Про Алоїза Альцгеймера говорили, що він смішний і толерантний. Найбільшими зусиллями лікаря він мав допомогти. Його вчитель, відомий німецький психіатр Еміль Крепелін, охрестив хворобу вслід за ним, яку експерти також називають мовчазною епідемією людства. У суботу, 14 червня, минуло 150 років від дня народження німецького невропатолога, психіатра та викладача університету Алоїза Альцгеймера.
Хвороба Альцгеймера - це дегенеративне захворювання головного мозку, що призводить до постійного порушення функцій кори. Це проявляється забудькуватістю, відсутністю концентрації уваги, порушеннями мовлення та руху. Порушення пам’яті поглиблюється, поки воно повністю не втрачається, пацієнт врешті впадає в апатію і помирає від супутнього захворювання на 4-12 років, виключно до 20 років від початку захворювання. У 1994 р. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила 21 вересня Всесвітнім днем Альцгеймера. За даними ВООЗ, це захворювання буде однією з найбільших медичних проблем майбутнього.
Життя та навчання
Алоїз Альцгеймер народився 14 червня 1864 року в Марктбрайт, Баварія. Навчався в університетах Ашаффенбурга, Тюбінгена, Берліна та Вюрцбурга. Він здобув ступінь медика в 1887 році у Вюрцбурзькому університеті. Він почав працювати в лікарні для психічно хворих та епілептиків у Франкфурті-на-Майні, оскільки цікавився лікуванням психічних захворювань. Він швидко став визнаним авторитетом у цій клініці. Він також був кваліфікованим лаборантом, досягаючи значної точності в описах мікроскопічної патології. Він заснував архів розтину, що було дуже корисно в його подальшій кар'єрі.
Молодий Альцгеймер зміг присвятити себе своїм науковим дослідженням завдяки вигідному шлюбу із заможною єврейкою Сеасілією Гейзенхаймер (1894, вони разом мали трьох дітей). Він отримав пропозицію викладати психіатрію у Вроцлаві (Польща). У 1902 р. Його запросили на роботу в Гейдельберзький університет до професора Еміля Крепеліна, засновника сучасної клінічної психіатрії. Пізніше вони разом поїхали до нового клінічного та дослідницького центру в Мюнхені.
Дослідження, що мали значний вплив
Результати його досліджень суттєво розширили межі знань у галузі патологічних змін у мозку людини. Він був співзасновником та видавцем німецького журналу Zeitschrift für die gesamte Neurologie und Psychiatrie (Журнал загальної неврології та психіатрії). Однак він так і не написав книги, яку назвав би сам. Свого найзначнішого відкриття він зробив лише в 1906 р. Після п’яти років старанних досліджень він опублікував статтю „Про особливу хворобу кори головного мозку”, в якій описав випадок з пацієнтом у психіатричній клініці. Вона страждала особливою формою деменції (проявляється порушеннями пам'яті, неможливістю зорієнтуватися в часі та просторі, проблемами з читанням та письмом).
Вона поступово втрачала пам’ять, мала параноїчні фантазії, слухові галюцинації, а згодом страждала повною деменцією. Розтин показав наявність у її мозку дивних бляшок та волокон. Він також описав описані зміни у іншого пацієнта. Саме ці два випадки стали важливою віхою в розумінні нової, досі невідомої форми деменції. У 1910 році вона вступила до Товариства нейродегенеративних хвороб під назвою хвороба Альцгеймера.
Окрім деменції, Альцгеймер брав участь і в інших захворюваннях нервової системи. Значну частину своїх досліджень він зосередив на вивченні різних стадій сифілісу, який був дуже поширений на той час.
У 1912 році король Вільгельм II. призначив Алоїза Альцгеймера професором психіатрії в Університеті Фрідріха Вільгельма у Вроцлаві. Під час однієї з поїздок до університету в поїзді він переніс стрептококову інфекцію, яка переросла в ревматичну лихоманку, при якій відмовили нирки та серце (через чверть століття його врятував би пеніцилін).
Помер 19 грудня 1915 року у Вроцлаві у віці 51 року. Похований у Франкфурті-на-Майні, Німеччина.