золь іру 3x1 мл/75 мг (стрийк.скл.напл.)
Зміст короткого опису характеристик (SPC)
Затверджений текст дозволу на продаж, ev. No .: 2010/06674-REG, 2010/06675-REG, 2010/06676-REG
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
AKIS 25 мг/мл розчин для ін’єкцій у попередньо наповненому шприці
AKIS 50 мг/мл розчин для ін’єкцій у попередньо наповненому шприці
AKIS 75 мг/мл розчин для ін’єкцій у попередньо наповненому шприці
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Діюча речовина - диклофенак натрію.
Кожен шприц об’ємом 1 мл містить:
25 мг диклофенаку натрію
50 мг диклофенаку натрію
75 мг диклофенаку натрію.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Розчин для ін’єкцій у попередньо наповненому шприці (ін’єкція)
Прозорий до прозоро-прозорого розчину.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Розчин для ін’єкцій АКІС ефективний проти гострих форм болю, включаючи ниркову коліку, загострення остео- та ревматоїдного артриту, гострий біль у спині, гостру подагру, гострі травми та переломи та післяопераційний біль (див. Розділи 4.3 та 4.4).
АКІС показаний дорослим. Не рекомендується застосовувати дітям та підліткам.
4.2 Дозування та спосіб введення
Побічні реакції можна мінімізувати, використовуючи найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів (див. Розділ 4.4).
Дозування
Розчин для ін’єкцій АКІС вводять внутрішньом’язово або підшкірно. АКІС призначений лише для короткочасного лікування, і його не слід давати більше двох днів.
Меншої дози може бути достатньо для легкого та помірного болю. Доза 75 мг може знадобитися при сильних болях, таких як ниркова коліка. У виняткових випадках та у важких випадках через 6 годин може бути призначена друга доза 75 мг. Доза не повинна перевищувати 150 мг за 24 години.
Якщо потрібно більше однієї ін'єкції АКІС на день (до максимальної добової дози 150 мг), рекомендується змінити місце ін'єкції для наступних ін'єкцій. При необхідності може бути використана одноразова ін'єкція АКІС з іншими складами диклофенаку до максимальної добової дози 150 мг.
Спеціальні групи пацієнтів
У пацієнтів похилого віку підвищений ризик серйозних побічних реакцій (див. Розділи 4.4 та 5.2). Якщо НПЗЗ вважаються необхідними, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом якомога коротшого часу. Під час лікування НПЗЗ пацієнт повинен регулярно спостерігатись за шлунково-кишковими кровотечами. Рекомендована максимальна добова доза ін’єкційного розчину АКІС становить 150 мг.
Пацієнти з нирковою недостатністю
Гідроксипропіл-β-циклодекстрин (HPβCD), допоміжна речовина розчину для ін’єкцій AKIS, в основному виводиться шляхом клубочкової фільтрації. Отже, пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (що визначається як кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) не слід лікувати розчином для ін’єкцій AKIS (див. Розділи 4.4 та 5.2). Найнижчу ефективну дозу слід застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю.
Безпека та ефективність розчину для ін’єкцій АКІС у дітей віком 0-18 років не встановлені.
Спосіб введення
Розчин для ін’єкцій АКІС повинен давати тільки медичний працівник. Його можна вводити внутрішньом’язово або підшкірно в чисті здорові тканини.
Якщо можливо, для приготування відомої дози слід використовувати один флакон, а не два, тобто. напр. одна ін’єкція 75 мг, а не одна ін’єкція 25 мг і одна ін’єкція 50 мг або одна ін’єкція 50 мг, а не дві ін’єкції 25 мг.
Для внутрішньом’язової ін’єкції слід дотримуватися наступних вказівок, щоб уникнути пошкодження нерва або іншої тканини в місці ін’єкції. У верхній зовнішній квадрант сідничного м’яза потрібно зробити глибоку внутрішньоглубкову ін’єкцію. Якщо потрібні дві ін’єкції на день, рекомендується робити ін’єкцію в іншу половину сідниць. Препарат слід вводити повільно, щоб мінімізувати місцеве пошкодження тканин.
