Значення та діагностика антифосфоліпідних антитіл у жінок із порушеннями репродуктивної функції
Анотація:
Антифосфоліпідні антитіла зв'язуються з фосфоліпідами або з фосфоліпідно-білковим комплексом. Наявність цих антитіл може призвести до утворення тромбозів та розладів вагітності, що є симптомом незапального аутоімунного захворювання - антифосфоліпідного синдрому. Основні лабораторні критерії антифосфоліпідного синдрому включають кардіоліпінові антитіла та антитіла до ß-2-глікопротеїну I. Інші типи антитіл, виявлені в сироватках крові пацієнта, - це антитіла до фосфатидилсерину, фосфатидилетаноламіну, протромбіну або анексину V. Точне походження та розвиток цих антитіл не є відомо, отже, існують дискусії щодо того, які антитіла найчастіше зустрічаються у пацієнтів з антифосфоліпідним синдромом і які слід включати в основні критерії. Тому наша мета полягала у моніторингу виникнення та впливу антифосфоліпідних антитіл у жінок із порушеннями репродуктивної функції та у лікуванні лікування антифосфоліпідними антитілами.
Ключові слова: антифосфоліпідні антитіла, антифосфоліпідний синдром, безпліддя
* Усі таблиці, графіки та малюнки, які є частиною статті, можна знайти у вкладеному PDF-файлі в кінці дослідження.
Вступ
Негативно заряджені фосфоліпіди є важливим компонентом усіх мембран і тому є відповідним антигеном для антифосфоліпідних антитіл (APLA) (1). Ці антитіла також зв’язуються з білками, які утворюють комплекси з фосфоліпідами, які ми включаємо
Висока неоднорідність APLA та їх вплив на перебіг вагітності є причиною абортів або передчасних пологів. Однак багато лікарів не розглядають патологічний вплив імунної системи на розмноження. Тому нашою метою було вказати на важливість APLA, особливо тих, які включені до "некритеріальних" вимог. У цьому проекті ми зосередились головним чином на моніторингу захворюваності на APLA у жінок з діагнозом безпліддя та лікуванні цих антитіл.
Матеріал та методологія
Група складалася з 1246 пацієнтів (вік: 20-50 років) з діагнозом безпліддя без лікування. Сироватку отримували з крові, зібраної в закритій системі збору гелю під час першого обстеження. Ми проводили моніторинг восьми типів антифосфоліпідних антитіл у сироватках крові пацієнтів, відстежуючи анти-ß2GPI та ACLA за основними критеріями та антитіла від "некритеріальних": антитіла проти фосфатидилсерину, фосфатидилетаноламіну, фосфатидної кислоти, анексину V та антитіл IgG та IgM проти протромбіну. Для визначення APLA ми використовували кількісний метод ІФА, заснований на взаємодії антиген-антитіло (анти-β2GPI - ORGENTEC, ORG 521S; ACLA - ORGENTEC, ORG 515S; антифосфатидна кислота - Delta Biologicals Srl, дочірнє підприємство ERBA Diagnostics, CA-206; антианексин V - IMTEC, ITC59550; антифосфатидилсерин - IMTEC, ITC59027; антифосфатидилетаноламін - IMTEC, ITC59400; антипротромбін IgG/IgM - AIDA, REF 10229). Сироватки зберігали в морозильній камері нижче -18 ° C. Антиген (наприклад, β2GPI) зв’язується з твердою фазою та інкубується із зразками, калібраторами та контролями, що містять первинні антитіла, які взаємодіють з антигеном на твердій фазі. Первинні антитіла згодом обробляються
пов'язує вторинну речовину, з якою пов'язаний кон'югат (пероксидаза хрону). Результат визначається спектрофотометрично (10).
Ми статистично оцінили отримані результати за допомогою статистичної програми StatsDirect Statistal Analysis Software. У випадку якісних даних ми підрахували лише процентилі. Для аналізів на основі лікування ми спочатку визначили нормальність даних за допомогою StatsDirect, а потім відібрали статистичний тест Манна-Уітні (моніторинг ефективності лікування антитілами до фосфатидилсерину, фосфатидилетаноламіну, анексину V та протромбіну IgG) для ненормального розподілу даних. Під час моніторингу лікування антитіл проти IgM та ß2GPI ми виявили нормальний розподіл даних, тому використовували t-тест у парі. Ми вважали результати статистично значущими, коли р-значення було менше 0,05.
