tbl flm 60 (бліс.PVC/Al)

Зміст короткого опису характеристик (SPC)

Затверджений текст рішення про внесення змін, ідентифікаційний номер: 2012/03365

lodoz

Додаток № 1 до повідомлення про зміну реєстрації, ідентифікаційний номер: 2012/03276, 2012/04029

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ

НАЗВА ЛІКУВАННЯ

ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 2,5 мг бісопрололу фумарату та 6,25 мг гідрохлоротіазиду.

Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 5 мг бісопрололу фумарату та 6,25 мг гідрохлоротіазиду.

Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 10 мг бісопрололу фумарату та 6,25 мг гідрохлоротіазиду.

Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.

ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Таблетка, вкрита плівковою оболонкою

Жовті круглі двоопуклі таблетки, вибиті серцем на одному боці та номером 2,5, вибитим на іншому боці.

Пастельно-рожеві круглі двоопуклі таблетки з рельєфним серцем на одному боці та рельєфним номером 5 з іншого боку.

Білі круглі двоопуклі таблетки, вибиті серцем на одному боці, а цифра 10 вибиті з іншого боку.

КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Терапевтичні показання

Гіпертонія легкого та середнього ступеня.

Дозування та спосіб введення

Звичайна початкова доза - одна таблетка бісопрололу 2,5 мг/6,25 мг гідрохлоротіазиду один раз на день.

Якщо антигіпертензивний ефект недостатній у цій дозі, дозу можна збільшити до 5 мг бісопрололу/6,25 мг гідрохлоротіазиду один раз на день, а якщо відповідь на лікування все ще недостатня, дозу можна збільшити до 10 мг бісопрололу/6,25 мг гідрохлоротіазиду раз на день.

Лікування Лодозом, як правило, тривале.

Якщо лікування припинено, рекомендується поступове припинення прийому бісопрололу, оскільки різке припинення прийому бісопрололу може призвести до гострого погіршення стану пацієнта, особливо у пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Лодоз приймають вранці під час їжі або натщесерце. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, слід ковтати цілими, з невеликою кількістю рідини, і не слід їх розжовувати.

Спеціальні групи пацієнтів

Порушення функції нирок або печінки

Не потрібно коригування дози у пацієнтів з легким та середнім ступенем порушення функції печінки або нирок (кліренс креатиніну> 30 мл/хв).

Зазвичай не потрібно коригування дози (див. Розділ 4.4).

Діти та підлітки

Досвід застосування Лодозу у дітей та підлітків обмежений, тому його застосування не рекомендується.

4.3 Протипоказання

Лодоз протипоказаний пацієнтам:

гіперчутливість до бісопрололу, гідрохлоротіазиду, інших тіазидів, сульфонамідів або до будь-якої допоміжної речовини (див. розділ 6.1).,

при гострій серцевій недостатності або під час епізодів декомпенсації серцевої недостатності, що

вимагати i.v. інотропна терапія,

при кардіогенному шоці,

з AV-блоком другого або третього ступеня (без кардіостимулятора),

з синдромом хворого синуса,

з синоатріальною блокадою,

з симптоматичною брадикардією,

з тяжкою бронхіальною астмою або важкою хронічною обструктивною хворобою легень,

з важким захворюванням периферичних артерій або важким синдромом Рейно,

з необробленою феохромоцитомою,

з важкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв),

з важкими порушеннями функції печінки,

з метаболічним ацидозом,

з рефрактерною гіпокаліємією.

Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання

Особливо у пацієнтів з ішемічною хворобою серця лікування не слід різко припиняти, якщо це чітко не вказано, оскільки різке припинення лікування може призвести до гострого загострення (див. Розділ 4.2).

Бісопролол слід застосовувати з обережністю пацієнтам:

при серцевій недостатності,

при цукровому діабеті з великими коливаннями рівня глюкози в крові можуть бути симптоми гіпоглікемії

в масках (наприклад, тахікардія, серцебиття або пітливість),

при суворому голодуванні,

з АВ-блоком першого ступеня,

при тонзиліті Принцметалла,

при оклюзійному захворюванні периферичних артерій, особливо на початку лікування, може спостерігатися,

з порушенням функції печінки.

