"Подібні спроби були ще з часів Помаранчевої революції".
- Однак тоді вони не наважились переступити конституційні межі. У Основному законі є пункт, згідно з яким закони, що обмежують існуючі права, не можуть бути прийняті.

якщо

- Він все ще в ньому?
- Так. З цієї причини уряд Юлії Тимошенко кілька разів танцював. Тоді вони не хотіли відкрито приймати антиконституційне законодавство, але сьогодні їм вже все одно. Вони можуть це зробити, на них недостатньо тиску. Ні всередині, ні зовні. Усередині панує атмосфера страху, зовнішні міжнародні організації не розуміють справжньої ваги цих питань.

- Які організації ви маєте на увазі?
- Україна є членом Ради Європи. Він підписав мовну хартію. Є ООН. ОБСЄ також має Верховного комісара з питань національних меншин. Їх слід запитати, чому вони не активніші.

- Раніше ми могли думати, що в таких випадках рішення приймаються разом з українсько-російськими образами, проти інтересів росіян, і вітри цих постраждалих, до речі, також угорців Закарпаття. Однак останнім часом здається, ніби ви спеціально націлені на націоналістичну політику. Як вони це переживають?
- Якось дійшли до центру. Зараз центральна преса також регулярно займається угорською пресою. Вони приходять із сепаратизмом, із символами, з тим, що ми не знаємо української.

- Дійсно багато людей не знають.
- Це правда, але спочатку слід запитати у народних депутатів та членів уряду, наскільки добре вони знають. Двадцять п’ять років ми боремося за покращення якості української освіти в наших школах, яка ґрунтується на абсолютно хибному принципі. Вони сприймають це так, ніби діти вже знають мову, коли потрапляють до школи. Через це вони також не можуть освоїти ази. Не вистачає українських вчителів, немає підручників, не було словників. У будь-якому випадку, я не вірю, що найважливішою проблемою української держави є українське знання угорців. Але напади стають все гострішими. Ніколи раніше не було прикладу, коли комерційні телевізійні групи з Києва приїжджають до нас лише для того, щоб випускати програми, в яких угорці зображуються в негативному світлі.

- Ми справді на нижчій точці?
- Однією з найважливіших цінностей України на сьогоднішній день був мир, на відміну від значної частини інших пострадянських регіонів. Кінець цього, умови війни все змінили. Закон про освіту - це лише частина серії дискваліфікацій, але безумовно важливо, яким буде майбутнє, як до нього будуть ставитись міжнародні організації, які повинні нести відповідальність за виконання підписаних Україною договорів. Одне обнадіює: рідко можна побачити угорський та румунський уряди, що діють одночасно, однаково, з однаковими аргументами, і тут можна згадати і поляків, і болгар. Правда, з іншого боку, США схвалили цей закон.

- Якщо реалізувати, що це може означати? Угорські школи будуть скасовані?
- Угорськомовна школа більше не може працювати як самостійний заклад, можуть залишатися лише класи та групи.

- Була епоха за радянських часів, коли в угорських селах розпочинали паралельні російські класи.
- Я також викладав у такому класі у своєму рідному селі, але паралельні угорські класи викладали угорською мовою, і батьки мали можливість обирати два варіанти. В Радянському Союзі було таке право, в Україні не буде.

- Якби ми намалювали дугу демократичного розвитку України, як би виглядали останні двадцять п’ять років?
- Дуги такої немає. В одному місці був камінь спотикання. Нам не вдалося створити стабільну демократичну інституційну систему, ми спотикаємось від однієї кризи до іншої. Це не розвиток подій.

- Що таке 2004 чи 2014 в цьому відношенні?
- Ми покладали великі надії в обох випадках. Потім прийшло розчарування. Значна частина населення вважала, що це революції. Це було диво зачекати, вони сподівались, що все швидко зміниться. Виявилося, що шансів на це не було. Це цікава дилема для угорців Закарпаття. З одного боку, населення Закарпаття - не лише угорці - є рішучим прихильником європейської інтеграції. Однак, з іншого боку, він відкидає нетолерантну етнічну політику. Українці, які сильніші за нас, такі як галичани, пов’язують ці два питання. Для них наближення до Європи - це також національна революція. Вважається, що Україна повинна бути країною, в якій Україна, хоча й не етнічно однорідна, переважає. Це також виражено в Законі про освіту.

- Разом з національною революцією - або незалежно - євроінтеграція можлива?
- Від Європи залежить, чи прийме вона Україну. Голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер та інші неодноразово заявляли, що це не реальність. Тож, хоча український уряд виправдовує все, виступаючи за інтеграцію, ми бачимо неприйняття з іншого боку. Це розуміють угорці Закарпаття і сприймається як трагічне явище.

- Намір України інтегруватися буде серйозним?
- Основна мета політики - здобути та зберегти економічну владу, але для цього потрібна і ідеологія. Це завжди базувалося на європейській інтеграції в Україні, незалежно від того, яка сторона тримала владу. Коли Україна була ще єдиною, відбувся політичний зсув по відомих лініях розломів, але політика тих, хто прийшов до влади зі східними голосами, також стала політично орієнтованою.

- Однією з причин проблем є дисбаланс між Заходом та Сходом?
- Цей баланс більше не відновлюється. Втрата Криму, воєнна ситуація його зруйнували. Люди отримали такі рани, що примирення неможливе.

