Оновлено: 25.04.2016 09:17 ->

Тридцять років тому, у ніч на православну Великодню суботу, в реакторі № 4 Чорнобильської АЕС був проведений експеримент з безпеки. Раптом район вибухнув двома вибухами. Полум’яне полум’я підняло радіоактивні частинки на висоту 750 метрів і розпорошило їх по всій Європі. Тодішній радянський уряд намагався прикрити цю справу, але зараз ми знаємо, що на той час в Україні сталася найстрашніша катастрофа в історії атомної промисловості.

На жаль, історія не закінчена. Не тільки наслідки аварії все ще відчуваються, ризик безпеки не зникає. Поки останній Чорнобильський реактор ще працював до 2000 року, остаточне закриття та виведення з експлуатації електростанції було вирішено лише минулого року. Але в Україні досі працює 15 ядерних реакторів на чотирьох електростанціях. Їх спочатку запланована тривалість життя зараз закінчується, і український уряд має намір продовжити їх як мінімум ще на десять років.

Він також знайшов партнера в європейських директивних органах, які, намагаючись забезпечити енергетичну безпеку України, продовжують утримувати залежність країни від застарілої ядерної галузі. Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) надають 300-300 млн. Євро на підтримку розвитку ядерної безпеки в Україні, фактично визнаючи, що, як вони існують, ці реактори радянських часів серйозна загроза для України та інших країн.

Протягом наступних чотирьох років електростанції досягнуть кінця свого первісного терміну життя, але головним наміром київського уряду та українського ядерного лобі є підтримка їх роботи протягом довгого часу за фінансової підтримки ЄС. Замість того, щоб допомогти Україні вийти на пенсію з ризикованих електростанцій, підвищити енергоефективність, яка є однією з найгірших в Європі, та рухатись до нового, стійкого енергетичного майбутнього, Європа зараз свідомо продовжує використовувати застарілі технології. Крім того, він підтримує енергетичну залежність України від Росії.

думка

У період з 2007 по 2014 рік чверть європейських державних грошей на підтримку українського енергетичного сектору пішла на атомну промисловість, яка в одній руці зосереджена у державній компанії "Енергоатом". Ми могли б сподіватися, що фінансовий внесок ЄС також матиме позитивний вплив на регуляторне середовище, але досі цього не було. З січня 2015 року Українське агентство з атомної енергії, яке курирує атомну промисловість, більше не може ініціювати розслідування атомних електростанцій з власної ініціативи. Урядова постанова про те, що це було прийнято лише через місяць після затвердження ЄБРР позики для України.

У грудні минулого року влада вирішила продовжити термін експлуатації блоку 2 Південно-Української атомної електростанції. Це сталося після припинення реактора навесні 2015 року, оскільки влада прописала 33 поліпшення безпеки як умову для подальшої експлуатації. Рішенням від грудня лише дев'ять із них було завершено, одинадцять розпочато, а решта питань не розглядались. Тим не менше, було дозволено продовжити життя. За подібних умов чотири реактори вже отримали ліцензію на подальшу експлуатацію. Тим часом незалежне дослідження виявило серйозні ризики в реакторах через зношення. Коли Український екологічний центр звернув увагу на проблеми, Енергоатом подав позов до НУО.

Ви можете подумати, що уряд та Енергоатом хочуть рухатись швидко шляхом вдосконалення та гарантування безпеки, але це зовсім не так. Згідно з оригінальним графіком позик Євратому та ЄБРР, роботи повинні бути завершені у 2017 році. Однак раніше цього року дату закінчення було змінено на 2020 рік без згоди кредиторів.

Привабливість українських урядів для атомної енергетики не змінювалась протягом десятиліть, подібно до того, як потужність ядерного лобі охоплює системи та уряди. І їм не в голові шукати можливі альтернативи.

Насправді європейські платники податків тримають вентилятори до українських реакторів. Незважаючи на те, що Україна отримує гроші від міжнародного співтовариства, вона не відповідає міжнародним конвенціям. Відповідно до Орхуської та Еспоонської конвенцій, також підписаних Україною, обов’язковим буде проведення міжнародної оцінки впливу на довкілля, під час якої жителі сусідніх країн, зокрема Угорщини, зможуть висловити свою думку. Україна відмовляється це робити. Отже, ми даємо гроші, але не маємо права голосу в рішеннях.

Одного разу угорський уряд заявив Україні, що хотів би отримати інформацію про продовження терміну дії, але безрезультатно. Ми повинні наполягати на тому, щоб Україна виконувала свої міжнародні зобов’язання перед Угорщиною, а не виплачувала черговий транш позики Європейської Комісії, принаймні, поки цього не станеться. Після Чорнобиля та Фукусіми все більше людей у ​​всьому світі вважають, що безпечної ядерної енергетики не існує. Це спірно, але те, що відбувається сьогодні в українській атомній галузі, безумовно, становить серйозний ризик для Європи.

Автор - керівник програми Угорської асоціації природоохоронців