ПОКАЗАННЯ: Лікування есенціальної гіпертензії.
ПРОТИПОКАЗАННЯ: Підвищена чутливість до імідаприлу або будь-якого іншого інгібітора АПФ. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний із попереднім лікуванням інгібіторами АПФ. Спадковий/ідіоматичний набряк Квінке. Вагітність. Лактація. Реноваскулярна гіпертензія. Порушення функції нирок з гемодіалізом або без нього (кліренс креатиніну.
Трансплантація нирки: Немає досвіду, пов’язаного із застосуванням імідаприлу пацієнтам, яким нещодавно пересаджували нирку.
Псоріаз: Як і іншим інгібіторам АПФ, імідаприл слід застосовувати з обережністю пацієнтам із псоріазом.
Пацієнти з реноваскулярною гіпертензією: Немає даних про застосування імідаприлу у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією. Тому лікування цих пацієнтів імідаприлом протипоказано (див. Розділ «Протипоказання»). Однак, якщо імідаприл вводити пацієнтові з реноваскулярною гіпертензією та попереднім двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії в одиночній нирці, існує підвищений ризик важкої гіпотензії та ниркової недостатності. Одним із факторів, що сприяють, є лікування діуретиками. Втрата функції нирок може мати місце лише при незначних варіаціях рівня креатиніну в сироватці крові, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії.
Пацієнтам на гемодіалізі: В даний час застосування імідаприлу пацієнтам на гемодіалізі протипоказано (див. Розділ «Протипоказання») через відсутність досвіду. У разі необхідності гемодіалізу у пацієнта, який вже отримував імідаприл, слід уникати використання мембран з поліакрилонітрилом гіперфлюсу через ризик анафілактоїдних реакцій, таких як набряк обличчя, гіперемія, гіпотонія та задишка. Зазвичай симптоми з’являються протягом декількох хвилин після початку гемодіалізу. Тому рекомендується використовувати іншу мембрану або препарат, що належить до іншої групи гіпотензивних засобів.
Пацієнти, які перебувають на ліпідному аферезі ЛПНЩ: Пацієнти, які отримують інгібітор АПФ і перебувають аферези ЛПНЩ з декстраном сульфатом, можуть мати анафілактоїдні реакції, подібні до тих, що спостерігаються у пацієнтів на гемодіалізі з гіперфлюксними мембранами (див. Вище). Цим пацієнтам рекомендується використовувати препарат іншої групи антигіпертензивних препаратів.
Підвищена чутливість до токсинів та укусів комах: Пацієнти з підвищеною чутливістю до токсинів комах і які проходять десенсибілізаційне лікування мають підвищений ризик виникнення важких анафілактоїдних реакцій при прийомі інгібітора АПФ. Тому лікування імідаприлом слід припинити перед терапією десенсибілізації. Подібні реакції можуть виникати після укусу комах у пацієнтів без відомої гіперчутливості до токсинів комах.
Ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані може спостерігатися у пацієнтів, які отримують імідаприл. Симптоми частіші протягом перших тижнів лікування. Однак у рідкісних випадках після тривалого лікування імідаприлом може виникнути сильний набряк Квінке. У цих випадках лікування слід швидко припинити і замінити препаратом, що належить до іншої групи препаратів. Набряк Квінке, що вражає язик, голосову щілину або гортань, може призвести до летального результату. Невідкладне лікування, що складається з наступного, але не обов'язково: адреналін (адреналін) у безпосередньому підшкірному розчині 1: 1000 (0,3-0,5 мл) або адреналін у повільному внутрішньовенному розчині 1 мг/мл (з дотриманням інструкцій щодо розведення) з ЕКГ та кров’ю контроль тиску. Пацієнта необхідно госпіталізувати і спостерігати принаймні від 12 до 24 годин; вас не слід виписувати, поки симптоми повністю не зникнуть.
Кашель: Під час лікування імідаприлом може виникнути сухий і непродуктивний кашель, який зникає при припиненні лікування.
Пацієнти літнього віку: Деякі пацієнти літнього віку, особливо пацієнти похилого віку, можуть бути більш чутливими до імідаприлу, ніж пацієнти молодшого віку. У пацієнтів віком від 65 років початкова доза імідаприлу повинна становити 2,5 мг. На початку лікування рекомендується оцінити функцію нирок.
