Перегляньте статті та зміст, опубліковані в цьому носії, а також електронні зведення наукових журналів на момент публікації

лікування

Будьте в курсі завжди, завдяки попередженням та новинам

Доступ до ексклюзивних рекламних акцій на підписки, запуски та акредитовані курси

Продовження публікації як "Ендокринологія, діабет та харчування". Більше інформації

Індексується у:

Index Medicus/MEDLINE, Excerpta Medica/EMBASE, SCOPUS, Розширений Індекс наукового цитування, Звіти про цитування журналів/Наукове видання, IBECS

Слідкуй за нами на:

Фактор впливу вимірює середню кількість цитат, отриманих за рік за твори, опубліковані у виданні протягом попередніх двох років.

SJR - це престижна метрика, заснована на ідеї, що всі цитати не рівні. SJR використовує алгоритм, подібний до рейтингу сторінок Google; є кількісним та якісним показником впливу публікації.

SNIP дозволяє порівняти вплив журналів з різних предметних областей, виправляючи відмінності у ймовірності цитування, які існують між журналами різних тем.

  • Актуальність гіперглікемії під час госпіталізації
  • Лікування гіперглікемії при госпіталізації
  • Планування лікування при виписці

Особи, які страждають на цукровий діабет, становлять непропорційний і зростаючий відсоток госпіталізованих пацієнтів, хоча його часто недооцінюють 1-7. Вони складають 30-40% пацієнтів, які проходять лікування у лікарняних відділеннях невідкладної допомоги, 25% госпіталізованих як у медичній, так і в хірургічній областях, і близько 30% пацієнтів, які переносять аортокоронарне шунтування. Це є наслідком збільшення поширеності цукрового діабету, а також супутньої супутньої патології та вказаних діагностичних та терапевтичних процедур, що вимагають госпіталізації. Крім того, пацієнти з діабетом залишаються в лікарні в середньому на 1–3 дні довше, ніж не діабетики, а пацієнти з гіперглікемією при надходженні частіше потребують використання відділення інтенсивної терапії.

Визнання впливу гіперглікемії на захворюваність, смертність та витрати госпіталізованих пацієнтів також зростає на 7-11. В даний час є експериментальні дані про потенційні механізми та спостережні та інтервенційні клінічні дослідження, які підтверджують той факт, що гіперглікемія, крім того, що є маркером тяжкості, несе важливі несприятливі наслідки, що впливають на прогноз, включаючи збільшення смертності, рівня зараження та стаціонару перебування 7,12–15. Нарешті, деякі дослідження показують, що посилений контроль глікемії у важко хворих із діабетом та без нього може поліпшити прогноз 16-20 .

Ці результати замінили концепцію, яка пропонувала утримувати госпіталізованого пацієнта в межах глікемії, що вважається «безпечним» (150–250 мг/дл), іншою, в якій пропонується більш активний підхід, спрямований на більш вимогливий контроль рівня глюкози в крові. Пов’язано з цією гіпотезою, в останні роки лікування гіперглікемії під час госпіталізації набуло особливої ​​актуальності, і були встановлені рекомендації, які передбачають, що цільовим показником рівня глюкози в крові під час госпіталізації має бути нормоглікемія 21-25. Однак нормою в більшості центрів як і раніше залишається низьке розпізнавання гіперглікемії, а у госпіталізованих пацієнтів з діагнозом цукровий діабет або гіперглікемія його лікування погане 26-30 .

Так, у 999 випробовуваних, госпіталізованих у 44 північноамериканські лікарні з діагнозом діабету, 60% мали принаймні рівень глюкози в крові> 250 мг/дл, а між 18 і 38% - рівень глюкози в крові> 200 мг/дл протягом 3 днів поспіль 30. У дослідженні Knecht та співавт. 27 більшість пацієнтів мали високий рівень глюкози в крові, а близько третини мали середній рівень глюкози в крові> 200 мг/дл, тоді як, навпаки, лише у 11% був ≥ 1 епізод глюкози в крові 70 мг/дл. Однак найбільш тривожним є те, що в цьому дослідженні лікування було змінено лише у 34% пацієнтів 27. У дослідженні Wexler та співавт., 30 16% пацієнтів з діабетом 1 типу та 35% хворих на цукровий діабет 2 типу, які раніше лікувались інсуліном, отримували лікування інсуліном лише з коригуючими схемами швидкого інсуліну (ковзні ваги).

Основні причини поганого контролю глікемії при госпіталізації

Толерантність до гіперглікемії Як засіб безпеки проти гіпоглікемії Клінічна інерція Ігноруйте попереднє лікування пацієнта Недостатнє використання внутрішньовенних інфузійних насосів для інфузії Надмірне використання ковзних ваг або режимів прийому швидкого інсуліну

З точки зору лікування госпіталізованих пацієнтів з гіперглікемією, корисно встановити дію в перший день госпіталізації, ведення лікування під час госпіталізації та планування виписки з лікарні (рис. 1).

