Наприкінці XIX століття освітні умови в Угорщині не склалися сприятливо для словацької громади. Після 1867 року всі угорські уряди, в дусі «угорської державної ідеї», поступово асимілювали та ліквідували не-угорські національності. Законодавча стаття № 38 1868 р. Формально залишала можливість викладати учнів рідною мовою, але протягом десятиліття новий закон остаточно наказував обов’язкове викладання угорської мови з чіткою угорською тенденцією.

училище

Створення цих інститутів підготовки вчителів також повинно було допомогти цим зусиллям, особливо в тих областях, де словацький вплив був дуже сильним. Одним із інститутів підготовки вчителів, який був створений у 1870 р., Був державний інститут підготовки вчителів у м. Клаштор-під-Знєвом, спадщиною якого стала сьогоднішня Середня професійно-педагогічна школа в Турчанське Тепліце.

У 1870/1871 навчальному році факультет із 7 членів проводив навчання та навчання в Інституті підготовки вчителів. Члени збору дуже часто змінювались, доповнювались та розширювались протягом монастирського періоду. У 1910/1911 навчальному році на факультеті вже було 13 членів. Навантаження штатних викладачів становило від 14 до 17 навчальних годин на тиждень. Навантаження на підтримку та підготовку вчителів становило від 22 до 29 годин на тиждень. До складу факультету також входили лікар-інститут та викладачі римо-католицької, євангельської та єврейської релігій.

Школярі були розміщені в інтернаті, де спочатку умови життя були дуже важкими. Гуртожиток мав 7 спалень та 7 класних кімнат, де разом проживало майже 100 учнів. Оскільки місць не вистачало всім зацікавленим, керівництво інституту також забезпечило житлом заможніших городян Клаштора-під-Знєвом. Плата за проживання та харчування в гуртожитку становила в середньому 260 крон на місяць. Заможні студенти також сприяли сплаті шкільних зборів для учнів з низьким рівнем доходу. У 1911 навчальному році 22 учні сплатили повний внесок, 33 учні сплатили половину внеску, а 46 учнів були звільнені від сплати.

Щоденна діяльність студентів викладацького інституту регулювалася конституційними правилами, які набрали чинності для студента з дня його зарахування до інституційного реєстру. З тих пір студент зобов’язаний відвідувати заняття і там виконувати всі вимоги порядності. За три пропущені невиправдані години батьків повідомили про недбалість ув'язненого, а ще за три він був виключений з установи. Під час вправи на музичних інструментах дуги довелося закрити. Існувала сувора заборона порушувати тишу між стінами інституту, співаючи, свистячи, бігаючи та граючи поза класом. Палити дозволялося лише за межами міста. Студентам не дозволялося відвідувати корчми чи паби, а також навіть винен купцям.

У робочий день учні вставали о 5 годині. З 5 години - до 7 ранку виконували різні трудові заходи. З 7 години - 8 годин були сніданком та богослужінням. З 8 години - до 12 години дня викладання. О 12.00. був обід. З 13:00 - до 14-ї трудової діяльності. З 14:00 - 17:00 проводились лекції. З 17 години - до 18:00 це був особистий вільний час, який студентам доводилося проводити гуляючи, а не збираючись по будинках. О 18.30 це була вечеря. З 7 вечора - до 20:00 була спокійна робота і з 21 години. нічна кімната.

У неділю та святкові дні розпорядок дня коригували. Кожен повинен був відвідувати богослужіння відповідно до своєї релігії. Тим, хто не міг чи забороняв це робити, під час свята не дозволялося робити жодної галасливої ​​роботи.

