Затверджений текст рішення про зміни, ев. No .: 2018/02550-ZME,
Додаток № 1 до повідомлення про внесення змін, ev. No .: 2019/00515-Z1B, 2019/01675-Z1B
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Лопридам 4 мг/1,25 мг/5 мг
Лопридам 4 мг/1,25 мг/10 мг
Лопридам 8 мг/2,5 мг/5 мг
Лопридам 8 мг/2,5 мг/10 мг
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Лопридам 4 мг/1,25 мг/5 мг
Кожна таблетка містить 4 мг периндоприліліну, що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу, 1,25 мг індапаміду та 5 мг амлодипіну амілопіпіну безилату.
Лопридам 4 мг/1,25 мг/10 мг
Кожна таблетка містить 4 мг периндоприліліну, що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу, 1,25 мг індапаміду та 10 мг амлодипіну безилату.
Лопридам 8 мг/2,5 мг/5 мг
Кожна таблетка містить 8 мг периндоприліліну, що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу, 2,5 мг індапаміду та 5 мг амлодипіну у вигляді амлодипіну безилату.
Лопридам 8 мг/2,5 мг/10 мг
Кожна таблетка містить 8 мг периндоприліліну, що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу, 2,5 мг індапаміду та 10 мг амлодипіну у вигляді амлодипіну безилату.
Допоміжні речовини з відомим ефектом: натрій.
Лопридам 4 мг/1,25 мг/5 мг: кожна таблетка містить 0,665 мг натрію.
Лопридам 4 мг/1,25 мг/10 мг: кожна таблетка містить 0,665 мг натрію.
Лопридам 8 мг/2,5 мг/5 мг: кожна таблетка містить 1,330 мг натрію.
Лопрідам 8 мг/2,5 мг/10 мг: кожна таблетка містить 1,330 мг натрію.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Лопрідам 4 мг/1,25 мг/5 мг: темно-рожеві, мармурові, круглі таблетки діаметром 7 мм, з тисненням на одній стороні «4 1,25 5».
Лопридам 4 мг/1,25 мг/10 мг: рожеві, мармурові, круглі таблетки діаметром 9,4 мм, з тисненням «4 1,25 10» на одній стороні.
Лопрідам 8 мг/2,5 мг/5 мг: світло-рожеві, мармурові, круглі таблетки діаметром 9,4 мм, з тисненням «8 2,5 5» на одній стороні.
Лопридам 8 мг/2,5 мг/10 мг: темно-рожеві, мармурові, круглі таблетки діаметром 9,4 мм, з тисненням «8 2,5 10» на одній стороні.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Лопрідам показаний як замісна терапія есенціальної гіпертензії у дорослих пацієнтів, які вже контролювалися периндоприлом/індапамідом та амлодипіном у тих же дозах.
4.2 Дозування та спосіб введення
Пацієнти повинні використовувати комбінацію сил, яка відповідає попередньому лікуванню.
Звичайна доза Лопридаму - 1 таблетка на день у вигляді одноразової дози.
Пацієнти літнього віку (див. Розділ 4.4)
У людей похилого віку елімінація периндоприлату зменшується (див. Розділ 5.2). Лікування слід розпочинати після оцінки реакції артеріального тиску та функції нирок.
Порушення функції нирок (див. Розділ 4.4)
Щодо периндоприлу/індапаміду
У разі тяжкої ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) лікування протипоказано.
Лопридам 8 мг/2,5 мг/5 мг та Лопридам 8 мг/2,5 мг/10 мг протипоказані пацієнтам з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) (див. Розділ 4.3).
Для пацієнтів з кліренсом креатиніну, що перевищує або дорівнює 60 мл/хв, корекція дози не потрібна.
Звичайний медичний моніторинг включатиме частий моніторинг рівня креатиніну та калію.
У зв’язку з амлодипіном
Зміни концентрацій амлодипіну в плазмі крові безпосередньо не пов’язані зі ступенем ниркової недостатності, тому рекомендується нормальне дозування. Амлодипін не піддається діалізу (див. Розділ 5.2).
Печінкова недостатність (див. Розділи 4.3, 4.4 та 5.2)
Лопридам протипоказаний при важких порушеннях функції печінки.
