Настав день D, субота S, і я був таким сердитим, як коли якісь іноземні жожопи засунули мені ніс під хвіст. Тож уявіть, вони накрутили, відчули запах (я чхав півгодини), а потім спокійно сказали англійцю, що я сиджу вдома. Тож не повністю вдома, а в Добричлюді (я забув сказати, що ми переїхали до них у п’ятницю). Ви це розумієте? Така чудова можливість наповнити шлунок смаколиками, і вони залишать мене вдома! Де ми !? Ну, я знаю, де я був. Не там, де я хочу бути. Під час їх відсутності я принаймні кусав подушку на знак протесту (в основному я зношу речі лише на знак протесту).*
Коли вони прибули, мої найгірші страхи підтвердились - мій найгірший кошмар. Мій ніс не помилився - вони там їли м’ясо, і навіть не принесли мені туші, бридких сміттярів. Але нібито весілля було приємним, наречена прекрасною, нареченого не викидали, старший був смішним, музика була гучною, а гості веселими. Кажуть, що ніякого Чотозавеселекедобоблокіцеліє, але добре лише те, хто сьогодні розбив вікна євро, так. Мені нічого не залишається, як побажати молодятам лише найкращого для спільного життя і нехай якийсь людський щеня найрізноманітніше їх урізноманітнить. Я з радістю злизую його, коли мені буде потрібно. Я люблю дітей. Баф.