Будучи студентом медицини, я хотів обрати тему дисертації, яка є не лише актуальною, але й особистою. Мій брат аутист, тому я вибрав цю тему. Я хотів РОЗУМІТИ І ПАМ’ЯТИ цю хворобу, щоб вона не лише сподобалась НАУКОВИМ колам, а й непростій спільноті суспільства.
Що таке аутизм? Захворювання? Інтелектуальна вада? Вперше аутизм згадується в публікаціях Лео Каннера в 1943 році та Ганса Аспергера в 1944 році, які самостійно пояснюють основні особливості цього розладу та той факт, що він розвивається, "обидва". Їх робота визначила визначення, клінічний опис та типи аутизму, що використовуються в науковому розумінні (синдром Аспергера, синдром Каннера та ін.).
Аутизм не є статичним станом, оскільки він визначає весь психічний розвиток людини. Ваші симптоми можуть з’являтися, погіршуватися, змінюватися та зникати з часом, незалежно від віку. Однак аутизм може переживатись не лише у дітей, а й у дорослих, тому можна сказати, що це порушення розвитку.
У період з 1991 по 1997 рр. Поширеність аутизму зросла на 556 відсотків. Це значне збільшення зумовлене не лише зміною факторів навколишнього середовища, а скоріше більш точним діагнозом. На розвиток аутизму можуть впливати генетичні та негенетичні, тобто зовнішні фактори зовнішнього середовища. Існують лише здогади про генетичний фон, але очевидно, що спільна експресія не одного і не двох, а принаймні 10 генів може спричинити аутизм. Ці гени включають хромосомні Х-зчеплені гени, FOXP2 та регіони 7q31-33 (які відповідають за мову та мову), поліморфізм алелю дофаміну А1 з більшою поширеністю у пацієнтів з аутизмом та поширеність 54,5. Поліморфізм SLC6A4, який відповідає за ланцюг транспортера серотоніну. Серед інших факторів навколишнього середовища аутизм можуть викликати стрес, тератогени та пренатальні інфекції.
Як виявляється, аутизм - це спектр поширених порушень розвитку. Зазвичай його можна діагностувати у віці від двох до трьох років. Порушення розвитку здебільшого впливає на соціальні, уважні, мовленнєві та комунікативні навички. Типовими симптомами є незв’язне мовлення, не артикульовані звуки, ехолалія (вимушене повторення останніх почутих слів чи речень), використання невідповідних особистих займенників та повторення, що призводить до аутизму.
Терапія аутизму, методи симптоматичного лікування
При лікуванні аутизму метою є насамперед лікування нервово-психічних симптомів (агресія, гіперактивність, неспокій, дратівливість, апатія). Для цього зазвичай використовують два методи. Перший - це так зване поведінкове втручання, яке пристосовує терапію до індивіда на основі спостережних та функціональних досліджень. На початку лікування спеціаліст-дитячий психолог або дитячий психіатр може виявити причини симптомів у дитини, а також предмети, кольори, звуки, які відволікають її увагу, і може змінити значення втручається інформації. Можна сказати, що терапія є успішною, якщо дитина розвивається в спілкуванні, відчуває менше стресу в чужому середовищі, зв’язується новими звичками та діяльністю та розширює свій інтерес.
Якщо ця терапія недостатня, для лікування наркотиками може знадобитися. Використовуються звичайні та атипові антипсихотичні засоби. Обидві групи характеризуються тим, що певним чином впливають на рецептори дофаміну та/або серотоніну.
Далі я представляю вплив різних діючих речовин на основі досліджень, які показали вплив антипсихотиків на аутизм, позитивну, негативну та опосередковану реакцію постраждалих людей на стандартні відповіді.
1. Галоперидол
Звичайний антипсихотик, антагоніст рецептора D2. Це надзвичайно ефективно при лікуванні різних поведінкових розладів аутизму. Це зменшує агресію та схильність до жорстокої поведінки, частоту ритуальних звичок та повторюваної поведінки, а також покращує комунікативні та соціальні навички. Побічні ефекти включають прийом дискінезії та EPS (екстрапірамідні реакції) (такі як тремор, дистонія, паркінсонізм) через його вплив на седативний ефект, загальний стан здоров’я, втому та активність дофамінових рецепторів.
2. Клозапін
Атиповий антипсихотичний, селективний антагоніст рецепторів D4 та 5-HT2. Застосовується в основному для лікування пацієнтів із шизофренією, які виявились менш ефективними, ніж інші подібні ліки, або які були резистентні до цього лікування. Це значно зменшує агресію та покращує соціальні навички. Це відносно рідкісний антипсихотик, оскільки може спричинити індукований ліками агранулоцитоз, що може призвести до дуже серйозних ускладнень, що вимагає посиленого моніторингу раку під час терапії. Через цей побічний ефект ми маємо мало позитивних даних у галузі аутизму.
