con inf 10x2 мл/10 мг (ампер. скло коричневий)
Зміст короткого опису характеристик (SPC)
Додаток № 1 до повідомлення про зміну реєстрації, ev. ні. 2011/08342
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
1 ампула (2 мл) містить 10 мг вінпоцетину.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
КАВІНТОН призначається дорослим та підліткам для лікування наслідків порушень кровообігу центральної нервової системи.
Застосовується для лікування психологічних та неврологічних симптомів порушень кровообігу ЦНС (розладів пам’яті, афазії, апраксії, рухових розладів, запаморочення, головного болю та ін.) Призначається при всіх формах гострої та хронічної цереброваскулярної недостатності, напр. при перехідних ішемічних подіях, транзиторних ішемічних неврологічних розладах, прогресуючому інсульті, повному інсульті, в постапоплектичних станах, при багатоінфарктній деменції, при церебральному артеріосклерозі, при посттравматичних станах, гіпертонічній енцефалопатії, вертебробіальній хворобі.
В офтальмології його можна застосовувати для лікування судинних порушень хоріоїду та сітківки, спричинених атеросклерозом або судинним спазмом, для дегенерації жовтої плями та вторинної глаукоми, спричиненої частковим тромбозом та оклюзією судин.
В отології він призначається для лікування розладів слуху судинного або токсичного (ятрогенного) походження, сенсоневральної втрати слуху, запаморочення лабіринтового походження, включаючи хворобу Меньєра та шум у вухах.
4.2 Дозування та спосіб введення
Вводиться ін’єкція КАВІНТОН тільки повільний i.v. настій (Швидкість інфузії не повинна перевищувати максимум 80 крапель/хвилину!).
Початкова доза становить 20 мг на добу (2 ампули розводять у 500-1000 мл розчину для інфузій). У важких випадках лікування можна розпочати з інфузії тричі на день по 10 мг.
За необхідності добову дозу можна поступово збільшувати до 1 мг/кг маси тіла відповідно до терпимості пацієнта та розділити на три прийоми з інтервалом 5-6 годин.
Вміст 1 ампули ін’єкції КАВІНТОН додають до 200–500 мл інфузійного розчину без гепарину. Як інфузійний розчин підходить ізотонічний 0,9% розчин натрію хлориду або 5% розчин глюкози.
Середня тривалість лікування становить 10-14 днів, звичайна добова доза становить 50 мг/добу - розрахована на масу тіла 70 кг. У пацієнтів із захворюваннями нирок або печінки корекція дози не потрібна.
Після інфузійної терапії, коли це дозволяє медичний стан пацієнта, таблетки КАВІНТОН приймають всередину у дозі 3 таблетки КАВІНТОН (3 х 10 мг) 3 рази на день або по 1 таблетці КАВІНТОН ФОРТЕ (3 х 10 мг) 3 рази на день .
Його не можна вводити внутрішньом’язово, а також не слід вводити внутрішньовенно без розведення!
4.3 Протипоказання
Парентеральне введення вінпоцетину протипоказано у гострій фазі геморагічного інсульту, при важких аритміях, станах кровотечі та при важкій ішемічній хворобі серця. Крім того, при підвищеній чутливості до вінпоцетину або інших компонентів препарату, під час вагітності та лактації.
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
У разі подовження інтервалу QT або одночасного прийому препаратів, що подовжують інтервал QT, рекомендується моніторинг ЕКГ.
При введенні діабетикам слід враховувати вміст сорбіту в продукті (0,16 г на ампулу) і частіше контролювати рівень глюкози в крові.
Через відсутність досвіду препарат не рекомендується застосовувати дітям.
4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії
Взаємодії вінпоцетину з іншими препаратами поки не відомі. Вважається, що це рідко може посилити дію ліків, які розширюють судини або знижують кров'яний тиск.
Взаємодії вінпоцетину з такими лікарськими засобами, що застосовуються одночасно, не спостерігалось: бета-адреноблокатори (наприклад, хлоранолол, піндолол), дигоксин, аценокумарол, глібенкламід, іміпрамін, клопамід, альфа-метилдопа, гідрохлоротіазид. Лише у виняткових та рідкісних випадках повідомляється про посилення гіпотензивного ефекту альфа-метилдопи вінпоцетином.
4.6 Вагітність та лактація
Застосування вінпоцетину під час вагітності та лактації протипоказано.
Вагітність: Вінпоцетин проникає через плацентарний бар’єр; однак він досягає нижчих концентрацій у плаценті та плоді, ніж у крові матері. Тератогенних ефектів не спостерігалося. Після високих доз у тварин плацентарний крововилив та аборти мали місце у декількох випадках, ймовірно, в результаті посилення плацентарного кровотоку.
Лактація: У людини вінпоцетин виводиться з грудним молоком. Концентрація радіоактивно міченого вінпоцетину в 10 разів вище у грудному молоці, ніж у материнській крові. Молоко усуває 0,25% від дози, даної матері протягом 1 години. Оскільки він виводиться з грудним молоком, а надійних даних про його вплив на немовлят немає, годуючим матерям не слід давати.
4.7 Вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з машинами
Вплив вінпоцетину на ці здатності не вивчався.
4.8 Небажані ефекти
Серцеві (0,9%): депресія інтервалу ST, подовження інтервалу QT, тахікардія та екстрасистолія. Їх зв'язок із лікуванням вінпоцетином невизначений через їх спонтанне виникнення.
Судинні (2,5%): зміни, головним чином зниження артеріального тиску, почервоніння, флебіт.
ЦНС (0,9%): порушення сну (безсоння, сонливість), запаморочення, головний біль, слабкість і пітливість - можуть виникати, але також можуть бути симптомом основного захворювання.