Діти: Імідаприл не слід давати дітям, доки не буде встановлено його ефективність та безпеку.
Гіперкаліємія: Гіперкаліємія рідко виникає при лікуванні імідаприлом, особливо за наявності ниркової або серцевої недостатності. Як правило, добавки калію та калійзберігаючі діуретики не рекомендуються, оскільки вони можуть спричинити значне підвищення рівня калію в сироватці крові. Однак, якщо ці препарати вважаються доцільними, необхідний частий контроль рівня калію в сироватці крові.
Хірургічне втручання/анестезія: Немає даних про використання імідаприлу в хірургічному втручанні та анестезії. Однак імідаприл, як і інші інгібітори АПФ, може викликати гіпотензію або навіть гіпотензивний шок у пацієнтів, які переносять великі оперативні втручання або під час анестезії, завдяки посиленню інших гіпотензивних факторів. Якщо імідаприл неможливо зупинити, слід ретельно контролювати обсяг.
Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія: Імідаприл слід застосовувати з обережністю пацієнтам з обструкцією відтоку лівого шлуночка.
Нейтропенія/агранулоцитоз: нейтропенія рідко виникає при застосуванні імідаприлу. Дані інших інгібіторів АПФ вказують на те, що нейтропенія може виникати у пацієнтів з певним ступенем ниркової недостатності, особливо коли це пов'язано з колагено-судинними захворюваннями, наприклад, системною червоною вовчаком, склеродермією та при імунодепресантній терапії. Ця проблема виправлена після припинення лікування інгібітором АПФ.
Протеїнурія: Протеїнурія рідко повідомлялася при застосуванні імідаприлу. Це може траплятися здебільшого у пацієнтів, у яких вже є ниркова недостатність, але це також спостерігалося при порівняно високих дозах інших інгібіторів АПФ.
ВАГІТНІСТЬ І ЛАКТАЦІЯ: Імідаприл протипоказаний при вагітності та годуванні груддю. Інгібітори АПФ перетинають плаценту і можуть спричиняти захворюваність та смертність плода та новонароджених при введенні вагітним жінкам. Вплив плода на інгібітори АПФ у всіх триместрах може бути пов’язаний з неонатальною гіпотензією, нирковою недостатністю, деформаціями обличчя або черепа та/або смертю. За немовлятами, що зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, слід уважно стежити за можливістю гіпотонії, олігурії та гіперкаліємії. Жінки, які завагітніли під час прийому імідаприлу, повинні бути проінформовані про можливі небезпеки для плода; крім того, лікування імідаприлом слід припинити. Інгібітори АПФ можуть виводитися з грудним молоком, і їх вплив на немовлят на грудному вигодовуванні не визначено.
ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ: Частота побічних реакцій у гіпертоніків, які отримували імідаприл, становила 34%, а при плацебо - 36%. У групі імідаприлу кашель, запаморочення, втома/сонливість, диспепсія та блювота були частішими. Більш конкретно, такі побічні реакції спостерігались у поєднанні з лікуванням імідаприлом або іншими інгібіторами АПФ:
Серцево-судинна система: Важка гіпотензія може виникнути після початку лікування або збільшення дози в деяких групах ризику. Поруч з гіпотонією можуть виникати такі симптоми, як запаморочення, відчуття слабкості, зорові розлади та рідко порушення свідомості (синкопе). Окремі випадки тахікардії, серцебиття, аритмій, стенокардії, інфаркту міокарда, транзиторних ішемічних атак та мозкових крововиливів були описані з інгібіторами АПФ у поєднанні з гіпотонією.
Ниркова система: Рідко ниркова недостатність з’являється або посилюється. Гостра ниркова недостатність була описана з іншими інгібіторами АПФ.
Дихальна система: Показано, що інгібітори АПФ викликають кашель у значної кількості пацієнтів. Рідко можуть спостерігатися задишка, синусит, риніт, глосит, бронхіт, бронхоспазм та ангіоневротичний набряк у верхніх дихальних шляхах.
Травна система: Іноді описували нудоту та діарею. Рідко можуть виникати блювота, гастрит, біль у животі, запор, сухість у роті, холестатична жовтяниця, гепатит, панкреатит та кишкова непрохідність.
