тварин

В
В 		В

Індивідуальні послуги

Журнал

  • SciELO Analytics
  • Google Scholar H5M5 ()

Стаття

  • Іспанська (pdf)
  • Стаття в XML
  • Посилання на статті
  • Як цитувати цю статтю
  • SciELO Analytics
  • Автоматичний переклад
  • Надішліть статтю електронною поштою

Показники

  • Цитується SciELO

Пов’язані посилання

  • Подібне в SciELO

Поділіться

Перуанський журнал експериментальної медицини та громадського здоров'я

друкована версія В ISSN 1726-4634

Преподобний Перу. мед. досвід охорона здоров’яВ т.2В No4В ЛимаВ груд. В 1943р

ОРИГІНАЛЬНІ РОБОТИ

Дія кардіазолу у тварин з експериментальним гіпертиреозом

1 Кафедра фармакології медичного факультету Університету Сан-Маркоса

Для того, щоб оцінити вплив різних препаратів на граничну дозу кардіазолу, зручно брати до уваги результати, отримані різними авторами на лабораторних тваринах, у яких мінімальна судомна доза визначалась статистично. У нормальних собак GUTIГ RREZ-NORIEGA (9) виявив, що доза кардіазолу, що викликає тоніко-клінічні напади, коливається між 10 і 20 міліграмами на кілограм ваги, коли ін'єкцію роблять швидко і через підшкірну вену. Середня судомна доза (DC 50) відповідає 14 міліграм. Загальна тривалість нападу становить від сорока до шістдесяти секунд, змінюючись дуже мало залежно від дози.

Кількість введеного підшкірно кардіазолу, здатного викликати тоніко-клінічні напади у нормальної морської свинки, є різною, на думку дослідників. У випадку з HILDEBRANDT та MUGGE (13) достатньо дози 35 міліграмів на кілограм ваги. SCHUBEL (32), HILDEBRANDT та VOSS (12), вказують 40 міліграмів як середню судомну дозу. Для R. SHOEN (31), CAMP (5) та LENDLE (22) це 50 міліграмів. У нещодавній роботі Л. ПОЛЛОКА, І. ФІНКЕЛЬМАНА та Е. ТІГАЯ (27) використана доза представляє широкі коливання між 36 і 55 міліграмами на кілограм ваги.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Експерименти на морській свині

Екстракт щитовидної залози Ріхтера, 3 гр. x Kgr. З третього дня прийому почалася втрата ваги. Відомо, що це зниження ваги застосовувалось при біодозуванні екстрактів щитовидної залози (20).

У другій групі результати першої ін’єкції карзолу спричинили 80% міоклонус, 80% клінічних нападів та 10% тонічних нападів. У цій партії друга ін’єкція дає сприятливий баланс 20% при міоклонії та 20% при клінічних нападах та 52,5% при тонічних нападах. В ході експериментів було зареєстровано три випадки смерті, що становило 37,5% тварин, яким вводили інший раз у цій партії (див. Таблицю .1).

У третій групі перша ін’єкція кардіазолу отримала 80% міоклонусу, 70% клінічних нападів та 10% тонічних нападів із 10% смертністю. Друга ін’єкція дає збільшення на 20% при міоклонії, на 10% при клінічних нападах і на 50% при туніках. Під час нападів реєструється два випадки смерті, які становлять 40% тварин, які отримали другу ін'єкцію кардіазолу (див. Таблицю I).

Оскільки ми спостерігали, що смертність морських свинок під час лікування екстрактом щитовидної залози, а також під час серцевого шоку була дуже високою, ми протестували використання зазначеного гормону в четвертій партії морських свинок, щоб з'ясувати, чи зменшиться смертність.

Дотримувались того ж плану, що і у другій та третій партіях, введення екстракту щитовидної залози протягом трьох днів; На четвертий день разом з ін'єкцією екстракту щитовидної залози застосовували дозу дезоксикортикостерону (Percoten Ciba) із розрахунку 3 міліграми на кілограм ваги, яку повторювали протягом шести днів поспіль.

