Скільки яблунь між нами? Ми звикли просити інших лише про себе, ми думаємо лише про себе і просимо про себе. Хто дбає про те, що хтось втрачає сили, що інший теж щось потребує? Людина давно перестала бути чуйною до свого виду і бачити в них людей, які однаково живі, почуваються, мислять. Скільки проблем не було б у світі, якби в деяких ситуаціях ми вперше з’ясували, як повинна відчувати та відчувати людина, якій я хочу передати або повідомити неприємний факт, або та, від кого мені щось потрібно.
У наших міжособистісних стосунках необхідно створювати двосторонній діалог, а не просто довготривалі монологи однієї сторони. Трохи такту, уважності та лагідності також не завадили б;) Коли ми нарешті навчимось не лише очікувати та отримувати, але й віддавати, безкорисливо та з любові.
Хочемо ми цього чи ні, ми всі так чи інакше пов’язані і відповідаємо один за одного.