Шкіра та судини: Рідко повідомлялося про алергічні реакції та реакції гіперчутливості, такі як висип, свербіж, висип та кропив'янка. Повідомлялося про мультиформну еритему, синдром Стівена-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псоріазоподібне вицвітання та алопецію з іншими інгібіторами АПФ. Шкірні симптоми можуть супроводжуватися лихоманкою, міалгією, артралгією, еозинофілією та/або підвищенням рівня АНА. Як і інші інгібітори АПФ, імідаприл може асоціюватися з ангіоневротичним набряком, що вражає обличчя та тканини ротоглотки.
Нервова система: Часом описуються запаморочення, втома та втома. Рідко можуть виникати депресія, порушення сну, парестезії, імпотенція, порушення рівноваги, сплутаність свідомості, дзвін у вухах, затуманення зору, головний біль та порушення смаку.
Лабораторні показники: Може спостерігатися підвищення концентрації сечовини в крові та концентрації креатиніну в плазмі, які коригуються при припиненні лікування, особливо за наявності ниркової недостатності. Калій у сироватці крові може бути підвищений, оскільки імідаприл зменшує секрецію альдостерону. У деяких пацієнтів повідомлялося про зниження гемоглобіну, гематокриту, тромбоцитів та кількості лейкоцитів, а також підвищення рівня ферментів печінки та білірубіну та креатинфосфокінази в сироватці крові. В окремих випадках може з’явитися агранулоцитоз або панцитопенія. У пацієнтів з вродженою недостатністю G-6-PDH були описані окремі випадки гемолітичної анемії з іншими інгібіторами АПФ.
Вплив на здатність керувати машинами та користуватися ними: При керуванні транспортними засобами або роботі з машинами слід враховувати випадкові випадки запаморочення або втоми. Немає досліджень щодо впливу імідаприлу на здатність керувати транспортними засобами.
ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ПРОДУКТАМИ ТА ІНШИМИ ФОРМАМИ ВЗАЄМОДІЇ:
Калійзберігаючі діуретики або добавки калію: Імідаприл, як і інші інгібітори АПФ, може послабити втрату калію, спричинену діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, наприклад спіронолактон, триамтерен або амілорид, добавки калію або замінники калієвої солі можуть значно збільшити вміст калію в сироватці крові. Якщо одночасне застосування цих препаратів показано для підтвердженої гіпокаліємії, їх слід застосовувати з обережністю та частим контролем рівня калію в сироватці крові.
Діуретики: Пацієнти, які отримують діуретики, особливо ті, що зменшують об’єм або кількість солі, можуть відчувати надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування імідаприлом. Можливість гіпотензивного ефекту можна зменшити, припинивши діуретик, збільшивши обсяг або споживання солі перед прийомом препарату та розпочавши лікування меншою дозою імідаприлу. Будьте обережні при повторному збільшенні дози.
Літій: Одночасний прийом імідаприлу з літієм може зменшити виведення останнього. Необхідний частий контроль рівня літію в сироватці крові.
Анестетики: Імідаприл, як і інші інгібітори АПФ, може посилити гіпотензивний ефект деяких анестетиків.
Наркотики/антипсихотики: може виникати постуральна гіпотензія.
Антигіпертензивні засоби: спостерігається посилення гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ.
Алопуринол: дані щодо інших інгібіторів АПФ свідчать про підвищений ризик лейкопенії.
Цитостатики або імунодепресанти, системні кортикостероїди або прокаїнамід: Одночасне застосування з імідаприлом, як і з іншими інгібіторами АПФ, може збільшити ризик лейкопенії.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ): Є дані інших інгібіторів АПФ, які вказують на те, що одночасне введення нестероїдного протизапального препарату може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ, збільшуючи вміст калію в сироватці крові та знижуючи функцію нирок. Ці ефекти більш імовірні у пацієнтів з нирковою недостатністю.
Рифампіцин: Прийом рифампіцину знижує плазмову концентрацію імідаприлату, активного метаболіту імідаприлу. Отже, це може зменшити гіпертонічну дію імідаприлу.