Як і інші бета-адреноблокатори, бісопролол може підвищувати чутливість до алергенів та тяжкість анафілактичних реакцій. Це також стосується лікування десенсибілізації. Лікування адреналіном не завжди може мати очікуваний терапевтичний ефект.

Бета-адреноблокатори (бісопролол) слід застосовувати пацієнтам із псоріазом або псоріазом в анамнезі лише після ретельного розгляду співвідношення користь-ризик лікування.

Під час лікування бісопрололом симптоми тиреотоксикозу можуть маскуватися.

Пацієнтам з феохромоцитомою не слід призначати бісопролол до блокування альфа-рецепторів.

У пацієнтів, які збираються пройти загальну анестезію, анестезіолог повинен знати про ризик бета-блокади. Якщо до операції потрібно припинити терапію бета-блокаторами, цю терапію слід поступово зменшувати та припиняти принаймні за 48 годин до анестезії.

При бронхіальній астмі або інших хронічних обструктивних захворюваннях легенів, які можуть спричинити симптоми, слід проводити супутню бронходилататорну терапію. У пацієнтів з астмою іноді може спостерігатися збільшення опору дихальних шляхів, тому може знадобитися збільшення дози β2-препаратів.

Якщо виникає реакція світлочутливості, рекомендується захищати частини тіла, що перебувають на сонці або штучному ультрафіолетовому світлі. У важких випадках лікування, можливо, доведеться припинити.

Тривале безперервне лікування гідрохлоротіазидом може призвести до порушення рівноваги та електролітів, особливо гіпокаліємії та гіпонатріємії, а також гіпомагнезіємії, гіпохлоремії та гіперкальціємії.

Гіпокаліємія викликає важкі порушення серцевого ритму, особливо torsades de pointes, що може призвести до летального результату.

Під час тривалого лікування Лодозом рекомендується контролювати вміст електролітів у сироватці крові (особливо калію, натрію, кальцію), креатиніну та сечовини, ліпідів у сироватці крові (холестерин та тригліцериди), сечової кислоти та глюкози.

Пацієнти з гіперурикемією можуть мати підвищений ризик подагри.

Наркотичні та інші взаємодії

Комбінації, які не рекомендуються

Лодоз може посилити кардіотоксичну та нейротоксичну дію літію за рахунок зменшення виведення

Антагоністи кальцію, такі як верапаміл та меншою мірою дилтіазем:

Негативний вплив на скоротливість та атріовентрикулярну провідність.

Внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які отримують бета-адреноблокатор, може призвести до тяжкого перебігу захворювання

гіпотонія та атріовентрикулярна блокада.

Антигіпертензивні засоби центральної дії (наприклад, клонідин, метилдопа, моксонідин, рилменідин):

Одночасне застосування антигіпертензивних препаратів центральної дії може призвести до зниження частоти серцевих скорочень та серцевого викиду та розширення судин. Різке припинення прийому, особливо до припинення прийому бета-адреноблокаторів, може збільшити ризик відновлюваної гіпертензії.

Комбінації, де потрібна обережність

Придушення рефлекторної тахікардії та підвищений ризик гіпотонії (див. Розділ 4.4).

Антиаритмічні засоби класу I (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон):

Вплив на час атріовентрикулярної провідності може бути посилений, а негативний інотропний ефект може бути посилений.

Антиаритмічні засоби III. клас (наприклад, аміодарон):

Вплив на час атріовентрикулярної провідності може бути посилений.

Антагоністи кальцію дигідропіридинового типу (наприклад, ніфедипін, амлодипін):

Одночасний прийом може збільшити ризик гіпотонії, і не можна виключати підвищений ризик подальшого погіршення функції шлуночкових насосів у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Інсулін та пероральні антидіабетики:

Посилений гіпоглікемічний ефект.

Блокада β-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.

Одночасне застосування може продовжити час атріовентрикулярної провідності та збільшити ризик брадикардії.

Місцеві бета-блокатори (наприклад, очні краплі від глаукоми) можуть посилити системний ефект

ß-симпатоміметики (наприклад, ізопреналін, добутамін):

Комбінація з бісопрололом може зменшити дію обох лікарських засобів.