Лопридам слід застосовувати з обережністю пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості, оскільки рекомендована доза амлодипіну у цих пацієнтів не встановлена.
Безпека та ефективність препарату Лопрідам у дітей та підлітків не встановлені. Лопридам не слід застосовувати дітям та підліткам.
Таблетку найкраще приймати вранці та перед їжею.
4.3 Протипоказання
- Підвищена чутливість до діючих речовин або до інших сульфонамідів, до похідних дигідропіридину, до будь-якого іншого інгібітора АПФ або до будь-якої допоміжної речовини, переліченої в розділі 6.1.
- Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов’язаний із попередньою терапією інгібіторами АПФ (див. Розділ 4.4).
- Одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном. Лікування Лопрідамом не слід починати раніше, ніж через 36 годин після останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. Також розділи 4.4 та 4.5).
- Другий та третій триместри вагітності (див. Розділи 4.4 та 4.6).
- Одночасне застосування з лікарськими засобами, що містять аліскірен, у пацієнтів із цукровим діабетом або нирковою недостатністю (СКФ 2) (див. Розділи 4.5 та 5.1).
- Пацієнти з екстракорпоральним лікуванням, що призводить до контакту крові з негативно зарядженою поверхнею (див. Розділ 4.5).
- Пацієнти з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом одиночної нирки (див. Розділ 4.4).
- Важка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв).
- Помірна ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв) для Лопридаму, що містить комбінацію периндоприлу/індапаміду в дозах 8 мг/2,5 мг (тобто Лопридам 8 мг/2,5 мг/5 мг та 8 мг/2, 5 мг/10 мг).
- Важкі порушення функції печінки.
- Поєднання з препаратами, які не є антиаритмічними, але викликають аритмії torsades de pointes (див. Розділ 4.5)
- Лактація (див. Розділ 4.6).
- Хворі на діалізі.
- Пацієнти з нелікованою декомпенсованою серцевою недостатністю.
- Шок (включаючи кардіогенний шок).
- Обструкція відтоку лівого шлуночка (наприклад, високий ступінь стенозу аорти).
- Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Усі попередження щодо конкретних компонентів, як описано нижче, також слід застосовувати до фіксованої комбінації Лопрідама.
Подвійне інгібування системи ренін-ангіотензин-альдостерон (RAAS)
Показано, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Отже, подвійне інгібування РААС комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. Розділи 4.5 та 5.1).
Якщо лікування подвійного гальмування вважається абсолютно необхідним, його слід вводити лише під наглядом спеціаліста та слідкувати за частим і послідовним контролем пацієнта за функцією нирок, електролітів та артеріального тиску.
Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Як правило, не рекомендується поєднувати літій із комбінацією периндоприлу та індапаміду (див. Розділ 4.5).
Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, повідомлялося про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію. Нейтропенія рідко зустрічається у пацієнтів з нормальною функцією нирок та без інших ускладнюючих факторів. Периндоприл слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із колагеновими судинними захворюваннями, пацієнтам, які отримують імунодепресивну терапію, алопуринол або прокаїнамід або комбінацію цих ускладнюючих факторів, особливо якщо пацієнт уже має ниркову недостатність. У деяких пацієнтів розвинулись серйозні інфекції, які в ряді випадків не реагували на інтенсивне лікування антибіотиками. Якщо периндоприл застосовується у таких пацієнтів, рекомендується регулярно контролювати показники лейкоцитів, а пацієнтам пропонувати повідомляти про будь-які ознаки інфекції (наприклад, біль у горлі, лихоманка) (див. Розділи 4.5 та 4.8).
Пацієнти з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії до одиночної нирки лікуються інгібіторами АПФ і мають підвищений ризик розвитку важкої гіпотензії та ниркової недостатності (див. Розділ 4.3). Сприяючим фактором може бути лікування діуретиками. Втрата функції нирок може проявлятися лише незначними змінами рівня креатиніну в сироватці крові навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії.
Випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв’язок та/або гортані рідко спостерігались у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи периндоприл (див. Розділ 4.8). Вони можуть виникати в будь-який час під час лікування. У таких випадках периндоприл слід негайно припинити та розпочати відповідний моніторинг, щоб забезпечити повне усунення симптомів перед випискою. У випадках, коли набряк обмежувався лише на обличчі та губах, стан, як правило, проходило без лікування, хоча антигістамінні препарати допомагали полегшити симптоми.
Ангіоневротичний набряк, пов’язаний з набряком гортані, може призвести до летального результату. У випадках, коли уражені язик, голосові зв’язки або гортань, що може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно надати відповідне лікування, яке може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1: 1000 (0,3 мл - 0,5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів.
Темношкірі пацієнти, які приймали інгібітори АПФ, мали вищу частоту набряку Квітену у порівнянні з пацієнтами інших рас.
У пацієнтів з набряком КВ в анамнезі, не пов’язаним з терапією інгібіторами АПФ, ризик набряку Квінке може бути підвищений під час прийому інгібітора АПФ (див. Розділ 4.3).
Одночасне застосування інших лікарських засобів, які можуть спричинити набряк Квінке, може збільшити ризик розвитку набряку Квінке (див. Розділ 4.3 та розділ 4.5).
Одночасне застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик набряку Квінке. Лікування сакубітрилом/валсартаном не слід починати раніше, ніж через 36 годин після останньої дози периндоприлу. Лікування периндоприлом не слід починати раніше, ніж через 36 годин після останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. Розділи 4.3 та 4.5).
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсіролімусом) та вілдагліптином може призвести до підвищеного ризику набряку Квінке (наприклад, набряку дихальних шляхів або мови з порушенням дихання або без нього) (див. Розділ 4.5). Слід з обережністю розпочинати лікування рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсіролімусом) та вілдагліптином у пацієнтів, які вже приймають інгібітор АПФ.
Кишковий ангіоневротичний набряк рідко повідомлявся у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У цих пацієнтів був біль у животі (з нудотою або блювотою або без неї); у деяких випадках без попереднього набряку Квінке на обличчі, при цьому рівень естерази C-1 є нормальним. Ангіоневротичний набряк діагностували під час обстежень, що включали КТ черевної порожнини або УЗД, або хірургічним шляхом, а симптоми зникали після припинення прийому інгібітора АПФ. Кишковий ангіоневротичний набряк слід включати до диференціальної діагностики пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ з болями в животі.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації
Повідомлялося про окремі повідомлення у пацієнтів, які зазнавали стійких анафілактоїдних реакцій, що загрожують життю, на інгібітори АПФ під час лікування десенсибілізації бджолиною отрутою (бджоли, оси). Інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати пацієнтам з алергією, які отримують десенсибілізацію, і слід уникати пацієнтам, які проходять імунотерапію отрутами. Однак у пацієнтів, яким потрібні як інгібітори АПФ, так і десенсибілізація, ці реакції можна запобігти тимчасовим припиненням лікування інгібіторами АПФ принаймні протягом 24 годин до початку лікування.
Анафілактоїдні реакції під час аферезу ЛПНЩ
Рідко пацієнти, які приймають інгібітори АПФ, під час аферезу декстранового сульфату ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) відчували небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Ці реакції запобігали тимчасовим відмовою від терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.
Хворі на гемодіаліз
Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які діалізувались з мембранами високої проникності (наприклад, AN 69 ®) та одночасно отримували інгібітор АПФ. У цих пацієнтів слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани або іншого класу антигіпертензивних засобів.
Пацієнти з первинним альдостеронізмом, як правило, не реагують на антигіпертензивні засоби, що діють через інгібування RAS. Тому застосування Лопридаму цим пацієнтам не рекомендується.
Інгібітори АПФ не слід застосовувати під час вагітності. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не вважається необхідним, пацієнтам, які планують завагітніти, слід перейти на альтернативну гіпотензивну терапію, яка має встановлений профіль безпеки для використання під час вагітності. Якщо діагностована вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо це необхідно, якомога швидше розпочати альтернативну терапію (див. Розділи 4.3 та 4.6).