Експерименти з собаками

Для отримання експериментального гіпертиреозу у нормальних собак висушений екстракт щитовидної залози вводили перорально в дозах від 0,05 до 0,20 градусів Цельсія протягом декількох днів, поки не було досягнуто зменшення на чверть до двох дев'ятих початкової ваги, що послужило ознака дії щитовидної залози. Потім споживання кисню знову визначали. Цей тест було важко перевірити через збудження гіпертиреоїдних собак.

Щоб визначити споживання кисню, собаки голодували протягом часу більше дванадцяти годин. Метаболометр зв’язаний з ротом собаки завдяки спеціальній масці.

З урахуванням споживання кисню на годину та поверхні собаки ми обчислюємо споживання на пів квадратного метра та на годину, таким чином ми отримали кількість поточних калорій (див. Таблицю II).

Як тільки було підтверджено підвищення основного обміну, того ж дня або наступного дня були зроблені нові ін’єкції кардіазолу для того, щоб знайти порогову дозу. Починали з дози на кілограм ваги, меншої на 5 міліграм, ніж порогова доза нормальної тварини, щоб потім збільшувати, поки не буде знайдена доза, яка спричинила напад.

Спостереження. Порогова доза, яку ми виявили у наших собак, до введення екстракту щитовидної залози коливалась від 12 до 20 міліграм на кілограм ваги, що узгоджується з результатами, отриманими GUTII RREZ-NORIEGA (9). У собак із гіпертиреозом розрахунок загальної дози, яку потрібно вводити, проводився щодо ваги тварини на момент другого експерименту, маючи на увазі різницю із початковою вагою від одного до двох кілограмів.

Результати, отримані при зменшенні дози, становлять від п'яти до одного міліграма на кілограм ваги, що по відношенню до кількості, що вводиться нормальній собаці, означає зменшення на 31,20% до 5% від першої введеної дози (див. таблиці III, IV і фігури 1 і 2).

Щодо модифікацій самої атаки (феноменологія атаки), не було знайдено змін, які варто було б взяти до уваги.

Експерименти на курарізованих гіпертиреоїдних собаках

Було використано 19 собак, вага яких варіювалась від чотирьох до семи кілограмів. Ці тварини були зібрані у дві партії: перша партія складалася з чотирнадцяти, а друга п’ять. Таке розділення було здійснено, оскільки доза та кількість днів, коли давали екстракт щитовидної залози, були різними в кожній партії.

Тварини у другій партії були собаками, які використовувались раніше в попередніх експериментах і, отже, перебували у стані підгострого або хронічного експериментального гіпертиреозу. Ці тварини отримували пероральний екстракт щитовидної залози в дозі від 0,05 до 20 сантиграмів на кілограм ваги протягом періодів, що перевищували десять днів. Для другої частини експерименту дотримувались того ж плану, що і для першої партії тварин, кардіазол застосовували в рівномірній дозі 5 міліграмів на кілограм ваги.

Окулокардіальний рефлекс викликав незначне підвищення тиску, лише в одному випадку виявилося збільшення на 80 міліметрів ртуті. В іншому початковий показник тиску не змінювався (див. Таблицю V).

Таким чином, судинні реакції, викликані кардіазолом у собак з експериментальним гіпертиреозом, не виявляють принципових відмінностей порівняно з тими ж реакціями, що вивчались у гіпертиреоїдних собак та за однакових експериментальних умов. Єдина зміна, про яку варто згадати, - це більша тривалість серцевих реакцій судин.

Нейровегетативні реакції, що виробляються кардіазолом у гіпертиреоїдних собак, не є більш інтенсивними, ніж у звичайних собак, але їх тривалість, ймовірно, довша, ніж у останніх. У вилікуваних собак було виявлено очевидне зниження гіпертонічної реакції при відпрацюванні синусо-каротидного та окулокардіального рефлексів, реєструючи, в деяких випадках, інвертовані рефлекси.

