Іспанська асоціація педіатрії має одним з головних завдань розповсюдження суворої та сучасної наукової інформації з різних областей педіатрії. Anales de Pediatría є Науковим висловлювальним органом Асоціації і є засобом, за допомогою якого співробітники спілкуються. У ньому публікуються оригінальні роботи з клінічних досліджень у педіатрії з Іспанії та країн Латинської Америки, а також оглядові статті, підготовлені найкращими професіоналами кожної спеціальності, щорічні повідомлення про конгрес та щоденники Асоціації, а також посібники для дій, підготовлені різними товариствами/спеціалізованими Секції, інтегровані в Іспанську асоціацію педіатрії. Журнал, орієнтир для іспаномовної педіатрії, індексується у найважливіших міжнародних базах даних: Index Medicus/Medline, EMBASE/Excerpta Medica та Index Médico Español.

pediatría

Індексується у:

Index Medicus/Medline IBECS, IME, SCOPUS, Індекс наукового цитування розширений, Звіт про цитування журналів, Embase/Excerpta, Medica

Слідкуй за нами на:

Фактор впливу вимірює середню кількість цитат, отриманих за рік за твори, опубліковані у виданні протягом попередніх двох років.

CiteScore вимірює середню кількість цитат, отриманих за опубліковану статтю. Читати далі

SJR - це престижна метрика, заснована на ідеї, що всі цитати не рівні. SJR використовує алгоритм, подібний до рейтингу сторінок Google; є кількісним та якісним показником впливу публікації.

SNIP дозволяє порівняти вплив журналів з різних предметних областей, виправляючи відмінності у ймовірності цитування, які існують між журналами різних тем.

  • Резюме
  • Ключові слова
  • Анотація
  • Ключові слова
  • Вступ
  • Резюме
  • Ключові слова
  • Анотація
  • Ключові слова
  • Вступ
  • Матеріал і методи
  • Результати
  • Обговорення
  • Конфлікт інтересів
  • Бібліографія

Ознайомтеся з клінічними та рентгенологічними характеристиками різних форм дублювання сечовивідних шляхів, оцінивши розвиток випадків та частоту пошкоджень ниркової паренхіми.

Матеріал і методи

Ми ретроспективно вивчили 301 дитину з діагнозом дуплікації пієлоуретера за допомогою урологічного УЗД, серійної цитографії, що порожнини (СКМ) та сцинтиграфії нирок технецію 99 (ДМСА).

Вони були класифіковані на 4 групи. Перша група складалася з 166 (55,1%) випадків, які мали повне дублювання пієлоуретера без обструктивного компонента (ДК). Ті, у кого спостерігалась обструкція верхньої системи, або тому, що вони мали позаматкову сечовід (ЄС) 19 (6,3%) або уретероцеле (UTC) 35 (11,6%), були розділені на 2 різні групи. Четверта група 81 (26,9%) мала неповне дублювання пієлоуретера (ДІ). Нефроурологічне дослідження було проведено 181/301 після виявлення інфекції сечовивідних шляхів; в 100/301 після гідронефрозу був виявлений пренатально. У 20/301 діагноз був випадковим.

Відсоток ультразвукових сканувань при діагностиці з розширенням верхнього гемірендрону був значно вищим в UE 16/19 (84%) та UTC 33/35 (94%), порівняно з дилатаціями верхнього полюса, виявленими в DC 35/166 (21%) та DI 21/81 (25%).

69/166 (41%) лікарів постійного догляду прооперовані; 7/81 (9%) DI; 16/19 (84%) ЄС та 34/35 (97%) UTC. Три випадки з UE та 8 з UTC вимагали другого втручання, а 3 - третього.

58% пацієнтів, що належать до групи CD, 87% DI, 29% UE, 5% UTC, не показали сцинтиграфічних змін.

При вивченні не втручалися ниркової дуплікації було помічено, що в ДК було 98 одиниць зворотного флюксу і 74 у ДІ. Швидкість спонтанного розрішення VUR становила 80% у CD та 90% у DI (тест Макнемара p 0,001). Середній час загоєння коливався від 1 року до 5 років (в середньому 3 роки та 3 місяці).

Пацієнти з найвищим ризиком пошкодження нирок - це пацієнти з дуплікацією із закупоркою верхньої півкулі внаслідок позаматкової вставки сечоводу і особливо через уретероцеле.

Ознайомтесь з клінічними та рентгенологічними характеристиками різних видів дублювання сечовивідних шляхів, оцінюючи результат випадків та частоту ураження паренхіми нирок.

Матеріал і методи

Було проведено ретроспективне дослідження, яке включало 301 дитину з діагнозом дуплікації нирок за допомогою урологічного УЗД, цистоуретрограми, що призвела до втрати, та сцинтиграфії нирок 99-технецію (DMSA).

