Чому ми схильні до гіперурикемії? Роль сечової кислоти в еволюції людського виду та сучасної сечової кислоти у розвитку судинних захворювань

чому

Захворюваність на гіперурикемію серед населення світу неухильно зростала протягом останніх 40 років і варіюється залежно від країни. Від 10 до 20% населення Заходу має гіперурикемію (концентрація уратів у сироватці крові дорівнює або перевищує 7,0 мг/дл). Ймовірність того, що у пацієнтів з гіперурикемією розвинеться подагра, залежить від ступеня підвищення рівня сечової кислоти. З іншого боку, сукупна частота подагри через 5 років становить 22%, коли вміст сечової сироватки в крові перевищує 9 мг/дл.

У пацієнтів із концентрацією сечової кислоти у сироватці крові понад 8,5 мг/дл у 8 разів збільшився ризик ниркової недостатності, ніж у пацієнтів з помірними показниками уратів (5-6 мг/дл). Лікування гіпоуремічними препаратами у пацієнтів з нирковою недостатністю покращує функцію нирок.

Гіперурикемія, пов’язана з метаболічним синдромом, пояснюється інсулінорезистентністю та гіперінсулінемією цього захворювання, оскільки інсулін зменшує виведення сечової кислоти з нирками. Однак останні дослідження показали, що гіперурикемія призводить до розвитку ожиріння, діабету і навіть гіперінсулінемії. У дослідженні пацієнтів, що не страждають ожирінням, у яких розвинувся метаболічний синдром 8, пацієнти з гіперурикемією мали ризик у 10 разів більший, ніж пацієнти з нормальною урикемією. Питання, яке виникає, полягає в тому, що якщо вигода, яка спостерігається при зменшенні уратів, зумовлена ​​зменшенням сечової кислоти як такої, або тим фактом, що за рахунок інгібування ксантиноксидази утворення супероксидів, перекису водню та радикалів зменшується гідроксил, з подальшим зменшенням при дисфункції ендотелію.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Едвардс Н.Л. Роль гіперурикемії у судинних розладах. Curr Ipin Rheumatol 2009; 21: 132-137

2. Джонсон Р. Дж., Гоше Е. А., Саутін Ю. Ю. та ін. Планетарна біологія аскорбату та сечових мурашок їх взаємозв'язок з епідемією ожиріння та серцево-судинними захворюваннями. Med Hypotheses 2008; 71: 22-31.
Огляд ролі сечової кислоти як антиоксиданту та прооксиданту у здоров’ї та захворюваннях людини. Також розглядаються еволюційні теорії, що стосуються втрати ендогенної продукції вітаміну С та розвитку гіперурикемії.

3. Форман JP, Choi H, Curhan GC. Рівень сечі в плазмі та ризик розвитку гіпертонії серед чоловіків. J Am Soc Nephrol 2007; 18: 287-292.
Цей підгруповий аналіз подальшого дослідження медичних працівників продемонстрував, що не було незалежної зв'язку між концентрацією уратів у сироватці крові та частотою артеріальної гіпертензії у літніх чоловіків, коли результати коригуються з урахуванням відомих факторів ризику гіпертонії, а також відповідно до рівня інсуліну та ліпідів у сироватці крові натощак.

4. Mazzali M, Hughes J, Kim YG et al. Підвищений вміст сечової кислоти підвищує кров’яний тиск у щурів за новим механізмом, що не залежить від кристалів. Гіпертонія 2001; 38: 1101-1106

5. Annemans L, Spaepen E, Gaskin M et al. Подагра у Великобританії та Німеччині: поширеність, супутні захворювання та лікування в загальній практиці 2000-2005. Ann Rheum Dis 2008; 67: 960-966
У цьому дослідженні були переглянуті медичні записи майже 5 мільйонів пацієнтів у Великобританії та Німеччині, і було показано, що хворі на подагру мали високу частоту супутніх захворювань. Частота асоційованих захворювань різнилася між двома країнами, причому ожиріння було найбільш важливим у Сполученому Королівстві, а діабет - у Німеччині.

6. Dehgham A, Van Hoek M, Sijbrands EJ et al. Висока вміст сечової кислоти в сироватці крові як новий фактор ризику діабету 2 типу. Догляд за діабетом 2008; 31: 361-362.
Використовуючи велику базу даних Роттердамського дослідження, урат сироватки крові описується як потужний незалежний фактор ризику розвитку діабету 2 типу.

7. Фейг Д.І., Солескі Б, Джонсон Р.Дж. Вплив алопуринолу на артеріальний тиск у підлітків із вперше діагностованою есенціальною гіпертензією. JAMA 2008; 300: 924-932.

8. Чой HK, Ford ES. Поширеність метаболічного синдрому у осіб з гіперурикемією. Am J Med 2007; 120: 442-447.
Описано прямий зв’язок між гіперурикемією та окремими компонентами метаболічного синдрому. Це велике дослідження, засноване на базі даних NHANES III, першим показало, що поширеність метаболічного синдрому значно зростає із збільшенням концентрації уратів у сироватці крові.