ВИСНОВКИ

1. Підвищена частота інтенсивності судомних реакцій у гіпертиреоїдних морських свинок.

2. Збільшення відсотка смертності в них.

3. У собак, які отримували екстракти щитовидної залози, спостерігалася більша інтенсивність судомних нападів та помірне зменшення судомної граничної дози. Зменшення не перевищує 31% від початкової граничної дози.

4. У тих самих гіпертиреоїдних собак було помічено, що судинні реакції, що визначаються кардіазолом у субконвульсивних дозах, були дуже тривалими, але не більш інтенсивними порівняно з тими, що спостерігались у нормальних собак.

5. У морських свинок, одночасно лікуваних екстрактом щитовидної залози та дезоксикортикостероном, не спостерігалось збільшення смертності при застоюванні судомної дози кардіазолу, як у тих, хто отримував лікування лише екстрактом щитовидної залози та кардіозолом.

6. Гормон щитовидної залози сенсибілізує нервову систему до дії кардіазолу.

ВИСНОВКИ

Після вивчення судомних граничних доз кардіазолу у собак та морських свинок з експериментальним гіпертиреозом були продемонстровані наступні результати:

1. Спостерігається збільшення частоти та інтенсивності судомних реакцій у морських свинок гіпертиреоїдів. порівняно із звичайними тваринами.

2. Спостерігається збільшення їх смертності.

3. У собак, які отримували екстракти щитовидної залози, спостерігалася більша інтенсивність судомних реакцій та помірне зменшення судомної граничної дози. Зниження не перевищує 31% від примітивної граничної дози.

4. У тих самих гіпертиреоїдних собак було помічено, що судинні реакції, отримані внаслідок судомної дози кардіазолу, були дуже тривалими, але не більш інтенсивними порівняно з тими, що спостерігались у нормальних собак.

5. У морських свинок, одночасно лікуваних екстрактом щитовидної залози та дезоксикортикоїстероном, не спостерігалося збільшення смертності від судороги, що виробляє дозу кардіазо! як і у тих, хто лікувався on1y екстрактом щитовидної залози та кардіазолом. .

6. Гормон щитовидної залози сенсибілізує нервову систему до дії кардіазолу.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. АБЕЛІН: Біох. Zeits, t. 80, с. 259, 1917 (цит. Velásquez). [Посилання]

2. АДЛЕР: арх. Ф. Досвідчений пат. або. Фарм., Т. 87, с. 406, 1929 (цит. VelГsquez). [Посилання]

3. Л. АШЕР і Х. ВАГНЕР: Zeit f. гесів. Експ. Терп., Т. 33, с. 81. [Посилання]

4. W. BIEHLER: Archive fur Experimentelle Phatologie und Pharmacologie, t. 178, с. 693, 1935. [Посилання]

5. W. J. R. CAMP: Journ. Фарм. і Exp. Therp., t. 33, с. 81, 1936. [Посилання]

6. J. H. DRAIZE & A. L. TATUM: Архів Int. Pharm. et de Therp., t. 43, 1932. [Посилання]

7. Р. ГАВІДІЯ: Журнал експериментальної медицини, с. 2 с. 47, 1943 р. [Посилання]

9. C. GUTIГ RREZ-NORIEGA: Журнал експериментальної медицини, с. 2 с. 75, 1943 р. [Посилання]

10. C. GUTIГ ‰ RREZ-NORIEGA Revista de Medicina Experimental, t. 1 стор. 1, 1942. [Посилання]

11. HAARMAN: Verhdtsch Parmakges Giere, t. 918, 1936 (цит. Білер). [Посилання]

12. F. HILDEBRAND & VOSS: Schwerz Narkose Anaesthesie, 7. 9, с. 25, 1936. [Посилання]

13. Ф. HILDEBRAND & MUGGE: Багато. Мед. Wschr., Т. 73. с. 862, 1926. [Посилання]