Антидіабетики: інгібітори АПФ можуть посилювати чутливість до інсуліну. Як наслідок, симптоматична гіпоглікемія може виникати у пацієнтів, які одночасно отримують інсулін або пероральні протидіабетичні препарати та імідаприл.
Антациди: Вони можуть спричинити нижчу біодоступність імідаприлу.
Симпатоміметики: Може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ; за пацієнтами потрібно ретельно спостерігати, щоб підтвердити досягнення бажаного ефекту.
Алкоголь: може посилити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
ДОЗИРОВАННЯ ТА СПОСІБ ВПРОВАДЖЕННЯ:
Дорослі: лікування слід починати з 5 мг один раз на день. Якщо оптимальний контроль артеріального тиску не досягається принаймні через 3 тижні лікування, добову дозу слід збільшити до 10 мг, що було визнано як найбільш ефективну добову дозу. Однак у невеликої кількості пацієнтів може знадобитися збільшити добову дозу до 20 мг (максимальна рекомендована доза) або, бажано, розглянути можливість комбінованого лікування з діуретиком. Не доведено, чи буде гіпертонікам вигідна комбінація імідаприлу з іншими антигіпертензивними методами лікування. Рекомендується приймати таблетки в один і той же час доби, за 15 хвилин до їжі, умови, для яких ефективність вже доведена.
Літні люди (65 років і старше): початкова доза становить 2,5 мг один раз на день. Цю дозу слід регулювати відповідно до реакції артеріального тиску. Максимальна рекомендована доза - 10 мг один раз на день.
Ниркова недостатність: Імідаприл та його фармакологічно активний метаболіт, імідаприлат, переважно виводяться через нирки. Перед початком лікування імідаприлом у пацієнтів з можливими порушеннями функції нирок необхідно оцінити функцію нирок. Кліренс креатиніну може знадобитися визначити перед лікуванням за допомогою формули COCKROFT AND GAULT (Nephron 1976; 16: 31-41):
(140 - вік [роки]) х маса тіла [кг]
72 х сироватковий креатинін [мг/дл]
(У жінок отримане значення буде помножено на 0,85; якщо замість мг/дл використовувати одиниці мкмоль/л, 72 буде замінено на 0,813)
Кліренс креатиніну від 30 мл/хв до 80 мл/хв (див. Попередження та спеціальні запобіжні заходи): У цих пацієнтів необхідні менші дози, тому рекомендується розпочинати лікування з 2,5 мг.
Кліренс креатиніну від 10 мл/хв до 29 мл/хв (див. Особливі попередження та спеціальні запобіжні заходи): Враховуючи обмежений досвід, який показав збільшення AUC імідаприлату, цим пацієнтам не слід вводити імідаприл.
Кліренс креатиніну менше 10 мл/хв (ниркова недостатність з гемодіалізом або без нього): Препарат протипоказаний цим пацієнтам.
Печінкова недостатність: Рекомендована початкова доза для пацієнтів з печінковою недостатністю становить 2,5 мг 1 раз на день. Імідаприл слід застосовувати з обережністю пацієнтам з печінковою недостатністю.
Діти: Використання імідаприлу у дітей не вивчалось. Тому цей препарат не можна давати дітям.
Передозування: Симптоми передозування включають важку гіпотензію, шок, ступор, брадикардію, електролітні порушення та ниркову недостатність. Після прийому передозування пацієнта слід ретельно спостерігати, бажано у відділенні інтенсивної терапії. Необхідно часто контролювати рівень креатиніну та електролітів у сироватці крові. Терапевтичні заходи залежать від характеру та тяжкості симптомів. Коли недавній прийом всередину, необхідно вжити заходів для запобігання всмоктуванню та сприяння елімінації, таких як промивання шлунка та введення адсорбентів та сульфату натрію протягом 30 хвилин після прийому препарату. Якщо виникає гіпотонія, поставте пацієнта в шок і швидко вводьте сольові добавки для заміщення обсягу. Слід враховувати лікування ангіотензином II. Брадикардію або важкі блукаючі реакції слід лікувати атропіном. Можна розглянути можливість використання кардіостимулятора. Імідаприл та імідаприлат виводяться з кровообігу шляхом гемодіалізу. Слід уникати використання мембран з поліакрилонітрилом гіперфлюсу.