КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Стиварга 40 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 40 мг регорафенібу.
Допоміжні речовини з відомим ефектом
Одна добова доза 160 мг містить 2,427 ммоль (що відповідає 55,8 мг) натрію (див. Розділ 4.4). Кожна добова доза 160 мг містить 1,68 мг лецитину (сої) (див. Розділ 4.4).
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Таблетка, вкрита плівковою оболонкою.
Світло-рожеві, вкриті плівковою оболонкою таблетки овальної форми довжиною 16 мм і шириною 7 мм з написом "BAYER" з одного боку і "40" з іншого.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Stivarga показаний як монотерапія для лікування дорослих пацієнтів із:
- метастатичний колоректальний рак (КРР), який раніше лікувався або не підходить для лікування наявними методами лікування. Ці типи лікування включають хіміотерапію на основі фторпіримідину, лікування проти VEGF та лікування проти EGFR (див. Розділ 5.1).
- нехірургічно знімні або метастатичні шлунково-кишкові стромальні пухлини (GIST), які переросли в хворобу або не переносили попереднього лікування іматинібом та сунітинібом.
- гепатоцелюлярна карцинома (HCC), яку раніше лікували сорафенібом.
4.2 Дозування та спосіб введення
Стиварг повинен призначати тільки лікар, який має досвід застосування протипухлинних методів лікування.
Рекомендована доза - 160 мг регорафенібу (4 таблетки по 40 мг), що приймається один раз на день протягом 3 тижнів, після чого 1 тиждень без лікування. Цей 4-тижневий період вважається циклом лікування.
Якщо пропущена доза, її слід приймати в той же день, як тільки пацієнт згадує. Пацієнт не повинен приймати дві дози в той же день, щоб компенсувати пропущену дозу. Якщо після введення регорафенібу виникає блювота, пацієнту не слід приймати додаткові таблетки.
Лікування слід продовжувати до тих пір, поки спостерігається користь для пацієнта або до появи неприпустимих токсичних ефектів (див. Розділ 4.4).
Пацієнти зі станом працездатності (PS) 2 або більше були виключені з клінічних випробувань. Лише обмежені дані доступні для пацієнтів із PS ≥2.
Враховуючи індивідуальний рівень безпеки та переносимості лікування, може знадобитися припинити лікування та/або зменшити дозу. Корекцію дози слід проводити з кроком по 40 мг (одна таблетка). Найнижча рекомендована добова доза становить 80 мг. Максимальна добова доза - 160 мг.
Рекомендації щодо коригування дози та заходів у разі реакції шкіри на ногах і стопах (HFSR)/синдрому долонно-підошовної еритродисестезії див. У таблиці 1.
Таблиця 1: Рекомендовані коригування дози та заходи щодо HFSR
Див. Таблицю 2 щодо рекомендованих заходів та коригування дози у разі погіршення тестів функції печінки при застосуванні препарату Стиварга (див. Також розділ 4.4).
Таблиця 2: Рекомендовані заходи та коригування дози у разі відхилень від показників функції печінки, пов’язаних із застосуванням препарату
| Спостерігається збільшення рівня АЛТ та/або АСТ | Виникнення | Рекомендовані заходи та корекція дози | ||||
| ≤5 разів вище верхньої межі норми (ULN) (максимальний рівень 2) | Будь-який | Продовжуйте лікування Стиваргою. Контролюйте значення печінкових проб з інтервалами щотижня, поки рівень трансаміназ не повернеться до 5-кратного значення верхньої норми ВНЖ ≤20 разів (Рівень 3) | 1-й випадок | Припиніть лікування Стиварга. Контролюйте показники печінкової проби з інтервалами щотижня, поки вони не повернуться до 20-кратного значення верхньої норми (Рівень 4) | Будь-який | Припиніть лікування Стиварга назавжди. |
| > 3-кратна ULN (ступінь 2 або вище) з супутнім рівнем білірубіну> 2-кратна ULN | Будь-який | Припиніть лікування Стиварга назавжди. Контролюйте значення печінкових проб через тижневі проміжки, поки функція печінки не відновиться або не повернеться до вихідних значень. Виняток: пацієнти з синдромом Жильбера, у кого спостерігається підвищений рівень трансаміназ, слід лікувати відповідно до вищезазначених рекомендацій щодо конкретного спостережуваного підвищення рівня АЛТ та/або АСТ. |
Порушення функції печінки
Регорафеніб в основному виводиться печінкою.
