Затверджений текст рішення про зміни, ев. №: 2014/05083-ZME
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. Назва лікарського засобу
Зовіракс 200 мг/5 мл
2. Якісний та кількісний склад
Діюча речовина: ацикловір 200 мг у 5 мл суспензії.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. Фармацевтична форма
Біло-біла оральна суспензія зі смаком банана.
4. Клінічні дані
4.1 Терапевтичні показання
Пероральні форми Зовіраксу призначаються для лікування шкірних та слизових інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, включаючи первинний та рецидивуючий генітальний герпес (за винятком неонатальної ВПГ-інфекції та важких ВПГ-інфекцій у дітей з ослабленим імунітетом).
Пероральні форми Зовіраксу показані для придушення (профілактики рецидивів) рецидивуючих вірусів простого герпесу у імунокомпетентних пацієнтів.
Пероральні форми Зовіраксу показані для профілактики інфекцій вірусом простого герпесу у пацієнтів із ослабленим імунітетом.
Пероральні форми Зовіраксу показані для лікування інфекцій вітряної віспи (вітряної віспи) та герпесу зостер (оперізуючий лишай). Дослідження показали, що раннє лікування оперізувального лишаю Зовіраксом сприятливо впливає на біль і здатне зменшити частоту постгерпетичної невралгії (зостерного болю).
Пероральні форми Зовіраксу призначаються для лікування деяких пацієнтів з важким імунодефіцитом, а саме пацієнтів із запущеною хворобою ВІЛ (кількість CD4 + 3, включаючи СНІД та тяжких АРК) та пацієнтам після трансплантації кісткового мозку. Дослідження показали, що пероральний зовіракс, який застосовується одночасно з антиретровірусною терапією (головним чином пероральним ретровіром), знижує смертність у пацієнтів із запущеним захворюванням на ВІЛ, а пероральний зовіракс, якому передує щомісячне лікування внутрішньовенним зовіраксом, знижує смертність у пацієнтів з трансплантацією кісткового мозку. Крім того, пероральний Зовіракс забезпечував ефективну профілактику герпетичних захворювань.
4.2 Дозування та спосіб введення
Дорослі:
Лікування вірусної інфекції простого герпесу:
Для лікування інфекцій вірусу простого герпесу слід приймати по 200 мг Зовіраксу п’ять разів на день з інтервалом приблизно в чотири години, пропускаючи нічну дозу. Лікування повинно тривати п’ять днів, але при серйозних первинних інфекціях може продовжуватися.
У пацієнтів із важким імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) або у пацієнтів із порушенням резорбції кишечника дозу можна збільшити вдвічі до 400 мг або слід розглянути питання про внутрішньовенне введення.
Введення слід розпочати якомога швидше після початку зараження; при рецидивуючих інфекціях його слід починати вже в продромальний період або коли ураження з’являються вперше.
Придушення зараження вірусом простого герпесу:
Для придушення зараження вірусом простого герпесу у пацієнтів із нормальною імунною функцією застосовують дозу 200 мг Зовіраксу чотири рази на день з інтервалом приблизно в шість годин.
У багатьох пацієнтів можна перейти на дуже доцільний прийом 400 мг зовіраксу двічі на день з інтервалом приблизно дванадцять годин.
Поступове титрування до 200 мг Zovirax три рази на день з приблизно восьмигодинними інтервалами або навіть лише двічі на день з приблизно дванадцятигодинними інтервалами може виявитись досить ефективним.
У деяких пацієнтів може спостерігатися загострення інфекції навіть при загальній добовій дозі 800 мг зовіраксу.
Лікування слід регулярно припиняти з інтервалом у шість-дванадцять місяців, щоб контролювати можливі зміни природного перебігу захворювання.
Профілактика інфекцій вірусом простого герпесу у пацієнтів з ослабленим імунітетом:
Для профілактики інфекцій вірусом простого герпесу у пацієнтів із ослабленим імунітетом слід застосовувати 200 мг Зовіраксу чотири рази на день з інтервалом приблизно у шість годин.
У пацієнтів із важким імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) або у пацієнтів із порушенням резорбції кишечника дозу можна збільшити вдвічі до 400 мг або слід розглянути питання про внутрішньовенне введення.
Тривалість профілактичного прийому зумовлена тривалістю періоду ризику.
Лікування інфекцій вірусу вітряної віспи та герпесу зостер:
Для лікування інфекцій вірусу вітряної віспи та герпесу зостер 800 мг Зовіраксу слід приймати п’ять разів на день з інтервалом приблизно в чотири години, пропускаючи нічну дозу. Лікування має тривати протягом семи днів.
Внутрішньовенне введення слід розглянути пацієнтам із важким імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) або пацієнтам із порушенням резорбції кишечника.
Введення слід розпочинати якомога швидше після початку захворювання. Лікування досягає кращих результатів, якщо його починати якомога швидше після появи висипу.
Лікування пацієнтів з важким імунодефіцитом:
Для лікування пацієнтів з важким імунодефіцитом 800 мг Зовіраксу слід вводити чотири рази на день з інтервалом приблизно у шість годин.
