Відповідно до положень § 11 п. 1 Закону № 124/2006 зб. про безпеку та охорону здоров'я на виробництві та про внесення змін до деяких законів із змінами та доповненнями (далі "Закон № 124/2006 Coll.), з метою запобігання виникненню професійних захворювань, роботодавець зобов'язаний забезпечити перебування на відновленні працівник, який виконує обрану професію. Відновлення перебування - це також реабілітація у зв'язку з роботою, яку роботодавець постійно надає працівникові під час виконання роботи (далі "реабілітація").

національна

Реабілітація є альтернативою житловій формі відновлення перебування. Роботодавцю надається можливість вибрати відповідний метод профілактики для працівників. В рамках реабілітації роботодавець не повинен забезпечувати та відшкодовувати працівникові проживання, цілоденне харчування та витрати на відрядження за межами місця проживання, що дає змогу зменшити фінансові витрати порівняно з відновлювальним перебуванням. Однак використання цих положень не може знизити рівень захисту працівників у профілактиці професійних захворювань.

В рамках реабілітації роботодавець забезпечує контрольований програмою режим охорони здоров’я для працівників (розділ 11, пункт 16 Закону № 124/2006 Coll.), Визначає вид транспорту та інші умови працівника, а також для відряджень та надає допомогу на проїзд відповідно до Закону №. 283/2002 зб. про виплати на проїзд із змінами (параграф 11 розділу 11 Закону № 124/2006 Coll.). Витрати на відновлення перебування та реабілітації - це витрати, пов’язані із забезпеченням безпеки та охорони здоров’я на виробництві, які роботодавець зобов’язаний нести та не може бути перекладений на працівника відповідно до положень § 6 п. 11 Закону № 124/2006 зб. (Розділ 11, параграф 17 Закону No 124/2006 Coll.).

Відповідно до положень § 11 п. 18 Закону № 124/2006 зб. участь у відновлювальному перебуванні вважається виконанням програми відновлення. У безпосередньому зв'язку з участю у відновлювальному перебуванні також є поїздка туди і назад, харчування та особистий вільний час у будівлі відновлення. У випадку реабілітації необхідно діяти аналогічно, тобто розглядати виконання реабілітаційної програми як участь у реабілітації. У безпосередньому зв’язку з участю в реабілітації існує шлях назад і назад. Тому подорож туди і назад до реабілітації не може розглядатися як участь у реабілітації, а роботодавець не може враховувати цей час у відведеному для реабілітації часі. Така практика суперечила б закону, оскільки суперечила б її меті, яка полягає у захисті здоров’я працівників та профілактиці професійних захворювань, беручи участь у реабілітації мінімум 80 годин протягом двох років. Включення часу подорожі для реабілітації (туди і назад) до тривалості реабілітації скоротило б час мінімальної тривалості реабілітації, встановленої законом.