Для потреб викладання школа здобула необхідну професійну літературу так само болісно, ​​як і сьогодні. У 1873/74 рр. Бібліотека нараховувала 141 найменування фахової літератури. У наступні роки професійна література та колекції доповнювались пожертвами різних установ, деяких співробітників факультету та заможніших меценатів школи. Колекції навчальних посібників та бібліотечні колекції щороку розширювались. Скромні надбання посилювались наполегливою працею та сміливим підходом. У 1900/1901 навчальному році було додано навіть двох коней та 4 корови. У перші роки вчительського інституту також була створена різьбова майстерня, де переважно хлопчики вдосконалювали свої рукоділля та налагоджували стосунки з ремеслом та роботою загалом. Окрім різьблення, у майстерні навчали також малюванню, роботі з глиною та ліпленню. З часом та придбанням майстерності деякі різьблення досягли такого професійного рівня, що виставлялися навіть у Братиславі, Будапешті та Відні.

У 1875 р. Студенти інституту заснували гурток самоосвіти, в якому розвивали педагогічну, літературну та музичну діяльність. Гурток самоосвіти махнув близько 30 учасників, його очолювали професори інституту.

Спортивна діяльність також була неабиякою. Щороку проводились уроки фізкультури, які користувались великою увагою з боку місцевого населення та вищого шкільного керівництва. У навчальному році 1901/1902 рр. В таких урочистостях брали участь також інспектор Королівської школи Джула Береч та графиня Баттаньова.

Через недостатні умови для викладання, сильну обізнаність Словаччини та після пожежі в будівлі учительського інституту переїзд розпочався в 1904 році. Найсерйознішими кандидатами були місто Кремниця, місто Врутки та Штубнянське Тепліце. Після кількох років суперечок угорська шкільна влада вирішила, що центром учительського інституту буде Штубнянське (сьогоднішнє Турчанське) Тепліце. Земля для будівництва школи була щедро подарована містом Кремніца спеціальним документом, складеним 14 серпня 1908 р. Будівництво нової будівлі тривало 3 з половиною роки. З 1 вересня 1911 року її викладали в нових умовах. У школі було 4 навчальні кабінети, професійні класи, гуртожиток, їдальня з кухнею, навчальна школа, 4 кабінети та кабінети.

Перша світова війна зламала перспективний розвиток освіти. Хлопцям поступово доводилося вступати на фронт, а місця в шкільних партах залишались порожніми. Протягом навчального 1914/1915 рр. Загалом записалося 50 учнів, яким було більше вісімнадцяти років, а потім поступово ще 70. Щорічний звіт за 1916 р. Повідомляє, що 26 з них вже впали на фронтах. До кінця війни їх кількість зросла.

Недостатня кількість грошей під час війни змусила керівництво інституту та всіх викладачів та студентів брати участь у щоденній роботі школи. Було створено бджільництво, кожен клас отримав частину саду, де вирощували овочі, учні ходили по хатах, щоб придбати продукти для кухні. Життя школи ускладнилося в 1915 році надзвичайно суворою зимою. У ці неспокійні часи на території школи було створено таємне товариство Морхо. Однак незабаром його діяльність виявилася, а студента Мілоша Колесара виключили з навчання. Закінчив школу лише після закінчення війни в 1919 році.

З падінням Австро-Угорщини в 1918 році період Угорського королівського учительського інституту закінчився. Незважаючи на те, що цей період був не найщасливішим для словацької нації, з’явилося багато вчених, національних пробудників, просвітителів та інших, які сприяли розвитку нації. З тих, хто відвідував навчальний інститут або викладав у ньому, слід згадати проф. Антон Маргітай, ботанік і композитор Мікулаш Мойзес. Від студентів інституту - Мартін Кукучин, Й.Г.Тайовський, Мілош Базовський, Станіслав Зох, Антон Білек, Ян Чаяк-молодший, Йозеф Шкультети, Людмила Коркова, Марія Різнерова та багато інших.

Перший післявоєнний набір у всі класи відбувся наприкінці квітня 1919 р. На навчання було прийнято 71 хлопчика та 67 дівчаток. Тимчасовим директором став Ернест Полоні. Перші післявоєнні випускні іспити відбулися 15 і 16 червня 1919 р. Їх відвідало 25 учнів. Головою екзаменаційної комісії був видатний чеський історик Ярослав Влчек.