Лікування пацієнтів з трансплантацією кісткового мозку повинно передувати щомісячному внутрішньовенному введенню Zovirax (див. Інформацію про призначення інфузій Zovirax IV).
У пацієнтів з трансплантацією кісткового мозку тривалість лікування вивчали через 6 місяців (від 1 до 7 місяців після трансплантації). У пацієнтів із поширеною ВІЛ-інфекцією дослідне лікування тривало 12 місяців, але цілком ймовірно, що ці пацієнти й надалі отримуватимуть користь від більш тривалого лікування.
Педіатричне населення
Для лікування інфекцій вірусу простого герпесу та профілактики інфекцій вірусом простого герпесу у імунодефіцитних пацієнтів Zovirax можна давати дітям від двох років у дорослих дозах, а немовлятам та дітям до двох років слід давати половину доза як дорослим.
Внутрішньовенно Зовіракс рекомендується для лікування інфекцій вірусу герпесу новонароджених.
Для лікування вітряної віспи у дітей віком:
6 років і старше: 800 мг зовіраксу чотири рази на день
2 до 2 замінюють дозою 5 мг/кг і дозою 500 мг/м 2 замінюють дозою 10 мг/кг. Cmax 61,2 мкмоль/л (13,8 мкг/мл) та Cmin 10,1 мкмоль/л спостерігались у новонароджених та маленьких дітей (віком від 0 до 3 місяців), які отримували 10 мг/кг у вигляді одногодинної інфузії кожні 8 годин. (2,3 г/мл).
В окремій групі новонароджених, які отримували 15 мг/кг кожні 8 годин, збільшення було приблизно пропорційним дозі, з Cmax 83,5 мкмоль/л (18,8 мкг/мл) і Cmin 14,1 мкмоль/л. (3,2 мкг/мл) ).
Рівні ацикловіру в лікворі відповідали приблизно 50% рівня плазми. Зв’язування з білками плазми крові відносно низьке (від 9 до 33%), і тому в місці зв’язування не починається взаємодія препаратів із лікарськими засобами.
У дорослих термінальний період напіввиведення ацикловіру з внутрішньовенного введення становить близько 2,9 години. Більша частина препарату виводиться нирками у незміненому вигляді. Нирковий кліренс ацикловіру значно вищий, ніж кліренс креатиніну, що свідчить про те, що крім клубочкової фільтрації, канальцева секреція бере участь у нирковій екскреції. 9-карбоксиметокси-метилгуанін є єдиним основним метаболітом ацикловіру і становить приблизно 10-15% введеної сечі. Якщо ацикловір вводять через одну годину після введення 1 г пробенециду, кінцевий період напіввиведення із плазми збільшується на 18%, як і площа під кривою концентрації в плазмі та часом (AUC) 40%.
У новонароджених та маленьких немовлят (віком від 0 до 3 місяців), які отримували 10 мг/кг у вигляді одногодинної інфузії кожні 8 годин, кінцевий період напіввиведення з плазми становив 3,8 години.
Спеціальні групи пацієнтів
У пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю середній термін напіввиведення з плазми становив 19,5 години. Середній період напіввиведення ацикловіру під час гемодіалізу становив 5,7 години. Рівень ацикловіру в плазмі крові зменшився приблизно на 60% під час діалізу.
У літніх людей кліренс ацикловіру у всьому тілі поступово зменшується із збільшенням віку та одночасно зі зменшенням кліренсу креатиніну, хоча кінцевий період напіввиведення з плазми мало змінюється.
Одночасне застосування ацикловіру та зидовудину у ВІЛ-інфікованих пацієнтів не показало явних змін у фармакокінетиці цих препаратів у жодному з досліджень.
Немає інформації про вплив пероральних форм ацикловіру або ацикловіру, що вводяться внутрішньовенно, вливання на фертильність жінок. У дослідженні 20 чоловіків із нормальним рівнем сперматозоїдів ацикловір, призначений перорально у дозах до 1 г на день протягом шести місяців, не виявив жодного клінічно значущого впливу на кількість сперматозоїдів, їх рухливість або морфологію.
5.3 Доклінічні дані про безпеку
Результати широкого спектру тестів на мутагенність in vitro та in vivo показали, що ацикловір не представляє генетичного ризику для людини.
У довгострокових дослідженнях на мишах та щурах не було показано, що ацикловір є канцерогеном.
Тільки при дозах ацикловіру, які суттєво перевищували рекомендовані терапевтичні значення, повідомлялося переважно про оборотні побічні ефекти на сперматогенез, пов’язані із загальною токсичністю у щурів та собак. Дослідження двох поколінь на мишах не показали впливу ацикловіру (перорально) на фертильність.
Системне введення ацикловіру в міжнародно визнаних стандартних тестах не викликало ембріотоксичних або тератогенних ефектів у кроликів, щурів або мишей. У нестандартних тестах на щурах спостерігались аномалії розвитку плода, але лише при таких високих підшкірних дозах, що спричиняли токсичність для матері. Клінічна значимість цих результатів невідома.