Симпатоміметики, що активують як ß-, так і α-адренорецептори (наприклад, адреналін, норадреналін):

Поєднання з бісопрололом може розкрити судинозвужувальну дію цих речовин

α-адренорецептори, що призводить до підвищення артеріального тиску та загострення періодичної кульгавості.

Такі взаємодії більш вірогідні у випадку неселективних ß-блокаторів.

Подовження часу атріовентрикулярної провідності та зменшення частоти серцевих скорочень. Якщо під час лікування Лодосом виникає гіпокаліємія та/або гіпомагнезіємія, сприйнятливість міокарда до серцевих глікозидів може бути підвищена, що спричинить посилення ефекту та побічних ефектів глікозидів.

Речовини без антиаритмічного потенціалу, які можуть індукувати torsade de pointes (наприклад, астемізол, внутрішньовенно еритроміцин, галофантрин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін):

Гіпокаліємія може сприяти виникненню torsade de pointes.

Лікарські засоби, що втрачають калій (наприклад, кортикостероїди, АКТГ, карбеноксолон, амфотерицин В, фуросемід або проносні засоби):

Одночасне застосування може спричинити збільшення втрат калію.

Інгібітори АПФ (наприклад, каптоприл, еналаприл), антагоністи ангіотензину II:

Ризик значного зниження артеріального тиску та/або гострої ниркової недостатності на початку терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів із виснаженням натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії).

Якщо виснаження натрію сталося до початку терапії діуретиками, терапію діуретиками слід припинити за 3 дні до початку терапії інгібіторами АПФ або розпочати зниження дози.

Антиаритмічні засоби, що індукують torsade de pointes (клас IA, наприклад, хінін, гідрохінін, дизопірамідин та клас III, наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід):

Гіпокаліємія може сприяти torsade de pointes.

Ефект знижувачів сечової кислоти може бути зменшений при одночасному застосуванні з Лодозом.

Поодинокі випадки гемолізу.

Вони зменшують всмоктування гідрохлортіазиду.

Одночасне застосування інших антигіпертензивних засобів, а також інших препаратів, які можуть спричинити зниження артеріального тиску (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини), може збільшити ризик гіпотонії.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ):

НПЗЗ можуть зменшити гіпотензивний ефект бісопрололу.

У пацієнтів, у яких розвивається гіпокаліємія, одночасне застосування нестероїдних протизапальних препаратів може призвести до гострої ниркової недостатності.

Комбінації для розгляду

Підвищений ризик брадикардії.

Зниження антигіпертензивного ефекту (затримка води та натрію, викликана кортикостероїдами.)

Плодючість, вагітність та лактація

Бісопролол має фармакологічну дію, яка може спричинити шкідливий вплив на вагітність та/або плід/новонародженого. Зазвичай бета-адреноблокатори зменшують перфузію плаценти, що пов’язано із затримкою росту, внутрішньоутробною смертю, викиднем або передчасними пологами. Побічні реакції (наприклад, гіпоглікемія та брадикардія) можуть виникати у плода та новонароджених. Якщо потрібна терапія бета-адреноблокаторами, переважні β1-селективні блокатори адренорецепторів.

Діуретики можуть викликати фетоплацентарну ішемію з ризиком розвитку гіпотрофії плода. Повідомлялося про рідкі випадки важкої тромбоцитопенії у новонароджених. Вважається, що це гідрохлоротіазид

викликає тромбоцитопенію у новонароджених.

Лодоз не рекомендується застосовувати під час вагітності.

Лодоз не рекомендується застосовувати жінкам, що годують, оскільки бісопролол може виводитися, а гідрохлортіазид - у грудному молоці в мінімальних кількостях. Гідрохлоротіазид може зменшити вироблення молока.

Вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з машинами

Лодоз не впливає або мінімально впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.

Однак, оскільки існують індивідуальні відмінності у відповіді на лікування, може спостерігатися погіршення здатності керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Це слід враховувати особливо на початку лікування та при зміні лікування, а також при одночасному вживанні алкоголю.

Побічні ефекти

Загальні (≥1/100 до + від ниркових канальців до крові, що впливає на реабсорбцію Na) + .

5.2 Фармакокінетичні властивості

Tmax становить від 1 до 4 годин.

