(Труднощі в діагностиці вузлових та пухлинних захворювань щитовидної залози у собак та котів

Резюме. Паралельно із сцинтиграфією технецій-пертехнетат вимірювали концентрацію тироксину в сироватці крові (Т4), тиреотропіну (тиреотропний гормон, ТТГ) у тридцяти однієї собаки (16 самок, 15 самців) та десяти котів (5 самок та 5 самців). Чотирнадцять (45%) пацієнтів собак страждають злоякісними захворюваннями, а сімнадцять (55%) пацієнтів доброякісними перетвореннями щитовидної залози. Його частка у котів становила 4 (40%) та 6 (60%). Концентрація ТТГ у сироватці крові у підвищених пацієнтів собак була нижчою, а ТТГ у десяти пацієнтів собак була вищою, ніж фізіологічний рівень. Концентрація Т4 у сироватці крові статистично не відрізнялася при злоякісних та доброякісних пухлинах та у різних видів. Статистичної різниці в поглинанні пертехнетату між злоякісними та доброякісними пухлинами не було. Не було жодної кореляції між вмістом Т4 та поглинанням пертехнетату, коливаючись на основі видів або гістопатології. Надзвичайно високі концентрації Т4 у сироватці крові вимірювались у випадках багатовузлової гіперплазії, вузликової атрофії та тиреоїдиту. Навпаки, поглинання пертехнетату було найвищим у випадках компактної клітинної карциноми, фолікулярної аденокарциноми та фолікулярної компактної клітинної карциноми. Стандартне відхилення концентрацій ТТГ у сироватці крові було найвищим у випадку фолікулярних аденом.)

Щитовидна залоза собаки та кота - парний орган, розташований по обидва боки трахеї, каудально до щитовидного хряща. Його функція полягає у виробленні гормонів щитовидної залози, насамперед тироксину (тетрайодтиронін - Т4) і, меншою мірою, трийодтироніну (Т3). Йод відіграє ключову роль у молекулярній структурі похідних амінокислот на основі тирозину. На йод припадає 65% ваги молекули Т4 і 58% ваги молекули Т3. Йод, який потрапляє в організм з їжею та питною водою, всмоктується з тонкого кишечника і через кров потрапляє в щитовидку, де окислюється і зв’язується з молекулами тиреоглобуліну (Tg), монойодтирозином, дійодтирозином і, нарешті, Т3 і менше хворіє . в конструкції реверсу Т3. Гормони виробляються і зберігаються в одношарових фолікулах щитовидної залози, від яких вони від'єднуються від Tg і потрапляють у кров.

Для утворення гормонів, відповідно Однак географічне середовище (головним чином вміст йоду в питній воді), вміст йоду в раціоні (споживання сирого м’яса), наявність речовин, що впливають на введення йоду в організм (бром, кобальт, пертехнетат, консерванти) необхідні для його секреції. (22). У багатьох країнах світу поглинання йоду з навколишнього середовища є недостатнім, і навіть всередині країн окремі регіони відрізняються в цьому відношенні. Угорщина чітко класифікується як зона з дефіцитом йоду (20). Йод виводиться головним чином через нирки, з сечею, яка у деяких видів тварин, таких як у щурів на кількість хлорид-іонів суттєво впливає. Немає даних щодо м’ясоїдних.

У вільних фолікулах щитовидної залози вміст вільного йоду приблизно в 20-50 разів перевищує вміст йоду в плазмі. У разі гіпертиреозу це може досягати співвідношення до 100: 1 (2). Гормони щитовидної залози транспортуються зв’язаними з білками і у вільній формі. 984% циркулюючого гормону - це Т4, тоді як решта 1,5% - це біологічно активний Т3. 99,95% усіх Т4 і 99,5% Т3 знаходяться у зв’язаній формі. Більша частина, 80, відповідно 75% для глобуліну, решта 25 відв. 20% зв’язано з альбуміном та преальбуміном (12).