14. Х. Е. ХІМІЧ, К. ДЕЛІ, Ф. ФАСЕКАС і С. ГЕРЛІХ: Зміни в журналі. Фізіол., Т. 98, с. 489, 1942. [Посилання]

15. Х. ХОАГЛАНД: Наука, 7. 90, с. 404, 1939. [Посилання]

16. H. JENSEN & J. F. GRATTAR: Am. Journ. Фізіол., Т. 128, с. 270, 1939. [Посилання]

17. J. KATS, S. KILLEAN, R. ASHER & S. PERLOW: Am. Journ. Physiol., 1942. [Посилання]

18. L. KINAELL, ZILLESON, A. SMITH & J. PALMER: Endocrinology, 1942. [Посилання]

19. F. C. KOCH: Am. Journ. Аптека, т. 79, с. 493, 1907. [Посилання]

20. КРІТМЕР: Цайт. Ф. d. ges. Exp. Med. (Cit. Burn, H. H., Oxfor Biological Standardization, 1937). [Посилання]

21. Л. ЛЕНДЛЕ: арх. Ф. Досвід Pa.t. або. Фарм., Т. 181, с. 408, 1936. [Посилання]

22. Л. ЛЕНДЛЕ: Архів Наунін-Шмідебергс, т. 181, с. 408, 1936. [Посилання]

23. ЛЕОПОЛЬД-ЛЕВІ: Nouvelle studes d'endocrinologie, Париж, 1933 р. [Посилання]

24. C. C. MILIS: Am. Journ. Фізіол., Т. 46, с. 329, 1918. [Посилання]

25. OSWAL: арх. Ф. дг. Фізіол., Т. 154, с. 306, 1916 (цит. VelГsquez). [Посилання]

26. Ф. ПЕРЛА - ГОТЕСМАН: Зб. Soc. Exp. Biol. And Med., T. 43, с. 159, 1942. [Посилання]

27. Л. ПОЛЛОК ФІНКЕЛЬМАН ТІГАЙ: Зб. Soc. Exp. Biol. And. Мед., Т. 49, с. 159, 1942. [Посилання]

28. REINER & WATTEROT: (цит. Білер).

29. Р. РІВУАР: Les acquisitiones nouvelle d'endocrinologie. Париж, 1937 р. [Посилання]

30. J. SAKS & N. GLASER: Journ. Фарм. і. Експерт. Терапевт., Т. 73, с. 289, 1941 р. [Посилання]

31. Р. ШОЕН: Арх. або. Фарм., Т. 113, с. 257, 1926. [Посилання]

32. К. ШУБЕЛЬ і В. ГЕЛЕН: Арх. або. Фарм., Т. 133, с. 295, 1928. [Посилання]

33. SEIDEL & F. FENGER: Journ. Біол. Че., Т. 13, с. 517, 1913. [Посилання]

34. Х. СЕЙЛ: Зб. Soc. Exp. Biol., T. 46, с. 116, 1941 р. [Посилання]

35. O. STOLAND & M. KINNEY: Am. Journ. Фізіол., Т. 49, с. 135, 1919. [Посилання]

36. СТРИЖЕНСЬКИЙ і Дж. ДРЕТЛЕР: Енн. Med. Psychologique, т. 2 с. 1, 1939. [Посилання]

37. H. SUGATA: Am. Journ. Фізіол., Т. 65, с. 282, 1923. [Посилання]

39. WCHSLER: Nervenarzt, t. 3, с. 129, 1938. [Посилання]

40. E. ZUNZ & GRACIANESCU: Arch. Int. Pharm. та де Терапі. [Посилання]

В Весь вміст цього журналу, крім випадків, коли він ідентифікований, перебуває під ліцензією Creative Commons