Результати
З 1246 пацієнтів 24% були позитивними у жінок на будь-яке антитіло до APLA (Таблиця 1). З основних критеріїв антитіла до ß2GPI були найпоширенішими (1,13%). ACLA спостерігався лише у 0,40% пацієнтів, що становить найнижчу частку серед усіх APLA, яких ми дотримувались. З «некритеріальних» антитіла проти фосфатидилсерину були найпоширенішими (12,43%). Ці антитіла мали найвищу частку серед усіх спостережуваних APLA. Антитіла IgM до протромбіну були позитивними у 8,51% пацієнтів, а антитіла IgG до протромбіну були позитивними у 5,58% пацієнтів. Антитіла до плацентарного білка до анексину V були позитивними у 1,59% жінок, тоді як антитіла до фосфатидилетаноламіну були позитивними у 0,92% пацієнтів. З «некритеріальних» антитіла проти фосфатидної кислоти були представлені найменш, що було позитивним лише у 0,70% жінок, що на 0,30% вище, ніж у випадку з ACLA. Частка окремих антитіл видно в таблиці 1.
ACLA як найменш представлені антитіла мали найвищу комбінацію з іншим типом APLA (100%). Вони були найпоширенішими у поєднанні з антитілами до ß2GPI та фосфатидилсерином (обидва 80%). Антитіла до фосфатидилетаноламіну були в комбінації з іншими APLA у 81,82%, причому найвищий рівень виявлявся з антитілами до фосфатидилсерину (88,89%). Антитіла до фосфатидної кислоти поєднувались з іншими APLA у 2 з 3 позитивних пацієнтів. Вони мали до 100% комбінації з антитілами ACLA, анти-β2GPI та фосфатидилсерином. Анти-β2GPI-антитіла були позитивними при множинних антитілах у 42,86% пацієнтів. Вони мали найпоширенішу комбінацію з ACLA та фосфатидилсериновими антитілами (обидва - 66,67%). Антитіла до протромбіну IgG були більш поширеними (32,31%) у комбінації з іншими APLA, ніж антитіла до протромбіну IgM (30,30%). Антитіла IgG проти протромбіну в основному поєднувалися з антитілами проти фосфатидилсерину та антитілами IgM проти протромбіну (обидва 47,62%). IgM найчастіше поєднувались з анти-фосфатидилсериновими антитілами (43,33%). Антитіла до фосфатидилсерину мали найнижчий відсоток у поєднанні з іншими антитілами (28,19%), тоді як вони були найбільш позитивними з антитілами IgM проти протромбіну (30,95%). Результати можна побачити в таблиці 2.
На додаток до виникнення окремих APLA, ми спостерігали за їх появою з урахуванням віку. Ми розділили пацієнтів на 4 вікові групи: 20 - 29 років, 30 - 35 років, 36 - 40 років та 41 - 50 років. Ми спостерігали залежність антитіл від віку лише у випадку антитіл проти ß2GPI та протромбіну IgG (графік 1). Крім того, анти-анексин V антитіла були вищими у жінок старшого віку, але різниця не є статистично значущою. Виникнення інших
антитіла не залежали від віку. На основі наявної інформації про пацієнтів ми відібрали групу пацієнтів, у яких можна було відстежувати вплив лікування на частоту APLA. Цих жінок лікували НМГ (низькомолекулярний гепарин), аспірином, вітаміном D та кортикоїдами. Ми контролювали вміст антитіл до початку лікування та вміст антитіл після початку лікування. На додаток до антитіл IgG до протромбіну, у всіх пацієнтів спостерігалося зниження APLA після початку лікування (Таблиця 3). Деякі пацієнти позитивно оцінювали одночасно декілька APLA, і у всіх випадках спостерігалося зменшення антитіл після початку лікування, які були підвищені до початку лікування. Однак у деяких випадках спостерігався ріст інших типів антитіл після лікування, які не були позитивними до лікування. Найчастіше підвищували антитіла до анексину V та обидва ізотипи антитромбінових антитіл. Деякі пацієнтки завагітніли після початку лікування, але точна інформація про зниження безпліддя та успішність вагітності недоступна через закінчення дослідження до отримання цієї інформації.
