Часто кажуть, що фасад - це обличчя будівлі. Однак фасад не тільки відповідає за естетичний вигляд будівель, але також забезпечує належний захист від різних механічних та атмосферних впливів. Штукатурка - найпоширеніший, найбільш відомий і найпростіший спосіб формування фасаду. Розвиток фасадних штукатурок швидко розвивався в останні десятиліття, але особливо в останні кілька років.
Традиційні штукатурки
Кілька десятиліть тому кам’яні порошкові штукатурки використовувались майже виключно для цієї мети. Штукатурку виготовляли на будівельному майданчику гашеним вапном та білим цементним в’яжучим, добавкою кам’яного порошку - за допомогою різних порошкових фарб. Кам’яні порошкові штукатурки наносились відносно густо (до 8-10 мм), а техніка обробки та остаточного формування поверхні визначала майбутню структуру поверхні (наприклад, обшкрібана, затерта, розсипана тощо).
Першою серйозною зміною стало розповсюдження попередньо змішаних і кольорових благородних штукатурок у мішках у рослині, до яких перед додаванням потрібно було додавати лише воду. Однак незабаром вони були замінені в Угорщині так званими ковшовими, готовими до обробки тонкими штукатурками. Ці вироби зазвичай виготовляються з трьома типами в’яжучих речовин. Дисперсійні смоли, силіконові смоли та сполучні штукатурки з водяного скла (тобто силікатної) калію доступні майже від усіх виробників. Ці тонкі штукатурки наносять товщиною, що відповідає розміру найбільшого зерна в матеріалі (зазвичай від 1,5 до 2-3 мм). Дві найхарактерніші поверхневі структури (зішкрябані та затерті) даються не способом обробки, а часткою частинок різного розміру, присутніми в матеріалі. Техніка обробки однакова для обох структур.