Вони були класифіковані за чотирма групами. Перший складався з 166 (55,1%) випадків, що мали повне дублювання сечоводу без обструктивного компонента (CD). Випадки, що мали обструкцію верхньої частини системи через позаматковий сечовід (ЄС), 19 (6,3%) або уретероцеле (UTC), 35 (11,6%), були розділені на дві різні групи. Четверта група 81 (26,9%) мала неповне дублювання сечоводу. Нефро-урологічне дослідження було проведено в 181/301 після інфекції сечовивідних шляхів; у 100/301 після пренатальної знахідки гідронефрозу. Це був випадковий діагноз у 20/301.

Відсоток розширення верхньої нирки в діагностичному УЗД був значно вищим у тих, хто страждає від ЄС 16/19 (84%), і у тих, хто має UTC 33/35 (94%), порівняно з розширенням верхніх полюсів, виявлених у CD 35/166 21%) та ID 21/81 (25%).

Операція була виконана в 96/166 (41%) CD, 7/81 ID, 16/19 (84%) ЄС та 34/35 (97%) UTC. Три випадки з ЄС та 8 з UTC вимагали другої операції, а 3 - третьої. Ніяких змін сцинтиграфії не спостерігалося у 58% пацієнтів у групі CD, 87% у групі ID, 29% у групі ЄС та 5% у групі UTC.

Що стосується ниркової дублікації, яка не перенесла операції, було встановлено, що в КР було 98 рефлюксних одиниць та 74 у ІД. Спонтанне вирішення міхурово-сечовідного рефлюксу (VUR) становило 80% у КР та 90% у ІД (тест Макнемара P Висновок

Пацієнтами з вищим ризиком пошкодження нирок є ті, у кого спостерігається дуплікація з обструкцією верхньої нирки внаслідок позаматкової вставки сечоводу, особливо через уретероцеле.

Дублювання сечовивідних шляхів є загальною вродженою урологічною патологією. Розтин аутопсії оцінює захворюваність від 0,8 до 5% до 1,2. Одностороннє дублювання в 6 разів частіше, ніж двостороннє, з рівним залученням лівої та правої сторін і має більший рівень захворюваності у жінок 3 .

Подвійна або дубльована система визначається як нирка, яка має 2 системи малого тазу та чашечок. У пацієнтів з частковим або неповним дублюванням пієлоуретера є роздвоєний сечовід; у пацієнтів із повним дублюванням 2 сечоводи стікають у сечовий міхур через окреме отвір. Нижній полюсний отвір потрапляє в сечовий міхур у його нормальному положенні, у трикутник. Верхній полюс сечоводу вставляється в медіальний і нижній сечовий міхур при його нормальному розташуванні; це відношення отримало назву закону Вейгерта-Мейєра. Верхній сегмент сечоводу може бути введений позаматково в задню уретру або в статеві шляхи. Це також може закінчитися утворенням уретероцеле або розширенням інтравезикальної кінцевої частини сечоводу. І позаматкова сечовід, і уретероцеле викликають обструкцію верхнього полюса сечоводу, що може погіршити функцію нирок у цій системі. Зазвичай це часто пов’язано з міхурово-сечовідним рефлюксом 4,5 .

Найважливішою подією у спільному ембріональному розвитку сечовивідних шляхів та нирок є явище взаємодії між мезонефріальною протокою, попередником бруньки сечоводу та метанефричною мезенхімою. Аномалії хімічних сигналів, характерні для цього процесу, є найпоширенішою причиною вад розвитку сечовивідних шляхів. Дефекти цього індукційного процесу можуть призвести до утворення множинних сечоводів 6,7 .

Дублювання сечовивідних шляхів представляється як різноманітна клінічна та іконографічна ситуація з різним прогнозом, що, в свою чергу, вимагає різного лікування. Діагноз ставлять за допомогою візуалізаційних тестів, що робить необхідним знання спектру цих аномалій для підтвердження конкретного діагнозу та проведення найбільш відповідного лікування.

Завданням цього дослідження був огляд форм подання та іконографічних даних дітей з діагнозом дублювання пієлоуретера, які контролювались в амбулаторії відділення дитячої нефрології нашої лікарні. Ми маємо намір показати початкові клінічні та рентгенологічні характеристики різних форм дуплікації нирок, оцінюючи еволюцію на основі проведеного лікування та частоти пошкодження ниркової паренхіми.

Матеріал і методи

Ми ретроспективно проаналізували пацієнтів, яким з 1990 по 2011 рік діагностували у відділенні дитячої нефрології нашої лікарні дублювання пієлоуретера. Діти з піелічною роздвоєністю були виключені. Були зібрані наступні дані: стать, вік на момент встановлення діагнозу, час спостереження, сімейний анамнез дублювання, причина дослідження, отримане медичне або хірургічне лікування та представлені ними медичні ускладнення.

