Уругвайська художниця розповідає про "Нашу Наташу", документальний фільм Мартіна Састре, який демонструє її зв'язок з Росією та те, що вона робила, коли її обманювали в турі

"Наша Наталя", - розповідає російська публіка Наталія Орейро, і таким чином, лише двома словами, вони визначають зв'язок, який вони встановили з уругвайською співачкою та актрисою. З одного боку, це вираз, який позначає почуття приналежності, а з іншого - натякає на Наташу, дуже поширене ім’я в їхній культурі. Обличчя Орейро вперше з’явилося на їх екранах разом із романом Багатий і відомий, але ніщо не може порівнятися з тим, що створив Мілагрос Еспозіто, "Ла Холіто", та мила роль Сердита лялька що позначило його послідовників у Східній Європі вогнем. Персонаж був частиною їхнього дитинства, і в той же час змусив їх побачити, що в вигаданій жіночій фігурі можна знайти таку суміш вразливості та сили. Мілагрос пішла в лоб, але вона також несла вагу втрати. Мілагрос може бути ще одним другом вашої групи. Мілагрос була природною жінкою. Як Наталя.

відбувається

Хоча це не пояснює глибоких зв'язків, що об'єднує Орейро з Росією, це перше, що виникає звідси Наша Наташа, документальний фільм про Мартін Састре —З ним актриса співпрацювала десять років тому над художнім фільмом Міс Такуарембо- який був знятий (частково) в 2014 році, коли режисер записав амбіційне турне, яке художник здійснив того року по всій Росії, протягом 40 днів, літаком, автобусом та знаменитим Транссибом.

Наша Наташа, прем'єра якого відбулася в четвер в Netflix, охоплює не лише важливу віху в житті Орейро (кого ми бачимо, як вона ретельно готується до кожного шоу, починаючи від сетліста і закінчуючи костюмами; оточена шанувальниками, що приймають їхні подарунки в повній ейфорії, і сумна в номері готелю відсутній чоловік Рікардо Молло, і його син Атахуальпа), але також переносить нас у дитинство уругвайського співака.

—Вам важко пояснити свій зв’язок з Росією?

—Так, це мені коштує, бо це не щось відчутне. Так, це коли я обіймаю людей і відчуваю цей зв’язок, але важко пояснити комусь, що вони ніколи не бачили, що відбувається. Мартін (Кравець) вдалося вловити суть, що відбувається там, чогось цілком реального. Хоча я знав з акторської професії, що маю камеру, яка стежить за мною, ми були дуже втомлені, це був марафон, ми грали, сіли в літак, ми прилетіли до Сибіру і опинилися з 30 градусами морозу. Ось чому частина документального фільму також показує, як у мене був Атауальпа дуже молодим, йому було два роки, він все ще брав синицю. Він був на початку туру і в кінці, бо в усій глибшій і холоднішій частині Сибіру він не міг цього прийняти. Це було для мене дуже важко, тому що проблема грудного вигодовування дуже сильна, навіть у нього є супер-тато, який супроводжував мене, підтримував і робив це можливим. Коли ми повертаємося, Мартін пропонує мені зняти документальний фільм для людей, і я там вагався.

- Чому сумніви?

- Оскільки я ніколи не показував речей зі своєї особистої історії, які також є у документальному фільмі, доданих до професіонала.

—Так, ваші батьки говорять про те, яким було ваше дитинство, і це, в свою чергу, пов’язано з тим, що ви породжуєте у людей в Росії, які стежать за вами з дитинства; Чи був намір показати це теж?

—Ні, це з’являлося. Коли вони запитували мене про те, чому феномен у Росії сказав, що я не знаю, або я впав у крайнощі, думаючи, що, можливо, в іншому житті я був росіянином. Також фізично у мене схожість. Вперше, коли я поїхав до Росії в 2001 році, я побачив там дуже схожих жінок, навіть там моє ім'я дуже поширене. С Сердита лялька Щось соціальне сталося в той час, коли хлопчики залишались під опікою бабусь і дідусів, тому що батькам доводилося виходити на роботу, і там було дуже особливе поєднання дуже маленьких людей і дуже старих людей. Для хлопчиків та дівчаток Мілагрос був дуже руйнівним, наділеним персонажем, який вийшов битися. Росіянин звик, що до боротьби вони стійкі. До цього моменту героїні мильної опери були більш тендітними чи жіночними, оскільки вони не відповідали. Персонаж, якого я робив так, і вони ототожнювались із цим, бо вони цього не бачили, але згодом ці люди виросли, у них народилися діти.

