ОПИС
Бісопролол є перорально активним β-адренергічним антагоністом. Він діє специфічно на рецептори b 1, має низьку розчинність у ліпідах і виводиться через нирки та кал. Він не має часткової агоністичної активності або властивостей стабілізації мембрани. є пероральним бета-адренергічним антагоністом. Спочатку бісопролол був схвалений для лікування гіпертонії, але згодом доведена його ефективність при ішемічній хворобі серця та серцевій недостатності.
Механізм дії: бісопролол - це препарат, що блокує адренергічні рецептори бета-1. Подібно до метопрололу та атенололу, бісопролол у малих дозах вибірково блокує стимуляцію бета1-адренергічних рецепторів серця та судин катехоламінами. Отже, негативний хронотропний ефект виникає зі зменшенням частоти серцевих скорочень та викидів. Одночасно знижується систолічний та діастолічний тиск. Електрофізіологічні дослідження показали, що бісопролол збільшує час відновлення синусового вузла, збільшує ефективний AV-рефрактерний період та AV-провідність. За допомогою декількох доз > 20 мг/добу бісопрололу також може конкурентно блокувати бета2-адренергічні реакції бронхіальних м'язів, які викликають бронхоспазм.
Фармакокінетика: після перорального прийому максимальні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 2-4 годин. Концентрації в плазмі пропорційно дозі в межах від 5 до 20 мг. Абсолютна біодоступність становить 80%. Їжа не впливає на біодоступність бісопрололу. 30% препарату зв’язується з білками плазми. Бісопролол однаково виводиться нирками та позанирками, при цьому 50% дози виглядає незмінним у сечі, а решта - у вигляді неактивних метаболітів. Менше 2% дози виводиться з калом. Період напіввиведення бісопрололу становить 9-12 годин і дещо довший у пацієнтів літнього віку. У суб'єктів з CrCl
ПОКАЗАННЯ ТА ПОЗОЛОГІЯ
Лікування високого кров’яного тиску та ішемічної хвороби серця.
Артеріальна гіпертензія: Звичайна доза становить 10 мг на добу одноразово, хоча лікування зазвичай починають з дози 5 мг один раз на день. У певних випадках може знадобитися збільшення дози до 20 мг на день або може бути достатньо дози 5 мг на день. У будь-якому випадку дозу вводять одноразово. Хоча гіпотензивний ефект проявляється з першого прийому, оцінку терапевтичної відповіді слід проводити через два тижні безперервного лікування. Якщо бажаної відповіді не вдається отримати при монотерапії, бісопролол можна комбінувати з діуретиками або іншими антигіпертензивними засобами. Якщо бісопролол застосовують у пацієнтів із бронхоспастичними розладами, початкову дозу слід зменшити до 2,5 мг.
Безпека та ефективність застосування бісопрололу у дітей невідома.
Ішемічна хвороба серця: Терапевтичну дозу слід коригувати індивідуально і коливається в межах 5-10 мг/добу в одній дозі. Збільшення дози зазвичай не збільшує ефективність. Таблетки слід ковтати, не розжовуючи, з невеликою кількістю рідини. Приймати таблетки рекомендується вранці, натщесерце або під час сніданку. Тривалість та переривання лікування: терапія бісопрололом, як правило, є тривалим лікуванням. Дозування не слід змінювати без належних вказівок лікаря. Ліки також не слід припиняти, якщо лікар не вирішить. Лікування не слід різко припиняти, але його слід завжди поступово припиняти. Це слід враховувати особливо у пацієнтів з ішемічною хворобою судин.
Серцева недостатність: у дослідженні 641 пацієнта з серцевою недостатністю через систолічну дисфункцію (фракція викиду
Коригування дози не потрібно для літніх людей, якщо немає порушення функції нирок або печінки.
Пацієнти з порушеннями функції печінки: починайте лікування дозою 2,5 мг один раз на день і поступово збільшуйте дозу до досягнення бажаної відповіді.
Пацієнти з порушеннями функції нирок:
- CrCl> 40 мл/хв: коригування дози не потрібно
- CrCl
Бісопролол не піддається діалізу
ПРОТИПОКАЗАННЯ ТА ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
- Декомпенсована серцева недостатність (хоча її можна вводити після контролю стану декомпенсації).
- Недавній інфаркт міокарда. Звинувачена гіпотонія. Шок Блок серця другого та третього ступеня. Брадикардія менше 50 уд./Хв.
- Вагітність, особливо у третьому триместрі та протягом періоду лактації, на даний момент бісопролол слід застосовувати лише після ретельного аналізу показань, хоча експериментально було показано, що прохід через плаценту та виведення молоком є дефіцитними.
- Педіатричний досвід застосування бісопрололу відсутній, тому його застосування дітям не рекомендується. У випадку феохромоцитоми, бісопролол слід завжди вводити після альфа-блокади.
- Розширені стадії порушень периферичного кровопостачання.
Оскільки це кардіоселективний бета-блокатор, його з обережністю можна застосовувати пацієнтам із хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів. Слід також мати на увазі, що у хворих на астму це може спричинити збільшення опору дихальних шляхів. У разі бронхоспазму можна застосовувати бета-міметичні бронходилататори, такі як сальбутамол або ізопреналін.
