Лайош Потацький, який народився в Комаромі, знає все про шиншилу. 59-річний чоловік починав з шести матерів та двох доларів добрі тридцять п’ять років тому, але сьогодні він є президентом Національної асоціації угорських заводчиків шиншили. Він також є правителем "імперії" з тисячами заводчиків шиншил та 130-140 000 придбаних хутряних заводів шиншили на рік.
"У нас немає підстав скаржитися", - говорить президент, коли ми оглядаємо ультрасучасний сайт шиншили. - Коли минулого року ми проводили зустріч хуторян у Комаромі, на якій були присутні федеральні президенти шиншил багатьох країн, після туру всі вони сказали, що будуть тут принаймні на 20 років попереду! Маленькі веснянки на прекрасному обличчі: у розведенні Угорщина десь у кінці. Від Бразилії до країн Балтії, Польщі та датчан, які перебувають на передовій за якістю хутра, зараз ми маємо контракти з 3400 заводчиками, але лише 200 з них - угорці. Навіть на початку 90-х тубільців було в чотири-п’ять разів більше.
- У чому причина?
"Здебільшого, тим часом, на передовій енергетики, багато чого різко зросло". Це вдячність забило б нас у землю, якби ми не завжди вступали рано і вдосконалювались. З іншого боку, настрій для розведення також зменшився через відсутність мінімального початкового капіталу в три мільйони. Зауважу, було б реально, якби хтось міг на це виділити десять мільйонів. Крім того, для цього потрібен простір, адже сьогодні для утримання сім’ї доводиться утримувати сотні матерів. Не кажучи вже про те, що в 1980-х роках шиншила коштувала 12 000, приблизно стільки ж, скільки щомісячна зарплата. Сьогодні заробітна плата - у кого є робота - зазвичай у десять разів більша, але сьогодні ми платимо 18 тисяч штук за шиншилу з гарним хутром. Ситуація не така вже й погана в сусідніх колишніх соціалістичних країнах, дух розмноження поляків, українців та румунів по суті незмінний.