Всім пацієнтам завжди проводили педіатричний рентгенолог, УЗД нирок та циклічну уретроцистографію з порожниною (UCMS). 228 пацієнтам під час спостереження проведена ниркова сцинтиграфія нирки димеркаптоянтарної кислоти (DMSA), позначена технікою. Тест завжди проводив один і той же фахівець з ядерної медицини. Всіх пацієнтів контролювали в амбулаторії відділення дитячої нефрології. Під час візитів брали антропометричні дані (вага, зріст) та артеріальний тиск. Аналіз сечі також проводили за допомогою реагентної смужки та контрольної культури сечі.

Підозрюваний діагноз був встановлений за допомогою УЗД, коли було перевірено розширення одного з пієлонів з розширенням відповідного сечоводу або без нього. Коли міхурово-сечовідний рефлюкс (VUR) був присутній, UCMS змогла продемонструвати, що дубльований рефлюкс сечоводу мав морфологію, відмінну від рефлюксу одиночної нирки, або що він нормально не впадав у сечовий міхур. У деяких випадках для візуалізації ектопічного сечоводу та точки його введення проводили внутрішньовенну урографію (IVU). В інших для встановлення діагнозу застосовували цистоскопію.

Ступінь VUR оцінювали згідно з класифікацією міжнародного дослідження 8. Контроль рефлюксу проводили за допомогою ізотопної цистографії. Дослідження DMSA, проведене у цих пацієнтів, вже було детально описано в попередній публікації. Аномаліями DMSA вважали такі, що виявляють зменшення розміру нирки або диференціальну ниркову функцію щодо контралатеральної нирки менше ніж на 40%, гіпофункцію деяких ниркових полюсів, фокальні або дифузні гіпоптації радіоізотопів та зміни ниркового контуру. У тих, у кого було більше одного DMSA, були включені дослідження, проведені в кінці спостереження.

У всіх випадках при встановленні діагнозу було встановлено постійне профілактичне лікування триметоприм-сульфаметоксазолом (TMP-SMX) (5-10 мг/кг/24 год SMX) або нітрофурантоїном (1-2 мг/кг/24 год). або в одній нічній дозі. Як правило, профілактичне лікування тривало до зникнення рефлюксу, значного зменшення гідронефрозу, після операції або до 12-24 місяців.

Статистичний аналіз проводили за допомогою програми SPSS ®. Дані були представлені як середнє значення ± стандартне відхилення та як медіана міжквартильного діапазону. P 0,05 вважали значущим. Тест хі-квадрат використовували для порівняння незалежних категоріальних змінних та тест Макнемара для вивчення парних категоріальних даних.

Когорта складається з 301 пацієнта, які були розділені на 4 групи. Група 1 складається з тих пацієнтів, у яких виявлено повне дублювання пієлоуретера без обструктивного компонента (CD), 166 випадків (55,1%). Ті, у кого спостерігалася обструкція верхньої системи, або тому, що вони мали позаматкову сечовід (ЄС), 19 (6,3%), або уретероцеле (UTC), 35 (11,6%); у свою чергу вони були розділені на 2 різні групи. Четверта група включає пацієнтів з діагнозом неповне дублювання пієлоуретера (ДІ), 81 (26,9%). З 301 досліджуваного пацієнта 151 правий (50,2%), 108 (36%) лівий і 42 (14%) двосторонні.

Вік на момент встановлення діагнозу коливався від 1 місяця до 30 місяців (у середньому 15 місяців). Час спостереження коливався від 2 до 10 років (у середньому 4 роки). Із 301 випадку 192 (64%) були жінками та 109 (36%) - чоловіками. У 18 випадках була відома сімейна історія дуплікації нирок (5,9%).

Найбільшу групу становили ті пацієнти, яким поставили діагноз після інфікування сечовивідних шляхів (ІМП) 181/301 (60%). Інша група включала пацієнтів, у яких подвійність була діагностована при народженні як наслідок пренатального виявлення гідронефрозу 100/301 (33%). У найменш численній групі, 20/301 (6%) випадків, діагноз був поставлений випадково в 14/301 (4%) та в 6/301 (1,99%) після виявлення мікрогематурії в плановому аналізі (рис. 1).

Початковий діагноз: пренатальна діагностика розширення пієлокаліцею, інфекції сечовивідних шляхів (ІМП) та інших при повному дублюванні без обструктивного компонента (ДК), неповне дублювання (ДІ), дублювання ектопічним сечоводом (УЕ) та уретероцеле (UTC).