Біодоступність висока (88%); метаболізм першого ступеня в печінці дуже слабкий; а на всмоктування не впливає прийом їжі. Кінетична поведінка є лінійною у діапазоні доз від 5 до 40 мг.

30% бісопрололу зв’язується з білками плазми, а об’єм розподілу великий (приблизно 3 л/кг).

40% введеного бісопрололу метаболізується в печінці. Метаболіти бісопрололу неактивні.

Період напіввиведення з плазми становить 11 годин.

Печінковий та нирковий кліренс приблизно порівнянні, і половина введеної дози виводиться у незміненому вигляді із сечею разом із метаболітами. Загальний кліренс становить приблизно 15 л/год.

Біодоступність гідрохлоротіазиду у людей варіюється від 60% до 80%. Tmax знаходиться в діапазоні від 1,5 до 5 годин (в середньому близько 4 годин).

Зв’язування з білками плазми крові становить приблизно 40%.

Гідрохлоротіазид не метаболізується, і практично все виводиться у незміненому вигляді шляхом клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції. Кінцевий період напіввиведення гідрохлоротіазиду становить приблизно 8 годин.

У пацієнтів з нирковою недостатністю та/або серцевою недостатністю нирковий кліренс та період напіввиведення гідрохлоротіазиду зменшуються. Те саме стосується пацієнтів літнього віку, які додатково демонструють збільшення Cmax.

Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр і виводиться з грудним молоком.

5.3 Доклінічні дані про безпеку

Стандартні доклінічні тести на токсичність (довготривалі токсичності, мутагенність, генотоксичність та канцерогенність) не показали, що бісопролол та гідрохлоротіазид шкідливі для людини. Як і інші бета-адреноблокатори, бісопролол, що застосовувався у високих дозах під час досліджень на тваринах, мав токсичний вплив на самок (зменшення споживання їжі та втрата ваги) та на ембріони/плоди (збільшення абортів на пізніх термінах, зниження маси тіла при народженні, затримка фізичного розвитку до кінця період лактації). Однак бісопролол, а також гідрохлоротіазид не виявляли тератогенних ефектів. Під час одночасного прийому двох препаратів не спостерігалось збільшення токсичності.

ФАРМАЦЕВТИЧНІ ДАНІ

6.1 Перелік допоміжних речовин

Стеарат магнію, кросповідон, кукурудзяний крохмаль, попередньо желатинізований кукурудзяний крохмаль, мікрокристалічна целюлоза, дикальцій фосфат.

Полісорбат 80, жовтий оксид заліза (E172), макрогол 400, діоксид титану (E171), гіпромелоза.

Стеарат магнію, колоїдний діоксид кремнію, кукурудзяний крохмаль, мікрокристалічна целюлоза, дикальцій фосфат.

Полісорбат 80, жовтий оксид заліза (E172), червоний оксид заліза (E172), макрогол 400, діоксид титану (E171), гіпромелоза.

Стеарат магнію, колоїдний діоксид кремнію, кукурудзяний крохмаль, мікрокристалічна целюлоза, дикальцій фосфат.

Полісорбат 80, макрогол 400, гіпромелоза, діоксид титану (E171).

6.2 Несумісність

6.3 Термін зберігання

6.4. Особливі заходи щодо зберігання

Не зберігати при температурі вище 25 ° C.

6.5 Вид та вміст контейнера

Блістер: PP/Al або PVC/Al, паперова коробка, письмова інформація для користувача.

Пакети, що містять 30, 60 або 90 таблеток.

Не всі розміри упаковки можуть продаватися.

6.6. Особливі запобіжні заходи щодо утилізації та іншого поводження

Ніяких особливих вимог.

ВЛАСНИК РЕЄСТРАЦІЙНОГО РІШЕННЯ

Merck KGaA, Frankfurter Strasse 250, Дармштадт, Німеччина

РЕЄСТРАЦІЙНІ НОМЕРИ

Лодоз 2.5/6.25: 58/0290/03-S

Лодоз 5/6.25: 58/0291/03-S

Лодоз 10/6.25: 58/0292/03-S

ДАТА ПЕРШОГО РЕЄСТРУВАННЯ/ПОВНОВЛЕННЯ РОЗРЯДУ