Ін’єкцію необхідно робити в підшкірну клітковину, бажано у верхній сідничний м’яз або у верхню частину стегна. Якщо потрібні дві ін’єкції на день, рекомендується змінювати місце ін’єкції між сідничним м’язом і стегном. Голка повинна бути повністю введена в товщу шкірної складки, яка утворюється між великим і вказівним пальцями. Потрібно бути обережним, щоб не потрапити в судно. Ліки слід вводити повільно та зі стабільною швидкістю. Під час ін’єкції тримайте шкірну складку між пальцями.
АКІС не можна вводити внутрішньовенно (в/в).
4.3 Протипоказання
Відома гіперчутливість до препарату або до будь-якої з допоміжних речовин.
Активна виразка шлунка або кишечника, кровотеча або перфорація.
Шлунково-кишкові кровотечі або перфорація в анамнезі, пов’язані з попереднім лікуванням НПЗЗ.
В анамнезі активна або рецидивуюча пептична виразка/крововилив (два або більше епізодів доведеної виразки або кровотечі).
Останній триместр вагітності (див. Розділ 4.6).
Тяжка печінкова, ниркова або серцева недостатність (див. Розділ 4.4).
Як і інші нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), диклофенак протипоказаний пацієнтам, у яких ацетилсаліцилова кислота або інші НПЗЗ викликають напади астми, кропив'янку або гострий риніт.
Порушення гемостазу або сучасна антикоагулянтна терапія (лише внутрішньом’язово).
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Побічні реакції можна мінімізувати, використовуючи найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів (див. Розділ 4.2 та ризики для ШКТ та серцево-судинної системи нижче).
Слід уникати одночасного застосування диклофенаку з системними НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, через відсутність доказів синергетичних переваг та потенційних адитивних побічних реакцій.
Слід з обережністю старіти пацієнтам з медичних причин. Зокрема, рекомендується застосовувати найнижчу ефективну дозу у слабких пацієнтів похилого віку або у пацієнтів з низькою масою тіла.
Як і у випадку з іншими НПЗЗ, алергічні реакції, включаючи анафілактичні/анафілактоїдні реакції на диклофенак, можуть виникати у рідкісних випадках без попереднього впливу препарату. Як і інші НПЗЗ, диклофенак може маскувати ознаки та симптоми інфекції завдяки своїм фармакодинамічним властивостям.
Повідомлялося про шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації з усіма НПЗЗ, включаючи диклофенак, які можуть призвести до летального результату та можуть виникнути у будь-який час під час лікування з попереджувальними ознаками або без них, або в анамнезі важких шлунково-кишкових подій. Загалом вони мають більш серйозні наслідки у пацієнтів літнього віку. Якщо у пацієнтів, які приймають диклофенак, трапляються шлунково-кишкові кровотечі або виразки, прийом препарату слід припинити.
Як і у випадку з усіма НПЗЗ, слід приділяти пильний медичний нагляд та особливу обережність при призначенні диклофенаку пацієнтам із симптомами, що свідчать про розлади шлунково-кишкового тракту (шлунково-кишковий тракт) або в анамнезі виразка шлунка або кишечника, кровотеча або перфорація (див. Розділ 4.8) Ризик шлунково-кишкових кровотеч вищий із збільшенням доз НПЗП у пацієнтів з виразковою хворобою в анамнезі, особливо якщо це ускладнено крововиливом або перфорацією. У пацієнтів літнього віку частішають побічні реакції на НПЗЗ, особливо шлунково-кишкові кровотечі та перфорація, що може призвести до летального результату. Для зменшення ризику токсичності шлунково-кишкового тракту у пацієнтів з виразками в анамнезі, особливо якщо вони ускладнені крововиливами або перфорацією, а також у людей похилого віку лікування слід розпочинати та підтримувати з найменшою ефективною дозою.
