Бетліар - єдиний садибний будинок у Словаччині, що зберігся після Другої світової війни, з оригінальним обладнанням та колекціями. "Той факт, що вони не побудували садибу після від'їзду родини Андраші, є великою заслугою їхніх працівників, які були цілком віддані їм", - говорить Тімеа Матеова.

бетліар

Ким були сім'я Андраші і чому ми повинні сприймати їх історію як частину словацької історії та культурної спадщини?

Сім'я Андраші явно є частиною нашої історії. Угорщина, яка входила до складу Австро-Угорщини з 1867 р., Була полікультурною державною одиницею, в якій мешкали не лише угорці, але й словаки, чехи, австрійці, хорвати та інші нації. Ось чому у всіх нас є історія разом.

Сім'я Андраші звітувала перед угорською знаттю, але сім'я Андраші також жила і працювала в сьогоднішній Словаччині. Вони приїхали до Угорщини в середині 16 століття з трансільванського села Чіксенткірали, яке знаходиться на території сучасної Румунії. Звідси походить їх прикметник Csíkszentkirály et Krasznahorka. Петро Андраші спочатку став капітаном імператорської армії в Комарно, а звідти його перевели в Красну-Горку. Йому так сподобалось, що він намагався перевести замок у своє спадкове майно. Однак це вдалося лише онуку Матею в 1642 році. Наприкінці 17 століття сім'я розділилася на дві гілки - старший Віфлеєм та молодший чернець, якого також називали Длулонг. Родина Бетлярських Андраші проживала у Требішові та в Гуменне.

Завдяки розсудливій політиці, а також вигідним шлюбам, сім'я Андраші перетворилася на одну з найбільш самобутніх та найважливіших сімей не лише в Угорщині, а й у всій Центральній Європі. Я б назвав XIX століття їхнім золотим віком, коли сини Карла III мали особливий успіх. Андраші - до Емануеля, Юлія та Аладара.

Зокрема, Юліус Андраші є однією з найважливіших особистостей сім'ї і зробив вагомий внесок в історію європейської дипломатії. Він був прем'єр-міністром угорського уряду, активно прагнув примирити Австрію та Угорщину, а як палатин Угорщини він коронував імператора Франциска Йосифа I королем Угорщини, а його дружину Єлизавету, відому як Сіссі, королевою Угорщини. Образ цієї коронації висить у садибі у Віфлеємі. Пізніше він працював міністром фінансів і оборони, але найдовше, з 1871 по 1879 рік, був міністром закордонних справ монархії. Його валюта пов’язана з появою сучасної угорської держави та вирішенням балканського конфлікту.

Юлій їздив до Бетліяра, щоб регулярно бачити брата Емануїла на полюванні. У збереженій для нас кореспонденції він з гумором пише, що за тиждень набрав вісім кілограмів, бо займався не політикою, а виключно мисливством і особливо продуктами харчування.

Садиба Бетліар наповнена вражаючими, цікавими експонатами - від японських самурайських обладунків до рідкісних книг та відбитків книг від принтера Гутенберга до красиво вирізаних дверей гарему. Наприкінці XIX століття Емануель І. Андраші, якого ви згадали, також використовував свою резиденцію як музей для своєї багатої колекції багатьох подорожей по всьому світу. Чому угорські аристократи навчали контакту зі світом?

Хоча шляхетність суспільства була замкнутою в собі, вони функціонували між собою дуже ліберально і не мали упереджень. Оскільки вони не мали фінансових обмежень, посилаючись на традиції та переймаючи нові тенденції, вони здійснили довгі кількамісячні подорожі навколо світу. Це був привілей, який свідчить про позитивні культурні переваги цих доріг. Коли вони подорожували та пізнавали різні культури, їхнє мислення було іншим, більш толерантним.

Зрештою, ми бачимо це і сьогодні. Люди, які подорожують, більш відкриті до різних думок та ідей, вони не бояться невідомого, вони більше сприймають різноманітність, інше.

Після закінчення Другої світової війни, і особливо після державного перевороту в 1948 р., Комуністичний режим свідомо представляв аристократію як осудливий, поблажливий, бездумний або навіть розбещений соціальний клас, який експлуатував своїх підданих, а згодом і своїх працівників. Це було насправді так?