При печінковій недостатності тіазидні діуретики та пов’язані з тіазидами діуретики можуть спричинити печінкову енцефалопатію. У цьому випадку діуретик слід негайно припинити.
Гостра короткозорість та вторинна закритокутова глаукома
Сульфаніламіди або похідні сульфаніламіду можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє минущу короткозорість та гостру глаукому із закритим кутом. Нелікована гостра закрита кут глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне лікування полягає у якнайшвидшій зупинці прийому ліків. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, слід розглянути питання про своєчасне медичне або хірургічне лікування. Фактори ризику розвитку глаукоми із закритим кутом можуть включати алергію в анамнезі на сульфаніламіди або пеніциліни.
Повідомлялося про випадки реакцій світлочутливості при застосуванні тіазидів та тіазидних діуретиків (див. Розділ 4.8). Якщо під час лікування виникають реакції світлочутливості, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне введення діуретиків вважається необхідним, рекомендується захищати місця, що піддаються дії сонця або штучного випромінювання UVA.
Слід звернути увагу спортсменів на те, що цей препарат містить препарат індапамід, який може викликати позитивну реакцію при проведенні допінг-тестів.
Запобіжні заходи щодо використання
- У випадках тяжкої ниркової недостатності (кліренс креатиніну 70 років), цукрового діабету, супутніх подій, особливо дегідратації, гострої серцевої декомпенсації, метаболічного ацидозу та одночасного прийому калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, триамтерену або солей калію), солей калію . калієвмісні замінники; або пацієнтам, які приймають інші ліки, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин, котримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол, інші інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г/добу, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ, імунодепресанти такі препарати, як циклоспорин або такролімус, триметоприм). Застосування добавок калію, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі, що містять калій, може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, іноді летальні випадки, аритмії. Якщо одночасне застосування вищезазначених препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та з частим контролем рівня калію в сироватці крові (див. Розділ 4.5).
- Зниження калію при гіпокаліємії є основним ризиком, пов’язаним з тіазидами та діуретиками, пов’язаними з тіазидами.
Ризик зниження рівня калію (120 г/м 2 у чоловіків та> 100 г/м 2 у жінок), рандомізований або до периндоприлу трет-бутиламіну 2 мг (еквівалентно 2,5 мг периндоприлу аргініну)/індапаміду 0,625 мг або 10 мг еналаприлу одноразово день протягом одного року. Дозу коригували відповідно до контролю артеріального тиску, третин-бутиламіну периндоприлу до 8 мг (кількість, що відповідає 10 мг периндоприлу аргініну) та індапаміду до 2,5 мг або еналаприлу до 40 мг один раз на день. Лише 34% випробовуваних залишалися на терапії периндоприлом трет-бутиламіну 2 мг (що еквівалентно 2,5 мг периндоприлу аргініну)/індапаміду 0,625 мг (проти 20% - 10 мг еналаприлу).
Наприкінці лікування ЛВМІ значно зменшився у групі периндоприл/індапамід (-10,1 г/м2) порівняно з групою еналаприлу (-1,1 г/м2) у всій рандомізованій популяції. Середня міжгрупова різниця у зміні LVMI становила -8,3 (95% ДІ (-11,5; -5,0), p 2). В іншому дослідженні на щурах, у якому самцям щурів вводили безилат амлодипіну в дозі, порівнянні з дозою, вираженою в мг/кг протягом 30 днів, у плазмі спостерігалось зниження фолікулостимулюючого гормону та тестостерону, а також зменшення щільності сперми та зрілі сперматозоїди та клітини Сертолі.
Канцерогенність та мутагенність
У щурів та мишей, яких годували амлодипіном протягом двох років у концентраціях, розрахованих для досягнення добових доз 0,5; 1,25 та 2,5 мг/кг/день, не було продемонстровано жодних доказів канцерогенності. Найвища доза в мг (приблизно однакова для мишей і дорівнює подвійному * максимальна рекомендована клінічна доза 10 мг для площі поверхні тіла мг/м 2 для щурів) була близькою до максимальної переносимої дози для мишей, але не для щурів.
Дослідження мутагенності не виявили жодних ефектів, пов’язаних з наркотиками, на рівні гена або хромосоми.