У хворих на цукровий діабет слід мати на увазі, що бета-адреноблокатори можуть маскувати тахікардію - один із перших симптомів гіпоглікемії. Слід бути обережними у діабетиків із сильно мінливим рівнем глікемії, у разі тривалого голодування та у хворих на ацидоз.
З тієї ж причини це може замаскувати ранні симптоми гіпертиреозу.
У пацієнтів з легкими або середніми порушеннями функції печінки або нирок коригування дози не потрібно. Тільки пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) його дозуватимуть індивідуально залежно від ефекту. Це також стосується пацієнтів із термінальною стадією дисфункції печінки.
Бісопролол класифікується до категорії С за категорією ризику під час вагітності. Не існує адекватних добре контрольованих досліджень у вагітних. Однак у дослідженнях на щурах бісопролол був фетотоксичним (збільшення кількості резорбцій) та токсичним для матері (зменшення споживання їжі та ваги). У кроликів бісопролол був ембріотоксичним у дозі 12,5 мг/кг/добу. Отже, бісопролол слід застосовувати лише тоді, коли користь перевищує потенційний ризик.
У разі застосування бісопрололу під час вагітності та через можливість брадикардії, гіпотонії та гіпоглікемії у новонароджених лікування бісопрололом слід припинити за 72 години до передбачуваної дати пологів. Якщо це неможливо, протягом перших 48-72 годин після пологів слід ретельно спостерігати за новонародженими. Бісопролол був виявлений у невеликих кількостях у молоці щурів, але невідомо, чи виділяється він із грудним молоком людини.
Різке припинення прийому будь-якого бета-адренергічного препарату, включаючи бісопролол, може призвести до ішемії міокарда, інфаркту міокарда, шлуночкових аритмій або важкої гіпертензії, особливо у пацієнтів із наявними захворюваннями серця. Рекомендується припинення лікування проводити через один тиждень.
Оскільки бета-адреноблокатори пригнічують провідність у АВ-вузлі, бісопролол протипоказаний пацієнтам із вираженою синусовою брадикардією або АВ-блокадою другого або третього ступеня. Загалом, бісопролол протипоказаний пацієнтам з кардіогенним шоком або декомпенсованою серцевою недостатністю через шлуночкову дисфункцію. Хоча бісопролол застосовують у пацієнтів із серцевою недостатністю, таким пацієнтам слід застосовувати з обережністю.
Бета-блокатори слід застосовувати з обережністю пацієнтам із гіпертиреозом або тиреотоксикозом, оскільки препарат може маскувати тахікардію, корисний параметр для моніторингу захворювання. Крім того, різке припинення прийому b-адреноблокаторів у пацієнта з гіпертиреозом може спровокувати кризу захворювання. Однак загалом бета-адреноблокатори корисні для лікування станів, пов'язаних з гіпертиреозом.
Бісопролол слід застосовувати з обережністю пацієнтам із погано контрольованим цукровим діабетом, оскільки вони можуть подовжувати або посилювати гіпоглікемію, перешкоджаючи глікогенолізу. Цей ефект менш виражений при бета1-селективних бета-блокаторах, таких як бісопролол. Бета-адреноблокатори можуть маскувати ознаки гіпоглікемії, особливо тахікардії та серцебиття. Навпаки, діафорез та гіпертонічна реакція на гіпоглікемію не пригнічуються бета-блокаторами. Іноді бета-адреноблокатори можуть спричиняти гіперглікемію через блокування рецепторів b-2 на клітинах підшлункової залози, що пригнічує секрецію інсуліну. Тому, якщо діабетика лікують бісопрололом, йому потрібно буде ретельно контролювати рівень глюкози в крові.
Бісопролол слід застосовувати з обережністю пацієнтам із хворобою Рейно або периферичними судинними захворюваннями, оскільки він спричиняє зменшення серцевого викиду та посилення а-стимуляції, що може посилити симптоми.
Лікування бісопрололом під час монотерапії слід застосовувати з обережністю пацієнтам із феохромоцитомою або вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала): бета-адреноблокатори можуть збільшити ризик артеріальної гіпертензії у цих пацієнтів як наслідок неремонтованої стимуляції a-рецепторів.
Бета-адреноблокатори, такі як бісопролол, можуть посилювати такі захворювання, як псоріаз. Це також може посилити наслідки м’язової слабкості та подвійного зору у пацієнтів з міастенією, і цим пацієнтам слід уникати.
ВЗАЄМОДІЇ
Бісопролол слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які отримують препарати, що пригнічують функцію шлуночків або затримують AV-провідність, такі як аденозин, дигоксин, деякі блокатори кальцієвих каналів (дилтіазем та верапаміл) та антиаритмічні засоби (особливо аміодарон, дизопірамід, флекаїнід, пропафенон та сотатол), особливо у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка. Доведено, що одночасний прийом аміодарону та бісопрололу посилює брадикардію та спричиняє зупинку серця. Аміодарон продовжує ефективний рефрактерний період і зменшує автоматизм синусового вузла. Застосування бета-блокаторів з хінідином може спричинити брадикардію, збільшення інтервалів QTc та PR та ортостатичну гіпотензію. Цевімелін може змінювати серцеву провідність та/або частоту серцевих скорочень, з можливими перешкодами, якщо застосовувати їх разом з бета-блокаторами.