Схема для оцінки та лікування гіперглікемії під час госпіталізації.

У перший день госпіталізації оцінка повинна бути спрямована на виявлення гіперглікемії, встановлення її походження та лікарняного контексту, в якому знаходиться пацієнт. Другим фундаментальним аспектом на даний момент є правильне планування лікування, оскільки дуже ймовірно, що призначене лікування буде зберігатися протягом перебування в лікарні, незалежно від отриманого контролю глікемії 27,29,30. Лікування гіперглікемії та ступінь контролю пацієнта до госпіталізації мають важливе значення для планування лікування при виписці. Усім госпіталізованим хворим на цукровий діабет слід провести вимірювання рівня глікованого гемоглобіну (HbA 1C), якщо він не був доступний протягом попередніх 2-3 місяців 21. Лікування під час госпіталізації базується на спостереженні та коригуванні або зміні схеми лікування на основі моніторингу глюкози в крові та клінічного стану пацієнта. На цьому етапі також необхідно передбачити освітні потреби пацієнта та забезпечити аспекти виживання. Нарешті, після виписки повинен бути встановлений адекватний план лікування та моніторингу.

Цілі контролю глікемії у госпіталізованих пацієнтів

Критично хворі: рівень глюкози в крові як можна ближчий до 110 мг/дл і, як правило, 140 мг/дл. Цим пацієнтам зазвичай потрібен внутрішньовенний інсулін.

Некритичні пацієнти: якомога ближче до наступних значень з урахуванням клінічної ситуації, таких як глюкоза в крові перед їжею 130 мг/дл та глюкоза в крові після їжі 180–200 мг/дл.

Цілі щодо рівня глюкози в крові при госпіталізації (стандарти медичної допомоги, Американська діабетична асоціація 2009) 21

Критично хворий Некритичний пацієнт
Як можна ближче до 110 мг/дл і, як правило, 140 мг/дл (А) Немає чітких доказів (E)
Цим пацієнтам потрібен внутрішньовенний протокол інсуліну, який продемонстрував ефективність та безпеку у досягненні бажаного діапазону глюкози без збільшення ризику важкої гіпоглікемії (Е)Базальна глюкоза в крові 130 мг/дл та глюкоза в крові після їжі мг/дл
У більшості випадків інсулін є найкращим препаратом для лікування гіперглікемії

А і Е: ступені доказовості.

Доказів встановлення цільових показників для некритичних пацієнтів менше і базується на результатах епідеміологічних та фізіологічних досліджень. Очікуючи даних проспективних досліджень, рекомендації передбачають, що цілі глюкози в крові під час госпіталізації у некритичних пацієнтів повинні бути такими, що пропонуються для амбулаторних пацієнтів.

Варіанти лікування у госпіталізованих хворих на цукровий діабет Лікування пероральними препаратами

Лікування інсуліном

Отже, для більшості пацієнтів пероральні засоби не є корисними. Отже, зазначені вище цілі контролю глікемії можуть бути досягнуті лише шляхом лікування інсуліном, що вводиться внутрішньовенно або підшкірно (СК). В даний час інсулін вважається найбільш ефективним препаратом для лікування гіперглікемії у госпіталізованих пацієнтів. Вибір способу введення інсуліну буде залежати від клінічної ситуації пацієнта та наявності засобів.

Лікування внутрішньовенним інсуліном

Ситуаціями, в яких показано лікування внутрішньовенним інсуліном, є діабетичний кетоацидоз та гіперосмолярна некетотична кома, важкохворі пацієнти та інші захворювання або процеси, при яких контроль глікемії вважається важливим для його розвитку, періопераційний період у серйозній хірургії, особливо в кардіохірургії та органах трансплантація, а гіперглікемія посилюється при лікуванні високими дозами глюкокортикоїдів або парентеральному харчуванню. Ці ситуації мають спільну метаболічну нестабільність, незалежно від того, знаходиться пацієнт у критичній зоні чи ні. Крім того, у більшості спостерігається тенденція до раптових і важливих змін у потребі інсуліну, що разом із ризиком розвитку гіпоперфузії тканин обмежує лікування інсуліном СК. Регулярний внутрішньовенний інсулін завдяки своїй швидкості дії та короткому періоду напіввиведення (4–5 хв), а також передбачуваності гіпоглікемічного ефекту є найбільш доцільною формою введення інсуліну в цих ситуаціях.

Алгоритми внутрішньовенної інфузії інсуліну, розроблені та оцінені в лікарні Санта Кре і Сант По в Барселоні для критичних пацієнтів 52,53