У клінічних випробуваннях не спостерігали суттєвих відмінностей у експозиції, безпеці та ефективності між пацієнтами з легким порушенням функції печінки (клас А за Чайлдом-П'ю) та нормальною функцією печінки. Корекція дози не потрібна пацієнтам із легким порушенням функції печінки. Оскільки доступні обмежені дані щодо пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (клас В за Чайлдом-П'ю), відповідна доза не може бути рекомендована. Цим пацієнтам рекомендується ретельно контролювати загальну безпеку лікування (див. Також розділи 4.4 та 5.2).
Stivarga не рекомендується застосовувати пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки (клас С за Чайлдом-П'ю), оскільки Stivarga не вивчався у цій популяції.
Порушення функції нирок
Наявні клінічні дані свідчать про те, що регорафеніб та його метаболіти М-2 та М-5 подібні у пацієнтів із легкою, середньою та важкою нирковою недостатністю. Не потрібно коригування дози у пацієнтів з легкою, середньою чи важкою нирковою недостатністю (див. Також розділ 5.2).
У клінічних випробуваннях не спостерігали суттєвих відмінностей у експозиції, безпеці та ефективності між пацієнтами літнього віку (віком від 65 років) та молодшими пацієнтами (див. Також розділ 5.2).
У клінічних випробуваннях не спостерігалось суттєвих відмінностей у експозиції, безпеці та ефективності між чоловіками та жінками. Не потрібно коригування дози залежно від статі пацієнта (див. Також розділ 5.2).
У клінічних дослідженнях не спостерігали суттєвих відмінностей у лікуванні та ефективності лікування між пацієнтами різних етнічних груп. У порівнянні з кавказцями, у пацієнтів з Азії (особливо японців), які отримували препарат Стиварга, спостерігалася більша частота реакцій шкіри на руках-ногах (HFSR), важкі порушення функції печінки та порушення функції печінки. Азіатські пацієнти, які отримували Стиваргу в клінічних випробуваннях, були переважно з переважної Азії (приблизно 90%).
Дані щодо регорафенібу серед чорношкірих пацієнтів обмежені.
Корекція дози не потрібна через етнічну приналежність (див. Розділ 5.2).
Не застосовується Stivarga у педіатричній популяції щодо вказівки на метастатичний колоректальний рак.
Безпека та ефективність використання регорафенібу у пацієнтів віком до шлунково-кишкового тракту (GIST) віком до 18 років не встановлені. Дані відсутні.
Не застосовується Stivarga у педіатричній популяції щодо ознак гепатоцелюлярної карциноми.
Stivarga призначений для перорального застосування.
Стиварку слід приймати щодня в один і той же час. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи водою після легкого прийому їжі, що містить менше 30% жиру. Приклади легкої (нежирної) їжі включають 1 порцію пластівців (приблизно 30 г), 1 склянку знежиреного молока, 1 тост з варенням, 1 склянку яблучного соку і 1 чашку кави або чаю (520 калорій, 2 г жиру).
4.3 Протипоказання
Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, перелічених у розділі 6.1.
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Вплив на печінку
Аномальні тести функції печінки (аланінамінотрансфераза (АЛАТ), аспартатамінотрансфераза (АСТ) та білірубін) часто спостерігались у пацієнтів, які отримували Стиварга. У невеликої кількості пацієнтів повідомлялося про серйозні зміни рівня тесту на функцію печінки (від 3 до 4 ступеня) та порушення функції печінки з клінічними проявами (включаючи летальний результат) (див. Розділ 4.8).
У порівнянні з кавказцями, у клінічних випробуваннях у пацієнтів з Азії (зокрема японців), які отримували препарат Стиварга, частота серйозних порушень функції печінки та порушення функції печінки (див. Розділ 4.2).
Рекомендується контролювати та ретельно контролювати тести функції печінки (АЛТ, АСТ та білірубін) протягом перших 2 місяців лікування (принаймні кожні два тижні) перед початком лікування Стиваргою. Після цього регулярне спостереження слід продовжувати щонайменше щомісяця та за клінічними показаннями.