Функція щитовидної залози не є самостійним процесом, цей орган також є частиною ендокринної системи, керованої гіпоталамусом і гіпофізом, в якій вплив інших ендокринних органів, секреція гормонів, активація та деградація працюють разом і впливають на центральну нервова система. На додаток до гормонів щитовидної залози, концентрація тиреотропного гормону (ТТГ), що виробляється гіпофізом, також відіграє ключову роль у функції щитовидної залози. ТТГ - це видоспецифічний глікопротеїн, що складається з α-однієї та β-субодиниць, α-субодиниця якої структурно ідентична фолікулостимулюючому гормону (FSH), α-ланцюгу лютеїнізуючого гормону (LH) і навіть хоріонічному гонадотропіну людини (hCG) ). Специфічність гормонів обумовлена ​​виключно β-субодиницею, яка, однак, сама по собі неактивна. ТТГ інактивується в нирках.

На додаток до первинної дисфункції (надмірна активність, недостатня функція), на функцію щитовидної залози впливають аутоімунні та запальні процеси, дисфункція рецепторів, дефіцит йоду або надмірне споживання йоду та ракові ураження. Склад неушкодженої щитовидної залози однорідний, однак у ній часто утворюються вогнища, вузлики, вузлики. Це колоїдні вузлики, кісти, аденоми або пухлини, що утворюються в результаті злиття фолікулів. Кілька досліджень показали, що частота утворення зоба в районах з дефіцитом йоду відрізняється в кілька десятків разів порівняно з районами з нормальним надходженням йоду (6, 11, 13). Утворення вузликів не є симптомом захворювання, але може бути наслідком багатьох захворювань та станів. Запалення щитовидної залози, споживання сої, вітаміну А, заліза та дефіцит селену і навіть надмірне споживання йоду може призвести до зобу (10).

Пухлини класифікують за Мейтеном на основі гістологічних особливостей. Доброякісні аденоми відносяться до фолікулярного та папілярного типів, а злоякісні пухлини класифікуються на диференційовані клітинні, медулярні (С-клітинні), недиференційовані та змішані типи. Диференційовані типи фолікулярної (адено-) карциноми, компактної (твердої) карциноми, фолікулярної компактно-клітинної карциноми, папілярної карциноми, недиференційованого типу дрібноклітинних або гігантських клітин. Змішані типи включають саркому та фібросаркому (Таблиця 1) (5).

Діагноз захворювання щитовидної залози значно змінився за останні кілька десятиліть. Значна частина методів, що використовуються в людській медицині, також стала доступною для ветеринарної практики, модифікована та враховує расові особливості. Опубліковані підтверджені діагностичні набори для фізіологічних показників тварин, видоспецифічних гормонів та білків, для тварин стали доступні діагностичні процедури візуалізації (УЗД, сцинтиграфія та навіть ПЕТ-КТ), і більш точний гістологічний діагноз можливий із поширенням імуногістохімічного тести.

уражень
Матеріал і метод

Ми провели ретроспективну обробку результатів попередніх (2003–2008) ендокринологічних, візуалізаційних діагностичних та гістологічних досліджень тридцяти однієї собаки (16 самок, 15 самців) і десяти (5 самок, 5 самців) котів. Вік пацієнтів становив від 3 до 12,5 років. Їхні клінічні симптоми включають ожиріння, втрату ваги, проблеми з волоссям та шкірою, підвищений апетит та -зниження, збільшення споживання води, часте спорожнення кишечника, гіперактивність, втома і холод.

Кров, яка не інгібується коагуляцією, брали у v. cephalica antebrachii, яку центрифугували після згортання (2000 г, 15 хв) і сироватку зберігали при -20 ° С. Визначення Т4 за допомогою набору ІФА Т4, затвердженого для сироватки для собак та котів. (DRG International; США), CV між дослідженнями 2,80%; CV під час аналізу 2,50%. Фізіологічна межа становить 20-45 нмоль/л. ТТГ визначали у собак за допомогою набору ІГА Canine TSH (Milenia Biotec GmbH; Бад-Нойхайм, Німеччина). На момент досліджень для котів не було жодного підтвердженого методу вимірювання ТТГ.