У цих пацієнтів, а також у пацієнтів, які потребують супутнього лікування низькими дозами ацетилсаліцилової кислоти (АСК)/аспірину або інших препаратів, що підвищують шлунково-кишковий ризик, слід розглянути можливість комбінованої терапії із захисними речовинами (наприклад, інгібіторами протонної помпи або мізопростолом).
Пацієнти з токсичністю шлунково-кишкового тракту в анамнезі, особливо люди похилого віку, повинні повідомляти про будь-які незвичні симптоми з боку живота (переважно шлунково-кишкові кровотечі). З обережністю рекомендується пацієнтам, які одночасно отримують лікарські засоби, що можуть збільшити ризик розвитку виразок або кровотеч, таких як системні кортикостероїди, антикоагулянти, антиагреганти або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (див. Розділ 4.5). Слід бути обережними та обережними у пацієнтів з виразковим колітом або хворобою Крона, оскільки може статися загострення захворювання (див. Розділ 4.8).
Вплив на печінку
Під час призначення диклофенаку пацієнтам із порушеннями функції печінки потрібен ретельний медичний нагляд, оскільки їх захворювання може загостритися. Як і у випадку з іншими НПЗЗ, включаючи диклофенак, може спостерігатися підвищення рівня одного або декількох ферментів печінки. Під час тривалого лікування диклофенаком регулярним контролем функції печінки вказується як запобіжний захід. Якщо аномальні функції печінки зберігаються або погіршуються, якщо розвиваються клінічні ознаки або симптоми, що узгоджуються із захворюваннями печінки, або якщо виникають інші ознаки (наприклад, еозинофілія, висип), застосування диклофенаку слід припинити. Гепатит без продромальних симптомів може виникати при застосуванні диклофенаку.
Слід бути обережними при застосуванні диклофенаку у пацієнтів з печінковою порфірією, оскільки це може спровокувати судомний напад.
Вплив на нирки
НПЗЗ, включаючи диклофенак, можуть індукувати функціональну ниркову недостатність, пригнічуючи судинорозширювальну дію ниркових простагландинів за рахунок зменшення клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект залежить від дози. На початку лікування або після збільшення дози пацієнтам із такими факторами ризику рекомендується ретельно контролювати діурез та функцію нирок:
порушення роботи серця або нирок,
артеріальна гіпертензія в анамнезі,
одночасне призначення таких препаратів, як інгібітори АПФ, антагоністи ангіотензину-II, сартани, діуретики (див. розділ 4.5. Лікарські та інші взаємодії),
гіповолемія з будь-якої причини, наприклад до або після серйозної операції (див. розділ 4.3),
важка дисфункція печінки (сироватковий альбумін 80 мл/хв: Підвищений ризик токсичності пеметрекседу через зменшення кліренсу пеметрекседу. Рекомендується біологічний контроль функції нирок).
Інгібітори кальциневрину (наприклад, циклоспорин, такролімус): НПЗЗ можуть збільшувати нефротоксичність інгібіторів кальциневрину, опосередкованих ефектом простагландину в нирках. Під час комбінованої терапії рекомендується моніторинг функції нирок, особливо у літніх людей.
Деферасірокс: Одночасне застосування НПЗЗ та деферазироксу може збільшити ризик шлунково-кишкової токсичності. При поєднанні цих препаратів необхідний ретельний клінічний моніторинг.
Хінолонові антибіотики: Рідко повідомлялося про випадки судом, які можуть бути наслідком одночасного прийому хінолонів та НПЗЗ.
Фенітоїн: Коли фенітоїн застосовується у комбінації з диклофенаком, рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі крові через очікуване збільшення експозиції фенітоїну.
Колестипол та холестирамін: ці речовини можуть затримати або зменшити всмоктування диклофенаку. Тому рекомендується вводити диклофенак принаймні за годину до або через 4-6 годин після прийому колестиполу/холестираміну.
Потужні інгібітори CYP2C9: Рекомендується обережність при одночасному призначенні диклофенаку з потужними інгібіторами CYP2C9 (такими як сульфінпіразон та вориконазол), що може призвести до значного збільшення пікових концентрацій у плазмі та впливу диклофенаку через пригнічення метаболізму диклофенаку.