У 1920 році школа була перейменована в Чехословацький державний інститут викладання педагогічних кадрів імені Яна Коллара. З 1938 р. Інститут підготовки вчителів почав переходити з навчального на дівчачий. Зміна також з’явилася в назві. Спочатку він називався Державним словацьким учительським інститутом, а з 1 вересня 1940 р. - Державною словацькою педагогічною академією для дівчат. У 1919 - 1945 роках безпосередня педагогічна та позакласна робота в інституті розвивалася дуже сприятливо. Учні брали активну участь у всіх шкільних та хобі-заходах. Під керівництвом досвідчених професорів вони репетирували вистави, проводили екскурсії, поїздки, екскурсії. Школу відвідали Штефан Крчмери, М.Ш.Трнавський та інші особи. У 1928/1929 рр. Школу викладали 6 повних професорів, 3 доценти, у 1930/1931 рр. 8 повних професорів, 1 замінник, 2 викладачі остаточної підготовки та 4 доценти. Крім того, у школі працювали двірник, курець та 1 допоміжна служба.

Шкільне життя в міжвоєнний період було різноманітним і різноманітним. У 1940 році в приміщенні школи було введено шкільне радіо, а в навчальному 1942/43 році почали демонструватись перші вузькі фільми, створені тодішнім Школьфільмом.

Мюнхенська диктатура та розпад Чехословаччини також вплинули на умови в школі. Під час СНП у школі було створено партизанський госпіталь, а після придушення повстання - табір військовополонених та військово-польовий госпіталь. Викладання було перервано до травня 1945 року. Кілька колишніх студентів учительського інституту вступили до партизанських загонів. Деякі з них загинули на полях битв або піддавалися тортурам у концтаборах. Сюди входять: Рудольф Чилік, Ян Грушка, Йозеф Юнаска, Юрай Козол, Густав Доновал, Чудовит Краснец, Ян Мартак, Йозеф Жуптак, Йозеф Матуля, Йозеф Спратек та інші.

Після звільнення в 1945 році школа зазнала декількох змін змісту. З 1947 року вчительська академія була поступово ліквідована. Було створено педагогічну гімназію, головне місце якої було перенесено до Жилини ще в 1951 р., А натомість було створено Державний курс підготовки робітників до університетів.

1 вересня 1953 року освіту вчителів було відновлено, а школу перейменовано в Педагогічне училище для виховання вчителів національних шкіл. Цей тип школи, посилений учнями з інших районів, закінчився в 1961 році.

1 вересня 1959 року розпочалося трирічне навчання вихователів дитячих садків, яке в 1960 році змінилося на чотири роки. У 1963/64 навчальному році розпочалася підготовка вихователів поза школою. На додаток до денної форми навчання, було організовано дистанційне навчання після та середнього та після середнього в галузі навчання та виховання в дитячих садках.

У 1977 році школу було перейменовано в Середню педагогічну школу, у 1991 році - Середню педагогічну школу імені Яна Коллара, а в 1996 році - Педагогічну та соціальну академію. У 1992 році навчання в дитячих садках та освіта були об’єднані в одну галузь навчання, яка називалася спочатку педагогічною школою, пізніше навчанням для дитячих садків та освіти. Поступово до цієї галузі навчання додалися нові навчальні галузі: культурно-освітній працівник, соціально-освітній працівник, догляд за людьми, спеціальна педагогіка.

Значним помічником школи протягом усіх попередніх років, як і в даний час, є вихователі молодіжного будинку, який був відокремлений від школи в 1989/90 рр. Як окремий підрозділ.

За свою багату історію школа стала культурним та освітнім центром Турчанське Тепліце та Горни Турк. Учні школи підготували ряд академій та культурних програм. Вони брали участь у декламаційних, музичних, мистецьких, мовних та спортивних змаганнях, де також досягли дуже приємних результатів. За хорошими результатами, крім працьовитості учнів, криється і обсяг самовідданої та безкорисливої ​​праці шкільних вчителів, які є запорукою не лише якісних результатів навчання учнів, а й насичених та цікавих позакласних занять.