Травна система (0,6%): нудота, печія, сухість у роті.
Можуть виникати шкірні алергічні реакції.
4.9 Передозування
Виходячи з літературних даних, 1 мг/кг маси тіла є безпечним. Оскільки ми не маємо належного досвіду введення більш високих доз, їх слід уникати.
5. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ
5.1 Фармакодинамічні властивості
Група ATC: N06BX18
Фармакотерапевтична група: психостимулятор, ноотропний
Вінпоцетин покращує метаболізм мозку, збільшує споживання та використання глюкози та кисню тканиною мозку, покращує транспорт глюкози через гематоенцефалічний бар'єр, покращує толерантність клітин мозку до гіпоксії та зміщує метаболізм глюкози до більш енергоефективного аеробного процесу. Це підвищує концентрацію АТФ та співвідношення АТФ/АМФ у мозку, збільшує концентрацію цАМФ та цГМФ шляхом інгібування ізоферментів фосфодіестерази в різних тканинах. Вінпоцетин інгібує кальмодулінозалежний ізофермент цГМФ-фосфодіестеразу, який може бути відповідальним за його селективний ефект. Він надає залежний від концентрації інгібуючий вплив на вміст Na +. Чітка блокада Na + каналів може брати участь у нейропротекторній та протисудомній дії препарату. Вінпоцетин підвищує мозковий метаболізм норадреналіну та серотоніну; стимулює висхідну норадренергічну систему, виявляє антиоксидантну активність; із зазначенням вінпоцетину як церебропротекторної сполуки.
Вінпоцетин помітно покращує мозкову мікроциркуляцію; пригнічує агрегацію тромбоцитів, зменшує патологічно підвищену в’язкість крові, підвищує деформаційність еритроцитів та пригнічує засвоєння аденозину в еритроцитах (ця речовина є одним з найважливіших регуляторів кровотоку); збільшує транспорт кисню до мозкової тканини за рахунок зменшення спорідненості кисню до еритроцитів.
Вінпоцетин вибірково та інтенсивно збільшує приплив крові до мозку та мозкову фракцію серцевого викиду; зменшує мозковий судинний опір, не впливаючи на системний кровообіг (артеріальний тиск, серцевий викид, частоту серцевих скорочень, периферичний опір); він не викликає крадіжки, навпаки, переважно покращує кровопостачання пошкодженої ділянки, тоді як циркуляція в цілій зоні залишається незмінною (зворотний «ефект крадіжки»); ще більше посилює розширення судин, спричинене гіпоксією.
5.2 Фармакокінетичні властивості
Поглинання, розподіл та елімінація вінпоцетину та його головного метаболіту, аповінкамінової кислоти, досліджувались за допомогою численних методів у щурів, собак та людей.
У щурів вінпоцетин добре всмоктується після внутрішньочеревного або перорального введення і виводиться з кровообігу відносно швидко (протягом 48 годин). Пікова концентрація досягається через 1 годину після прийому всередину. Поглинання вінпоцетину супроводжується швидким розподілом по тканинах, при цьому виявлені кількості міченого тритієм вінпоцетину виявляються лише в нирках і печінці наприкінці перших 48 годин. Протягом 24 годин після перорального та внутрішньочеревного введення спостерігалося значно нижча радіоактивність після перорального прийому (4% проти 20%) через різну швидкість всмоктування. Радіоактивність була майже виключно пов'язана з білками плазми. У щурів вінпоцетин добре і повністю метаболізується до виведення, лише невелика кількість незміненої речовини виводиться із сечею. Основним метаболітом, що виділяється з сечею, є аповінкамінова кислота, яка виробляється плазмовими естеразами і становить близько 75% загальної радіоактивності, виміряної в сечі.
Кілька інших метаболітів можна виявити в жовчі (гідроксивінпоцетин, гідроксиаповінкамінова кислота, дигідроксивінпоцетингліцинат та їх кон'югати з глюкуронідами та/або сульфатами).
Аповінкамінова кислота, основний метаболіт як у щурів, так і у людей, має певну фармакологічну активність (периферична вазодилатація). Вінпоцетин в основному метаболізується в печінці, але ефірний гідроліз можливий і в плазмі щурів.
У щурів виведення вінпоцетину відбувається порівняно повільно, при цьому вінпоцетин виводиться переважно з фекаліями. Встановлено, що більша частина радіоактивності калу походить із жовчі, а наявність ентерогепатичної циркуляції було продемонстровано у щурів із свищем жовчних проток. Встановлено, що вінпоцетин виводиться набагато швидше з людиною, ніж із щурами, і особливо з сечею. У собак біодоступність вінпоцетину становить 21,5 ± 19,3%, а період напіввиведення після внутрішньовенного введення становить 8,9 ± 2,87 години.
Вінпоцетин проникає через плаценту і виводиться з молоком годуючих щурів. Різниця між опублікованими даними щодо частки переданої або виведеної суми може бути обумовлена різною чутливістю використовуваних тестів або різним часом вимірювання.
5.3 Доклінічні дані безпеки
Більшість досліджень токсичності вінпоцетину проводили на початку 1970-х років. Як правило, ці дослідження мають деякі недоліки з точки зору сучасних токсикологічних вимог та GLP, але все ж надають достатню інформацію для оцінки ризику та безпеки у людей, оскільки записи про токсикологічні властивості вінпоцетину є точними та точними.
Дослідження гострої токсичності проводили на мишах, щурах та собаках. Оральний LD50 неможливо визначити у собак, оскільки блювота виникала після дози 400 мг/кг.
Токсичні симптоми (атаксія, тремор, підвищений м’язовий тонус з подальшими тоніко-клонічними нападами, строгість, поверхневе дихання та поступово погіршення коматозного стану) виникали залежно від дози.