3. Рісперидон
Атиповий антипсихотик, високоафінний антагоніст рецепторів D2 та 5-HT2. Він приблизно на 20 відсотків сильніший за галоперидол і на 36 відсотків слабший за клозапін. В даний час рисперидон найчастіше використовується для лікування аутизму. Це зменшує інтенсивність різних поведінкових розладів, таких як агресивність, дратівливість, гіперактивність, тривожність, тривожність та схильність до повторення, а також розробку відповідної поведінкової терапії. Поширені побічні ефекти включають седацію та запаморочення, але може спостерігатися інтенсивне розслаблення та нежить, можливо запор. Рідко можуть виникати парадоксальні наслідки, такі як дратівливість, безсоння та гіперактивність. Як атиповий антипсихотик, ймовірність екстрапірамідних реакцій невелика. Відміна препарату має високий ризик рецидиву, що може привести пацієнта в дотерапевтичний або навіть гірший стан.
4. Оланзапін
Атиповий антипсихотик, високоафінний антагоніст 5-НТ2 і D2 рецепторів, який також діє на мускариновий рецептор М3, може спричинити гіперглікемію, а також діабет. В ході свого дослідження я дійшов висновку, що оланзапін має змінну ефективність. На підставі одного дослідження було досягнуто позитивного ефекту на 85,7% та 12% відповідно. Ми не знаємо точних причин різниці.
5. Кветіапін
Атиповий антипсихотик, високоафінний антагоніст 5-HT2 та D2 рецепторів. За ефективністю він поступається іншим активним інгредієнтам. Він характеризується поганою переносимістю і зміг продемонструвати позитивний ефект близько 30 відсотків.
6. Зіпразидон
Атиповий антипсихотик, повний антагоніст D2 та 5-HT2A. Згідно з сучасними дослідженнями, зипразидон може бути агоністичним при лікуванні аутизму. Він має надзвичайно протилежний побічний ефект від збільшення ваги, типового для показаних антипсихотиків, але може спричинити втрату ваги. Це може ще більше знизити рівень холестерину та тригліцеридів у крові, але його використання обмежене через побічні ефекти серцево-судинної системи. Він протипоказаний пацієнтам з аритміями та синдромом тривалого інтервалу QT, а також із препаратами, що впливають на протипоказані симптоми, особливо тими, що впливають на тривалість інтервалу QT. Через вищу спорідненість до рецепторів дофаміну в деяких випадках виявляли ризик EPS, що ще більше збільшує ризик тривалого застосування.
7. Аріпіпразол
Атиповий нейролептик. Хоча попередні нейролептики були повноцінними антагоністами рецепторів D2, арипіпразол демонстрував функціональну селективність щодо цих рецепторів. Він проявляє свою антагоністичну дію насамперед на постсинаптичному кінці рецептора D2, тоді як частково агоністично впливає на досинаптичному кінці рецептора. Він має високий ступінь ефективності, особливо при короткочасній терапії. Це зменшує тяжкість і частоту поведінкових відхилень, характерних для аутизму, і зменшує частоту ожиріння. Однак через його високу спорідненість до D2-рецепторів існує високий ризик розвитку ЕПС, тому необхідні подальші дослідження щодо безпечного використання арипіпразолу.
Дослідження перелічених нейролептиків чітко показують, що не існує чіткого 100-відсотково налагодженого медикаментозного лікування. Згідно з сучасним станом науки, ми не маємо конкретної інформації про те, яка група пацієнтів з кожним видом PDD є найбільш ефективною, який антипсихотик є найбільш ефективною, тому вибір медикаментозної терапії є випадковим.
Однак на ефективну терапію впливає не тільки ефективність, а й побічні ефекти та їх тяжкість. Найпоширенішою причиною припинення медикаментозної терапії є велике збільшення ваги. Рисперидон та оланзапін пов'язані з підвищеним ризиком вагітності, що може призвести до подальших ускладнень, таких як серцево-судинні захворювання, гіперліпідемія та цукровий діабет. Найменше збільшення втрати ваги спостерігалось при застосуванні зипразидону та арипіпразолу.
Другим найпоширенішим побічним ефектом є седативний ефект, який є загальною ознакою нейролептиків. Третім за значимістю побічним ефектом, крім відмови від медикаментозної терапії, є EPS, який значно частіше зустрічається при застосуванні звичайних антипсихотичних засобів. Загалом, вища спорідненість до рецепторів D2 збільшує шанс на розвиток EPS. Звичайний галоперидол та атиповий арипіпразол мають підвищені фактори ризику.
В даний час тривають дослідження з цієї теми. Згідно із ізраїльським дослідженням, опублікованим у 2018 році, введення медичної марихуани на поле бою могло б стати серйозним проривом, оскільки її ефективність конкурує з рисперидоном, із 61 відсотками позитивних результатів.