-Звичайно, найцікавіше, що посилання тривало з часом.

—Ось чому я кажу про те, що це сентиментальний зв’язок, тому що я ніколи не припиняв подорожі або робити там щось, зв’язуючись з ними, я багато разів їздив у багато міст, туди, де не було місця для гри, і ми грали в цирках. Під час документального туру продюсер мене обдурив, він мені не заплатив. В середині туру мій менеджер запитав мене, що ми будемо робити, і я сказав йому, що нам потрібно продовжувати, я взяв на себе керівництво персоналом, але ніколи не міг цього зібрати, я відмовився від цього. Я не міг донести до громадськості шахрайство, жертвою якого я став, бо були люди, які їздили із сіл з квітами, малюнками.

—Там подарунок символізує дуже міцний зв’язок з іншою людиною, як це відчувається?

—Так, вони відчувають, що дарують вам їх частинку, і що тепер це залишається для вас. Це дуже захоплююче.

"Де ви зберігаєте подарунки?

—У мене вдома є російська кімната, а в різних місцях є мамушки, балалайки, покривала, скатертини, речі ручної роботи, я зберігаю все з великою любов’ю. Мій будинок у цьому сенсі дуже народний. У них є традиція малювати, вони дуже добре малюють, і вони подарували мені картини. Кожного разу, коли я подорожую, я повертаюся з трьома сумками більше, ніж ношу (сміється). Коли Ата подорожувала, вона намагалася бути дуже обережною з тим, що вона їй дала, і те, що вона їй давала, мало певну цінність і їй це подобалося, але коли вона потрапила туди, вона виглядала як сказати "що це?", Тому що були також речі, які вони мені дали, що вони мали його обличчя, і я мав роздвоєність, що з цим робити, поки я не сказав: "Ну, це любов, і якщо любові багато, вона не може бути поганою".

—Ви прийняли це.

"Все дуже справжнє". Те, що відбувається до цього дня, відбувається тому, що це щиро. Ось чому, коли вони запитують мене, як росіяни, я кажу, що їм дуже тепло, тому що вони мають упередження до клімату, але вони дуже ласкаві. Це взаємне кохання з часом зростало, тому що я перестав бути "тим, з Муньєка брава", і став Наталією.

—У документальному фільмі ви показуєте моменти, коли ви зійшли зі сцени і опинилися в готелі без сина та партнера, чи сумнівались ви в тому, що записано щось таке інтимне?

—Мартін брав ці справжні моменти, але те, що він задокументував, не збирався його випускати, це було щось для того, як я виріс, щоб мої онуки могли бачити, що відбувається в Росії. Я ніколи не мав певної совісті, що його випустять, неможливо було про це думати, і якби я про це думав, я думаю, що не зробив би цього. Я ніколи не відчував, що мені може бути цікаво, або що я можу виставити себе з того місця. Є частина, де я показую народження сина. Мені важко його бачити, але я сказав "ну, відпусти". Але ті моменти, про які ви згадуєте, були важкими, це трапляється у багатьох людей, які мають це покликання. На сцені ти отримуєш всю цю енергію, але коли потрапляєш до кімнати, ти думаєш "Я один". Ата завжди подорожує зі мною, їй це подобається, але на той час це було немислимо. Не міг. Я був дуже засмучений тим, що не міг його побачити, і Рікардо впорався з цим дуже добре.

-Який процес отримання російського громадянства?

"Це придумано в останню поїздку". Процедура є, але для мене це символічно, оскільки я не збираюся їхати жити в Росію, це більш ніж очевидно, у мене тут є моя сім'я і моя робота, але це важливо для почуття приналежності, це бути чимось красивим. Вони надають великого значення символам.