Бісопролол може посилити дію інших гіпотензивних препаратів, які приймаються одночасно. Однак бісопролол можна безпечно вводити з тіазидними дируретиками.
У разі одночасного прийому препарату з резерпіном, альфа-метил-допою, клонідином та гуанфацином може спостерігатися виражена брадикардія. Розумно уникати одночасного прийому бісопрололу з резерпіном та іншими алкалоїдами Rauwolfia serpentina, які спричиняють високу частоту ортостатичної гіпотензії через виснаження катехоламінів, оскільки бета-адреноблокатори перешкоджають рефлекторній тахікардії, погіршуючи ортотаксис.
У разі одночасного лікування клонідином, прийом останнього не слід призупиняти через кілька днів після відміни бісопрололу. При одночасному застосуванні з ніфедипіном гіпотензивний ефект бісопрололу може бути посилений.
Одночасний прийом бісопрололу та рифампіцину може дещо зменшити період напіввиведення бісопрололу. Як правило, не потрібно збільшувати дозу. Мефлохін, який застосовується одночасно з бета-адреноблокаторами, може спричинити порушення ЕКГ або зупинку серця.
Одночасне застосування бісопрололу та інсуліну або пероральних антидіабетиків може посилити ефект останніх. Гіпоглікемічні симптоми (особливо тахікардія) маскуються або пом'якшуються. Необхідні регулярні перевірки рівня глюкози в крові. Оскільки серцеві показники можуть бути порушені під наркозом, анестезіолог повинен бути проінформований про лікування бісопрололом перед будь-яким хірургічним втручанням.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) можуть зменшити гіпотензивний ефект гіпотензивних засобів. Пацієнтів, які отримують бета-адреноблокатори для зниження гіпертонії, слід контролювати на предмет втрати антигіпертензивної ефективності.
Білий глід, (Crataegus laevigata) може зменшити периферичний судинний опір. Град застосовується в поєднанні з антигіпертензивними препаратами для досягнення додаткового зниження артеріального тиску. Тому за пацієнтами, які отримують лікування цією лікарською рослиною, які отримують препарат, здатний знижувати артеріальний тиск, такий як ацебутолол, слід спостерігати.
Бісопролол може спричиняти сонливість, запаморочення та погіршення зору, симптоми, які можуть посилюватися алкоголем. Пацієнтам, які отримують бісопролол, слід утримуватися від вживання алкогольних напоїв.
ПОБІЧНІ ЕФЕКТИ
Особливо на початку лікування можуть з’явитися втома, запаморочення, м’який головний біль, пітливість, порушення сну та депресивна дистимія. Ці явища, як правило, слабо виражені і зазвичай зникають від одного до двох тижнів після початку лікування.
У рідкісних випадках можуть виникати шлунково-кишкові розлади (діарея, запор, нудота, біль у животі) та шкірні реакції (наприклад, почервоніння, свербіж).
Іноді спостерігається сильне падіння артеріального тиску, повільний пульс або порушення AV-провідності. Лікування іноді може призвести до відчуття поколювання та холоду в кінцівках, рідко - до м’язової слабкості, м’язових спазмів та зменшення слізних виділень (це слід враховувати носіям контактних лінз). Дискомфорт у пацієнтів з періодичною кульгавістю та хворобою Рейно може посилюватися на початку лікування, а серцева недостатність також може посилюватися.
У рідкісних випадках може бути підвищена респіраторна резистентність (задишка у пацієнтів, схильних до бронхоспастичних реакцій, наприклад у випадках астматичного бронхіту).
У пацієнтів літнього віку з діабетом толерантність до глюкози може погіршитися. Ознаки низького рівня глюкози в крові (наприклад, збільшення частоти серцевих скорочень) можуть маскуватися .
Ознаками інтоксикації є ті, що зумовлені надмірною фармакодинамічною дією. Сильній брадикардії можна протидіяти атропіном, 1–2 мг внутрішньовенно та, за необхідності, бета-агоністом, наприклад ізопреналіном у початковій дозі 25 мкг, або орципреналіном, 0,5 мг, повільними внутрішньовенними ін’єкціями. Бета-стимулятори слід вводити у достатньо високих дозах для задовільного контролю симптомів. Амінофілін можна вводити пацієнтам з нападами астми. У разі серцевої недостатності, яка не реагує на бета-стимуляцію або аритмія перешкоджає збільшенню дози орципреналіну, глюкагон можна вводити внутрішньовенно.
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ЛІТЕРАТУРА
Переглянута монографія 10 грудня 2010 р. Команда з написання IQB (Співпрацюючий центр Національного управління з питань медицини, харчових продуктів та медичних технологій -ANMAT - Аргентина).