Міфепристон: НПЗЗ не слід застосовувати через 8-12 днів після прийому міфепристону, оскільки НПЗЗ можуть зменшити ефект міфепристону.
Зидовудин: Підвищений ризик гематологічної токсичності при одночасному застосуванні НПЗЗ із зидовудином. Є дані про підвищений ризик гемартрозу та гематом у ВІЛ (+) гемофіліків, які одночасно лікуються зидовудином та ібупрофеном.
Незважаючи на те, що АКІС сильно зв'язується з білками, він не перешкоджає зв'язуванню з білками саліцилатів, толбутаміду та преднізолону.
4.6 Фертильність, вагітність та лактація
Вагітність
Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або розвиток ембріофеталу. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня та серцевих вад розвитку та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад розвитку був збільшений з менш ніж 1% до приблизно 1,5%.
Очікується, що ризик зростатиме із дозою та тривалістю терапії. Встановлено, що у тварин введення інгібіторів синтезу простагландинів збільшує втрати до та після імплантації та летальність ембріо-плода.
Крім того, повідомляється, що тварини, які отримували інгібітори синтезу простагландинів під час органогенезу, мають підвищену частоту різних вад розвитку, включаючи серцево-судинні вади розвитку. Диклофенак не слід застосовувати протягом першого та другого триместру вагітності, якщо це не є абсолютно необхідним. Якщо диклофенак застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або перебуває у першому та другому триместрах вагітності, дозу слід тримати якомога нижче, а лікування повинно бути якомога коротшим.
Протягом третього триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть піддавати плід:
серцево-судинна токсичність (при передчасному закритті артеріальної протоки та легеневій гіпертензії);
ниркова дисфункція, яка може прогресувати до ниркової недостатності з олігогідрамніозом;
мати і плід в кінці вагітності:
можливе подовження часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, який може виникнути навіть після дуже низьких доз;
гальмування скорочень матки, що призводить до затримки або тривалості пологів.
Як результат, диклофенак протипоказаний протягом третього триместру вагітності.
Лактація
Як і інші НПЗЗ, диклофенак виводиться з грудним молоком у невеликих кількостях. Тому диклофенак не слід застосовувати під час годування груддю для запобігання побічним реакціям у немовляти.
Родючість
Як і у випадку з іншими НПЗЗ, застосування диклофенаку може погіршити фертильність жінок, тому жінкам, які намагаються завагітніти, не рекомендується. Слід розглянути питання про припинення прийому диклофенаку у жінок, які зазнають труднощів із зачаттям або переносять безпліддя.
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
Пацієнти, у яких під час лікування диклофенаком спостерігаються порушення зору, запаморочення, запаморочення, сонливість чи інші розлади центральної нервової системи, не повинні керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.
4.8 Небажані ефекти
Найпоширенішими побічними ефектами, що спостерігаються в клінічних випробуваннях з АКІС, є реакції шлунково-кишкового тракту або на місці ін’єкції, які, як правило, є легкими та тимчасовими.
Дані клінічних досліджень свідчать про те, що застосування розчину диклофенаку для ін’єкцій пов’язане з реакціями на місці ін’єкції, такими як біль та гематоми. Частота побічних ефектів у місці ін’єкції була значно нижчою при 25 та 50 мг, ніж при 75 мг. Також повідомлялося про такі побічні ефекти при застосуванні диклофенаку: нудота, блювота, діарея та запор.
Побічні реакції перераховані нижче за системним класом системи MedDRA (SOC) та за частотою відповідно до наступної конвенції: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 - 1/10); загальні (≥1/100, ® 75 мг/3 мл. У кожен момент часу не спостерігалося значущої різниці між двома препаратами через 8 годин після введення дози. Через 1,5 години після введення дози (основна кінцева точка дослідження), була різниця в 95% ДІ між двома процедурами, що значно перевищує заданий діапазон неінферентності (-15 мм), тому було показано, що АКІС терапевтично еквівалентний Вольтаролу. І різниця 95% ДІ в кожну точку часу протягом 8 годин після введення препарату.