2017 рік був явно переломним для крайніх правих партій.
Хоча багато з них не заявляли про свою повну перемогу на національних виборах, стояння на п’єдесталі найкращих, безумовно, є знаком оклику для Європи. Як і рік тому, сторони встановлюють свій порядок денний щодо антиіміграційного євроскептицизму. До цього додаються питання безпеки, посипані розчаруванням від поточного політичного істеблішменту. Після Другої світової війни вони зараз переживають свої хвилини слави. Однак, на відміну від фашистських партій у міжвоєнній Європі чи менших неонацистських партій у післявоєнній Європі, ці партії не є антисистемними гравцями та не виступають проти демократичного порядку.
Перше значне збільшення довіри до партій цього типу відбулось у березні з виборами до парламенту в Нідерландах, коли антиісламська Партія свободи Герта Вілдерса закінчилася другою на виборах. Травень приніс вибори президента Франції та 34-відсотковий успіх Марін Ле Пен від Національного фронту. У вересні уперше з кінця Другої світової війни ультраправа Альтернатива для Німеччини увійшла до німецького Бундестагу. А в сусідній Австрії Вільна партія у жовтні виграла 26 відсотків.
Тому в Австрії вільні ліберали, прихильники ультраправих, уже при владі, і подібна ситуація в інших європейських країнах. Як Марін Ле Пенова у Франції, Томіо Окамура в Чехії та Маріан Котлеба на уявному спектрі від фашистів до націоналістів на додаток до Слободного?