Регорафеніб є інгібітором уридиндифосфату глюкуроносилтрансферази (UDPGT-1A1) (див. Розділ 4.5). У пацієнтів із синдромом Жильбера може спостерігатися легка непряма (некон'югована) гіпербілірубінемія.
У пацієнтів, у яких спостерігалося погіршення результатів тесту на функцію печінки при застосуванні препарату Стиварга (тобто, якщо немає альтернативної причини, наприклад, постгепатичного холестазу або прогресування захворювання), слід коригувати дозу та дотримуватися рекомендацій, наведених у таблиці 2 (див. Розділ 2). ).
Регорафеніб в основному виводиться печінкою.
Рекомендується ретельний моніторинг загальної безпеки у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (див. Також розділи 4.2 та 5.2). Stivarga не рекомендується приймати пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки (клас С за Чайлдом-П'ю), оскільки Stivarga не вивчався у цієї популяції, і вплив цих пацієнтів може бути збільшений.
Під час лікування препаратом Стиварга спостерігалося збільшення випадків інфекцій, деякі з яких мали летальний результат (див. Розділ 4.8).
У разі загострення інфекцій слід розглянути можливість припинення прийому препарату Стиварга.
Під час лікування Стиваргаю спостерігалося збільшення частоти кровотеч, включаючи летальні випадки (див. Розділ 4.8). Необхідно контролювати показники крові та показники згортання крові у пацієнтів із схильністю до кровотеч та у тих, хто отримує антикоагулянти (наприклад, варфарин та фенпрокумон) або інші препарати, що підвищують ризик кровотечі. Пацієнтів з цирозом печінки слід пройти обстеження та згодом пролікувати варикоз варикозу стравоходу перед початком лікування Стиваргою. У разі сильної кровотечі, що вимагає термінової медичної допомоги, слід розглянути можливість остаточного припинення прийому препарату Стиварга.
Перфорація та свищ шлунково-кишкового тракту
Повідомлялося про перфорацію (включаючи смерть) та шлунково-кишковий свищ у пацієнтів, які отримували препарат Стиварга (див. Розділ 4.8). Ці події також відомі як ускладнення, пов’язані із захворюваннями у пацієнтів з внутрішньочеревним раком. Припинення прийому препарату Стиварга рекомендується пацієнтам, у яких розвивається перфорація або свищ шлунково-кишкового тракту.
Ішемія та інфаркт міокарда
Під час лікування препаратом Стиварга спостерігалося збільшення частоти ішемії та інфаркту міокарда (див. Розділ 4.8). Пацієнти з нестабільною стенокардією або новою ангіною (протягом 3 місяців від початку лікування Стиваргою), з недавнім інфарктом міокарда (протягом 6 місяців від початку лікування Стиварга) та пацієнти з серцевою недостатністю класу II або вище за NYHA.
У пацієнтів з ішемічною хворобою серця в анамнезі слід контролювати клінічні ознаки та симптоми ішемії міокарда. Пацієнтам, у яких розвивається ішемія серця та/або інфаркт міокарда, рекомендується припинити лікування препаратом Стиварга, поки стан пацієнта не вирішиться. Повторне лікування препаратом Стиварга слід проводити лише після ретельного розгляду потенційних переваг лікування від ризиків, індивідуально для кожного пацієнта. Якщо немає відповідного рішення, слід назавжди припинити прийом Стиварки.
Синдром оборотної задньої лейкоенцефалопатії (RPLS)
Повідомлялося про випадки оборотного синдрому задньої лейкоенцефалопатії (RPLS) при лікуванні Стіваргою (див. Розділ 4.8). Ознаки та симптоми RPLS включають судоми, головний біль, психічні зміни, розлади зору або кортикальну сліпоту з гіпертонією або без неї. Для підтвердження діагнозу RPLS необхідне обстеження мозку методами візуалізації. У пацієнтів із запущеним RPLS, крім припинення прийому препарату Стиварга, рекомендується контроль гіпертонії та підтримуюче медикаментозне лікування інших симптомів.
