(Tímea Turi [ред.]: Panorama 2016. Seeder, 2016; Kinga Erős [ред.]: Новели року 2016. Угорський щоденник, 2016)

2016 року
Новела Тамаса Кеттера "Неможливість острова" майже трохи входить до золотого перерізу антології "Панорама-2016". Його особливе положення зумовлене випадковістю: в тому тексти тексти йдуть один за одним в алфавітному порядку прізвищ авторів - від Бека до Унгварі. Новела - це зручна стенограма Houllebecq (або імітація). Агент з нерухомості спантеличено рятувався від порожнечі свого життя - "Насправді у мене було все, хороша робота, любляча сім'я, нова квартира, нова машина, але мені було нудно, і хто нудьгує, завжди почувається трохи нещасним" - зустрічається як заможний підприємець у вільних квартирах в очікуванні орендарів. Зачекавши деякий час, настає глобальна економічна криза, і оповідач головного героя закохується в одну з «дівчат»; він також переїжджає в елегантну оренду, але вони незабаром падають - і тоді настає черговий поворот, про який вже не доречно повідомляти сподіваючогося читача новели, який живе і вмирає за клікера відповідно до жанрових інструкцій. «Неможливість одного острова» - одне з найбільш успішних творів рівномірно якісної антології (хоча, можливо, вона не входить у десятку з тридцяти семи).

Новела Тамаса Кеттера "Неможливість острова" знаходиться майже в середині новели "Антологія року" 2016 року. Його особлива ситуація обумовлена ​​випадковістю: у томі тексти слідують один за одним відповідно до віку авторів - від автобіографічного оповідання Дьєрдя Фердінанді, 1935 року народження, до наймолодшої, Сесілії Стенскі, 1986. Новела Кеттера - це трохи перезаписана стенограма Хуллебека (або імітація). Головний герой-оповідач нічого не залишає за свавілля інтерпретатора: він все пояснює, все робить зрозумілим - що робить текст трохи апетитним, подекуди школяркою. Неможливість одного острова, хоча є одним з найбільш успішних творів в антології (безумовно, у п'ятнадцяти найкращих з двадцяти дев'яти), не йде слідами тексту Кеттера, прочитаного в 2016 році.

Різниця між двома версіями тексту Кеттера не лише цікава, оскільки вона проливає світло на стару, загальноприйняту істину, що це добре для всіх, якщо ретельний редактор витягує з нього непотрібні речення. (Хороший письменник не вчиться з того факту, що у поданому рукописі немає зайвих речень - хороша новела.) Але також тому, що це може допомогти відповісти на запитання: наскільки ці дві антології малюють різну картину сучасна угорська література?.

Можливо, більше буде розкрито про різницю в інституційному середовищі, якщо ми вивчимо місце, де вперше з'явилися відповідні тексти. Редактор Körkép 2016 відібрав статті до антології з дванадцяти журналів (включаючи один щотижневий), Редактор коротких оповідань 2016 року з одинадцяти (плюс томи оповідань, опублікованих у відповідний часовий інтервал). Наш марсіанин більше не дивується: він знаходить у цілому чотири перекриття в двох списках (Велика рівнина, Барка, Хевіз, Кортар). У 2000 р. І, Гелікон, Сучасна Епоха, Каліграма, Майстерня, Дорога та Рухливий Світ лише редактор «Насіннєвої Антології» знайшов текст для відбору; проте прозова рубрика "Дощ", "Кредит", "Літературне сьогодення", "Наш вік", "Угорський щоденник", "Секлерланд" та "Тиса" привернула увагу лише редактора видання "Угорський щоденник". Чиста ситуація: дві антології пов’язані з різними дійовими особами сучасної угорської літературної інституційної системи, і редактори часто не заблукали в культурних мисливських угіддях сусідніх установ (або, якщо вони це зробили, вони не знайшли нічого, що могло б викликати їх інтерес).

У цей момент нашого марсіанця хвилювало б лише одне питання: чи супроводжуються інституційні відмінності (фон видавця, місце оригінальної публікації, організаційна приналежність автора) справжніми поетичними розбіжностями, чи канонічна пропозиція двох антологій відрізняється лише в конкретних текстах та авторах один від одного?

Звичайно, все це не означає, що в «Панорамі» відсутня автобіографія чи квазіавтобіографія (див. Твори Аньєса Сіля чи Яноша Терея), або навіть жанр есе-новели (див. Заключний текст Рудольфа Унгварі). Якби нас змусили це зробити, ми могли б сформулювати таку закономірність: Оповідач середнього написання новел року має набагато більше шансів пояснити зміст тексту, ніж оповідач середнього написання Панорами, і) як у публікації про насіння. (Написання Кеттера легко вписується в обидва місця: більш стислий варіант для Утилізаторів, красномовніший для вифлеємістів.)

Однак наш марсіанин не був би задоволений. Чи справді ця не така суттєва різниця ступенів була б поетичним змістом конкуруючих канонічних пропозицій? (Що, крім того, у багатьох новелах немає поетичних розбіжностей: моторошний переказ Дьюли Безермені не містить уроків з новел року, але написання Мартона Ласло в Керкепі в будь-якій іронічно невизначеній формі та інші). Або ми повинні більше зосередитись на тематичних питаннях? Дев'ять із тридцяти семи творів "Панорами" базуються в Будапешті, ще одинадцять - це неіменовані угорські міста, і лише шість оповідань відбуваються в маленькому містечку чи селі. У випадку з новелами року ці цифри виглядають так: дві новели в Будапешті, чотирнадцять малих міст або сільських сцен, що відбуваються у дев'яти великих угорських містах. Це тісно пов’язано з тим, що дійові особи трьох новел в антології також втекли від радянських військ у 1945 р. (Тюнде Ямборне Балог, Жолт Берта, Сесілія Стенський) і що багато творів вибирали взаємозв'язок людини і природи чи руйнування про сільський світ (наприклад, нариси Іштвана Кемсея та Андраша Гі. Сабо - на жаль, це також особливо слабкі тексти).

Звичайно, наш марсіанин міг би це дізнатися набагато легше. Досить поглянути на перше і останнє речення двох томів. В одному томі: "Чоловік стоїть біля вікна і спостерігає, як сутінки малюють криваво-червоні купчасті хмари на дні неба". "Чи міг він змінити свою долю?" Інший: "Життя - це велика помилка". - "У кожного є".

Опубліковано у випуску шосе за 2017059 рік