КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Стрибілд 150 мг/150 мг/200 мг/245 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 150 мг ельвітегравіру, 150 мг кобіцистату, 200 мг емтрицитабіну та 245 мг тенофовіру дизопроксилу (що еквівалентно 300 мг тенофовіру дизопроксилу фумарату або 136 мг тенофовіру).
Допоміжні речовини з відомим ефектом
Кожна таблетка містить 10,9 мг лактози (у вигляді моногідрату).
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Таблетка, вкрита плівковою оболонкою (таблетка).
На зеленій таблетці у формі капсули, вкритій плівковою оболонкою, розміром 20 мм х 10 мм надруковано «GSI» з одного боку та «1» у квадраті з іншого боку.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Stribild призначений для лікування інфекції вірусу імунодефіциту людини типу 1 (ВІЛ-1) у дорослих у віці 18 років і старше, які раніше не лікувались антиретровірусними препаратами або інфікувались ВІЛ-1 без відомих мутацій, пов'язаних із стійкістю до три антиретровірусні засоби, що містяться у Stribilde (див. розділи 4.2, 4.4 та 5.1).
У дослідженні GS-US-236-0103 у 27 пацієнтів, які отримували Stribild, NNRTI-асоційована заміна K103N у зворотній транскриптазі на початковому рівні для лікування ВІЛ-1, і успіх вірусологічного лікування (82% на 144 тижні) був подібним до того, що спостерігався при загальної популяції (78%) і не розвинув стійкості до ельвітегравіру, емтрицитабіну або тенофовіру у ВІЛ-1.
У пацієнтів з вірусологічним пригніченням
У клінічних випробуваннях у пацієнтів з вірусологічним пригніченням, які перейшли з режиму інгібітора протеази, що стимулюється ритонавіром (PI + RTV) (дослідження GS-US-236-0115), NNRTI (дослідження GS-US-236-0121) або ралтегравіру (RAL) (дослідження GS-US-236-0123), опір Stribild не розвинувся.
та пацієнти були стратифіковані відповідно до вихідних значень РНК ВІЛ-1 в обох дослідженнях.
Таблиця 4: Вірусологічний результат рандомізованого лікування у дослідженнях GS-US-236-0102 та GS-US-236-0103 на 48-му тижні (аналіз знімків) та 144-му тижні
На 48-му тижні 44 з 50 (88%) пацієнтів-підлітків, які отримували Стрибілд, досягли 4% -ного зниження РНК ВІЛ-1). У 28 пацієнтів, які отримували 96-тижневе лікування динопроксилом тенофовіру, Z-показник МЩКТ зменшився на -0,341 для поперекового відділу хребта та -0,458 для всього тіла.
У дослідженні GS-US-104-0352 у 97 пацієнтів, які раніше отримували лікування (віком від 2 до 4%), знизилася МЩКТ поперекового відділу хребта на 48 тижні. Z-показники BMD знизились на -0,012 для поперекового відділу хребта та -0,338 для всього тіла у 64 учасників, які отримували тенофовір дизопроксил протягом 96 тижнів. Z-показники BMD не коригувались на зріст чи вагу.
У дослідженні GS-US-104-0352 8 із 89 педіатричних пацієнтів (9,0%), які зазнали дії тенофовіру дизопроксилу, припинили прийом досліджуваного препарату через побічні ефекти з боку нирок. У п’яти випробовуваних (5,6%) були лабораторні результати, клінічно відповідні проксимальній нирковій тубулопатії, з яких 4 припинили застосування тезофовіру дизопроксилу (середня експозиція тенофовіру дизопроксилу 331 тиждень).
Безпека та ефективність препарату Стрибілд у дітей віком до 12 років не встановлені (інформацію про використання у педіатрії див. У розділі 4.2).
5.2 Фармакокінетичні властивості
Після перорального прийому Stribild з їжею хворим на ВІЛ-1 інфіковані пікові концентрації в плазмі спостерігались через 4 години після введення дози для ельвітегравіру, через 3 години після дози для кобіцистату, через 3 години після дози для емтрицитабіну та через 2 години для тенофовіру для швидкої конверсія динопроксилу тенофовіру. Середні значення Cmax, AUCtau та Ctrough (середнє значення ± SD) у стаціонарному стані після прийому багаторазових доз Stribild у хворих на ВІЛ-1 становили 1,7 ± 0,39/г/мл, 23 ± 7,5 мкг • год/мл для ельвітегравіру та 0 ±, 45 ± 0,26/г/мл відповідно, що означає коефіцієнт інгібування
10 (коефіцієнт поглинання: скориговане значення IC95 відповідно до зв’язування з білками для ВІЛ-1 дикого типу). Відповідні середні Cmax, AUCtau та Ctrough (середнє значення ± SD) у рівноважному стані становили 1,1 ± 0,40/г/мл для кобіцистату, 8,3 ± 3,8 мкг • год/мл 0,05 ± 0,13 мкг/мл, для емтрицитабіну 1,9 ± 0,5/г/мл, 13 ± 4,5 • г • год/год та 0,14 ± 0,25 мкг/мл, а для тенофовіру 0,45 ± 0,16 мкг/мл, 4,4 ± 2,2 • г • год/мл та 0,1 ± 0,08 мкг/мл.
Порівняно з умовами голодування, введення Стрибілду під час легкої їжі (
373 ккал, 20% жиру) або з їжею з високим вмістом жиру (
800 ккал, 50% жиру), що призводить до збільшення експозиції ельвітегравіру та тенофовіру. Для ельвітегравіру Cmax та AUC збільшувались на 22% та 36% під час легкої їжі та на 56% та 91% при їжі з високим вмістом жиру відповідно. Cmax та AUC тенофовіру зросли на 20% та 25% відповідно при легкому харчуванні, тоді як прийоми їжі з високим вмістом жиру додатково не впливали на Cmax та AUC збільшились на 25%. Легкі страви не впливали на вплив кобіцистатів, і хоча їжа з високим вмістом жиру призводила до незначного зниження Cmax та AUC на 24% та 18% відповідно, ніякої різниці у його фармакологічному потенційному впливі на ельвітегравір не спостерігалося. На вплив емтріцитабіну не впливали легкі та жирні страви.
Ельвітегравір на 98-99% зв’язується з білками плазми крові людини, і це зв’язування не залежить від концентрації препарату в діапазоні від 1 нг/мл до 1600 нг/мл. Середнє відношення концентрації плазми до крові становило 1,37. Кобіцистат на 97-98% зв’язаний з білками плазми крові людини, а середнє відношення концентрації плазми до крові становило 2.
Після внутрішньовенного введення об'єм розподілу емтрицитабіну та тенофовіру становив приблизно 1400 мл/кг відповідно. 800 мл/кг. Після перорального прийому емтрицитабіну або дизопроксилу тенофовіру емтрицитабін та тенофовір розподіляються по всьому тілу. Зв’язування емтрицитабіну in vitro з білками плазми крові людини контактувало Умови використання Допомога Зворотній зв'язок Конфіденційність Файли cookie