Повідомлялося про збільшення частоти артеріальної гіпертензії при лікуванні Стіваргою (див. Розділ 4.8). Тому перед початком лікування Стиваргою рекомендується контролювати артеріальний тиск. Моніторинг артеріального тиску та лікування гіпертонії рекомендується відповідно до стандартів медичної практики. У разі тяжкої або стійкої гіпертензії, незважаючи на адекватне медичне лікування, рекомендується розглянути можливість тимчасового припинення лікування та/або зменшення дози (див. Розділ 4.2). У разі гіпертонічного кризу лікування препаратом Стиварга слід припинити.
Аневризми та розсічення артерій
Застосування інгібіторів шляху судинного ендотеліального фактора росту (VEGF) у пацієнтів з гіпертонією або без неї може сприяти формуванню аневризм та/або артеріальних розсічень. Цей ризик слід ретельно враховувати у пацієнтів з такими факторами ризику, як гіпертонія або аневризма в анамнезі, перед початком лікування Стиварга.
Ускладнення загоєння ран
Оскільки препарати з антиангіогенними властивостями можуть сповільнювати або впливати на загоєння ран, тимчасове припинення прийому препарату Стиварга рекомендується пацієнтам, які проходять серйозні оперативні втручання з профілактичних причин. Рішення продовжувати лікування Стиваргою після серйозної операції повинно базуватися на клінічній оцінці адекватного загоєння ран.
Шкірна реакція рук-ніг (HFSR/синдром долонно-підошовної еритродисестезії) та висип є найбільш часто спостерігаються шкірними побічними реакціями при застосуванні Стиварки (див. Розділ 4.8). Порівняно з кавказцями, у клінічних випробуваннях пацієнтів з Азії (особливо японських), які отримували Стіварга, спостерігали вищу частоту ГФСР (див. Розділ 4.2). Заходи щодо запобігання HFSR включають боротьбу з мозолями та використання устілок та рукавичок для запобігання тиску на ступні та долоні. Лікування HFSR може включати використання кератолітичних кремів (наприклад, кремів із сечовини, саліцилової кислоти або альфагідроксильної кислоти, які наносяться в невеликих кількостях лише на уражені ділянки) та зволожуючих кремів (які широко застосовуються) для полегшення симптомів. У важких або стійких випадках слід розглянути можливість зменшення дози та/або тимчасового або постійного припинення прийому препарату Стиварга (див. Розділ 4.2).
Аномалії біохімічних та метаболічних лабораторних досліджень
Лікування препаратом Стиварга асоціювалось із збільшенням частоти порушень рівня електролітів (включаючи гіпофосфатемію, гіпокальціємію, гіпонатріємію та гіпокаліємію) та порушення метаболізму (включаючи підвищений рівень тиреотропного гормону, підвищення ліпази та амілази). Ці лабораторні відхилення, як правило, відрізняються легким та середнім ступенем тяжкості, не пов'язані з клінічними проявами та зазвичай не вимагають переривання лікування або зменшення дози. Під час лікування
Стиварга рекомендується контролювати біохімічні та метаболічні показники, і, якщо необхідно, слід розпочати відповідну замісну терапію відповідно до стандартної медичної практики. У разі стійких або повторюваних значних відхилень слід розглянути можливість переривання лікування або зменшення дози або остаточного припинення прийому препарату Стиварга (див. Розділ 4.2).
Важлива інформація про деякі інгредієнти
Цей лікарський засіб у добовій дозі 160 мг містить 55,8 мг натрію, що відповідає 3% рекомендованої ВООЗ максимальної добової норми вживання 2 г натрію для дорослої людини. Кожна добова доза 160 мг містить 1,68 мг лецитину (сої).
Особливі запобіжні заходи при хворобі - гепатоцелюлярна карцинома (HCC)
У ключовому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні III фази пацієнти раніше отримували лікування сорафенібом. Недостатньо даних про пацієнтів, які припинили прийом сорафенібу через токсичність, пов’язану з сорафенібом, або переносили лише низьку дозу сорафенібу (20xULN, з подальшим підвищенням білірубіну. Більша частота тяжких летальних порушень печінки спостерігалась у японських пацієнтів у клінічних випробуваннях (