собак

М. Ульген, Ч. Цетин, С. Сентурк, А. Є. Озел та У. Оздемір.

J.Vet.Med.A Physiol Pathol.Clin.Med. 53 (7): 379-382, 2006.

Дослідження оцінює існування мікоплазм у зразках сечі, отриманих цистоцентезом, від 100 собак із симптомами захворювання нижніх сечовивідних шляхів. Також проводяться аналізи сечі, біохімічні та гематологічні дослідження. Бактерії були виділені з сечі 41 із 100 собак; Mycoplasma canis було виділено з чотирьох із 100 зразків сечі (4%), а три були чистими культурами. Для культивування використовували селективні середовища для мікоплазми. У тесті на інгібування росту ріст чотирьох ізолятів M. canis пригнічувався специфічною гіперімунною сироваткою, і не було перехресної реакції між ізолятами та гіперімунною сироваткою інших мікоплазм. Собаки, у яких був виділений M. canis, були азотемічними. Всіх собак лікували енрофлоксацином, фуросемідом та підтримуючою терапією (рідинна терапія, аскорбінова кислота). У всіх тварин після лікування спостерігались клінічні покращення

J.Vet.Med.A Physiol Pathol.Clin.Med. 53 (7): 379-382, 2006.

Дослідження оцінює наявність мікоплазм у зразках сечі, отриманих цистоцентезом, від 100 собак із симптомами захворювання нижніх сечовивідних шляхів. Також проводяться аналізи сечі, біохімічні та гематологічні дослідження. Бактерії були виділені з сечі 41 із 100 собак; Mycoplasma canis було виділено з чотирьох із 100 зразків сечі (4%), а три були чистими культурами. Для культивування використовували селективні середовища для мікоплазми. У тесті на інгібування росту ріст чотирьох ізолятів M. canis пригнічувався специфічною гіперімунною сироваткою і не було перехресної реакції між ізолятами та гіперімунною сироваткою інших мікоплазм. Собаки, у яких був виділений M. canis, були азотемічними. Всіх собак лікували енрофлоксацином, фуросемідом та підтримуючою терапією (рідинна терапія, аскорбінова кислота). У всіх тварин після лікування спостерігались клінічні покращення