Обговорення
У нашому дослідженні ми розглянули рівень захворюваності на APLA у жінок з репродуктивними порушеннями. Ці антитіла відповідають за викидні, внутрішньоутробну загибель плода, гестоз або тромбоз вен (2). З 1246 жінок 24% були позитивними для деяких
від APLA. Анти-ACLA та анти-ß2GPI антитіла є одними з основних критеріїв APS, але їх частота у пацієнтів з репродуктивними порушеннями незначна. Думки щодо впливу присутності антитіл ACLA та анти-ß2GPI на перебіг вагітності суперечливі. З одного боку, зазначено, що ACLA бере участь у репродуктивних проблемах, тоді як з іншого боку, ACLA не пов’язана із захворюваністю на вагітність (11). У нашій групі жінок частота антитіл до ACLA у жінок з репродуктивними порушеннями не була значною (лише 0,4%), вони завжди виникали в поєднанні з іншим типом APLA. Антитіла до ß2GPI були присутні лише у 1,13% жінок у нашій когорті. Анти-β2GPI виникали переважно у поєднанні з фосфатидилсериновими антитілами та ACLA. Зв'язок між ACLA та анти-ß2GPI може бути пов’язана з тим, що ACLA має епітоп на білку ß2GPI, тому вони можуть зв’язуватися безпосередньо з ним. Наявність двох основних типів антитіл у безплідних жінок збільшує ймовірність розвитку АФС, а також більш серйозні проблеми зі здоров'ям під час вагітності (12).
У нашій групі безплідних жінок антитіла проти фосфатидилсерину були найпоширенішими (12,43%). Дослідження Nayfe та співавт. (2013) та Žigona et al. (2013) заявляють, що антитіла до фосфатидилсерину є найбільш залученими до розладів вагітності. Також були підвищені антитіла до протромбіну. Ізотип IgM був більш поширеним, ніж IgG, але в більшості досліджень изотип IgG найбільш пов'язаний з APS. Існує думка, що виникнення IgM може бути пов’язане із триваючим інфекційним станом (15). IgG
ізотипи в основному пов'язані з втратою плода на ранніх термінах вагітності (16). Анти-протромбінові антитіла також мають часті перехресні реакції з фосфатидилсериновими антитілами, і така комбінація пов'язана зі збільшенням тромбозу та розладів вагітності (9). У нашому випадку таке поєднане явище було виявлено між антитілами до фосфатидилсерину та антитілами до протромбіну IgG (у 47,62% жінок), а також між антитілами до фосфатидилсерину та антитілами до протромбіну IgM (у 43,33% жінок). Декілька досліджень вказують на те, що протромбінові антитіла залежать від фосфатидилсерину, тому рекомендується одночасно проводити скринінг як фосфатидилсерину, так і протромбінових антитіл в одному аналізі ІФА. Таке обстеження покращить якість діагностичного тесту, захопивши більше антитіл, отже, до нього
Наші APLA-позитивні пацієнти отримували лікування аспірином, НМГ, вітаміном D та кортикоїдами. Кілька досліджень показали, що лікування аспірином гепарином або кортикостероїдами є більш ефективним, ніж лікування лише аспірином (20, 21). Після розгортання
Спостерігалось зменшення антитіл до фосфатидилсерину, етаноламіну та анексину V. Антитіла до ß2GPI та протромбіну IgM також зменшувались, але це зниження не було статистично значущим. У випадку анти-ß2GPI це може бути пов’язано з недостатньою кількістю пацієнтів, позитивних до цього антитіла. Антитіла проти протромбіну IgG зросли порівняно з рівнем до лікування. Однак ця різниця не є суттєвою.
Висновок
Антифосфоліпідні антитіла беруть участь у репродуктивних порушеннях майже у чверті жінок з репродуктивними порушеннями. У нашому дослідженні ми продемонстрували часту появу антитіл проти фосфатидилсерину (12,43%) та протромбіну (8,51% - IgM, 5,58% - IgG) у жінок з репродуктивними порушеннями. На відміну від цього, частота класичних антитіл проти ACLA та анти-ß2GPI була дуже низькою (0,40% та 1,13% відповідно). Антитіла до APLA зменшувались після початку лікування у пацієнтів із підвищеним рівнем APLA (аспірин, вітамін D, НМГ та кортикоїди). Лікування слід підтримувати під час вагітності, щоб запобігти викидень.
Література