До сцинтиграфії технецію пертехнетату (99mTcO4–) пацієнтам знеболювали призначеною комбінацією буторфанол-медетомідин-кетамін. Тоді v. Через сафенат додавали 80–150 мБк 99mTcO4. Під час дослідження перхтенетатне поглинання щитовидної залози, слинних залоз та фонових тканин, розмір та форма щитовидної залози та наявність холодних та теплих вузликів у їх популяції досліджували за допомогою гамма-камери Mediso X-ring (Mediso; Будапешт).

Видалені під час операції щитовидної залози фіксували в 4% забуференному розчині формальдегіду, а з блоків 1 см3 після вкладання в парафін готували зрізи товщиною 4 мкм, які після депарафінізації фарбували гематоксилін-еозином.

Статистичну оцінку проводили за допомогою SPSS 12.0.

Результати

На підставі гістологічних результатів злоякісні ураження щитовидної залози були виявлені у 14 (45%) та 17 (55%) з тридцяти однієї собаки. У котів показники становили 4 (40%) та 6 (60%) (Таблиця 2). Концентрація Т4 у сироватці крові становила 65,91 ± 58,73 нмоль/л (середнє значення ± SD) у собак та 44,88 ± 42,99 нмоль/л у котів. При 20 нмоль/л 7 (22,6%) собак, 4 (40%) котів мали менше, а при 45 нмоль/л 19 (61,3%) собак і 4 (40%) мали більш високі концентрації токсину в сироватці крові. Концентрація ТТГ у сироватці крові собак становила 0,608 ± 0,562 нг/мл (середнє значення ± SD). Значення ТТГ у одинадцяти пацієнтів були нижчими за фізіологічні, а у десяти пацієнтів - вищі.

Коли пацієнтів групували на основі доброякісних та злоякісних уражень, значення гормонів щитовидної залози статистично достовірно не відрізнялися ні в межах групи, ні між видами. Однак слід зазначити, що серед котів із злоякісним раком щитовидної залози жодна особа з концентрацією Т4 у фізіологічних межах не була.

Виходячи з фізіологічної концентрації сироваткового тироксину, нижча або нижча. у групі пацієнтів не було статистично значущої різниці у поглинанні пертехнетату між доброякісними та злоякісними ураженнями у обох видів (Фігура 1). Не було жодної кореляції між концентрацією тироксину в сироватці крові та поглинанням пертехнетату на основі расової або гістологічної класифікації (Малюнок 2). Вимірну концентрацію токсину в сироватці крові вимірювали при багатовузловій гіперплазії, вузликовій атрофії та тиреоїдиті, тоді як поглинання пертехнетатів було найвищим у компактної клітинної карциноми, фолікулярної аденокарциноми та фолікулярної компактної клітинної карциноми.

Максимальне стандартне відхилення сироваткового ТТГ вимірювали у фолікулярних аденомах (Малюнок 3).

Сцинтиграфія 99mTcO - 4 дала уявлення про розмір щитовидної залози, їх поглинання пертехнетатом та холодні та теплі вузлики в їх популяції (Малюнок 4). Остаточний діагноз був поставлений після гістологічного дослідження видалених щитовидних залоз (Малюнок 5).

Висновки

Діагностичні можливості захворювань щитовидної залози, застосовуючи людські методи, значно розширилися за останні два десятиліття або близько того. Це можна охарактеризувати, з одного боку, розробкою методів вимірювання, а з іншого боку, розширенням діапазону вимірюваних гормонів.

При первинному гіпотиреозі або гіпертиреозі поглинання пертехнетату та розміри сцинтиграфічних залоз сильно корелюють із швидкістю секреції гормонів (1). На відміну від них, у випадку вузлових або ракових уражень не було виявлено чіткої кореляції між типом та поглинанням ізотопів, подібно до досліджень на людях (8). Тим не менше, надзвичайне поглинання пертехнетату спостерігалося при злоякісних пухлинах, насамперед у собак. Це можна пояснити значною активністю мітогенного поділу та більшим розміром кожної пухлини.

Таким чином, при діагностичному захворюванні щитовидної залози жоден діагностичний метод не надає достатньо даних для встановлення гістологічного характеру. Результати кількох різних тестів слід оцінювати разом перед початком лікування.