- Це буде вирішено?
- Конфліктом не можна керувати на суто внутрішньополітичній основі. Дивлячись на Мінський процес з його невдачами, знаючи, які аспекти дотримуються Сполучені Штати, знаючи російські інтереси, не може бути й мови: можливе лише міжнародне врегулювання.

- Через зникнення рівноваги необхідно домогтися того, щоб націоналістичний тиск на закарпатських угорців став постійним.?
"Для мене незрозуміло, чому ми повинні задовольнятися цим". Ми представляємо напрямок, який декларує і український уряд. Європейські цінності є найважливішими для угорців на Закарпатті - але в цьому XX. століття тип націоналізму не підходить.

- Не в принципі, але ми бачимо, що воно існує.
- Реальність повинна бути відкрита для тих, хто приймає рішення в Європі, ці питання не можна замовчувати. І як тільки ми сказали європейським лідерам суть, вони теж повинні сказати українцям: цього і цього бути не може.

- Але вони не кажуть.
- Ні, і це призведе до серйозних криз.

- Наприклад, щодо втрати ваги угорців на Закарпатті?
- Я точно не знаю, скільки нас. У 2001 році, під час останнього перепису населення, на Закарпатті було 151 000, а в цілому по Україні 156 000. Втрата ваги в Україні і так поширена. У 1990 році в республіці проживало 52 мільйони людей, і за теперішніми підрахунками це число становить від 37 до 40 мільйонів, включаючи регіони з нестабільним статусом. Еміграція величезна. Цьому є кілька причин, включаючи безперервний економічний глибокий політ.

- Якщо говорити про це: чи є закон освіти найважливішою проблемою, або якщо ми подивимось на, здавалося б, безнадійний стан країни, чи це лише один із багатьох серйозних випадків?
- Якщо існує система освіти і є інтелігенція, будь-яке суспільство можна відбудувати. Однак скасування системи освіти означає руйнування громади. Особливо в меншості.

- Опубліковано коментарі, згідно з якими багатомовні школи можуть усунути конкурентну шкоду угорців на Закарпатті.
- В Угорщині склалася єдність національної єдності. Уряд висловив заперечення, одностайні заяви зробили опозиційні сили, парламент прийняв п’ятипартійну резолюцію, а преса засудила події. Тим часом оскаржувальний розповідь також з'явився в деяких ЗМІ. Питання Закону про освіту є частково юридичним, а частково педагогічним. Ми вже говорили про юридичну частину, рівність перед законом як принцип. Конституцію потрібно поважати! Що стосується педагогічної частини: виходячи з нашого досвіду та практичних знань, ми добре знаємо, що українські прагнення нікуди не ведуть у випадку меншості, яка живе в блоці. Результат може бути лише один: угорські діти, за винятком кількох особливо чудових і талановитих умів, в кінцевому підсумку не здобувають знань жодною мовою.

- Загалом, якими ви бачите шанси, що через кілька років ми зможемо говорити не про подальше погіршення ситуації, а про якийсь розвиток та прогрес?
- Ми спостерігаємо рішуче геополітичне протистояння. Потрібен буде загальний і всебічний компроміс. Розгортання могло розпочатися з вирішення конфлікту на сході України. Всім цікаво включити до цього процесу розвитку питання національних меншин. Росія, покровителька східних регіонів, буде представляти справу росіян, але інші національні меншини також повинні мати свого захисника: країни-матері, які належать до Європейського Союзу. Здається, на це є шанс, їхні поточні дії натякають на це.

- Можна повірити, що колись Україна стане частиною Європи?
- Повторюю: цього треба запитати у Європи. Однак мені завжди було цікаво, що інтеграційний процес розпочався не відразу після розпаду Радянського Союзу. Чому нам довелося чекати цих конфліктів? Чому минуло двадцять п’ять років? Після розпаду Радянського Союзу в регіоні склався вакуум, що інтеграційні процеси можна було поширити на схід.

- Чи не повинна сама Україна нічого робити? Я маю на увазі те, що ми можемо домовлятися лише з цією елітою, яку ми знаємо і чия діяльність є ганебною?
«Ця еліта якось сформувалась, і це було залишено на розгляд міжнародної спільноти. Він залишив фальсифікації виборів, шалену приватизацію. Могло б склатися інакше, якби Європа проводила більш ініціативну українську політику після знищення імперії.

- Неможливо, щоб Україна пізніше задрімала назад під крилами Росії?
- Для всієї України виключається. Як буде розглядатися російське питання, як відбудуватиметься комунікація - це теж геополітика. Так було завжди: є дві колоси, і Центральноєвропейський регіон заземлений між ними. Коли відносини між двома масивами погані, ми також страждаємо. Не мало зараз. Гібридна війна, демографічна проблема, падіння рівня життя катастрофічно впливають на нас.

- За найбільш песимістичними сценаріями, Закарпаття легко могло програти угорцям.
- Пам’ятайте, що це практичне транскордонне питання. Коливання відбувалися завжди. Це прискорюється будь-яким конфліктом, проте є щось дивне і незрозуміле для мене. Якщо Україна вибирає західну інтеграцію, вона повинна побачити потенціал: на її заході розташовані Угорщина, Румунія, Словаччина та Польща. Якби мета полягала в тому, щоб ми вибралися звідси, чим би вони могли заборгувати? Інтеграція не є порожнім поняттям, вона також повинна бути наповнена змістом. Ми маємо на увазі одне одного, тут будуть не лише українці, угорці, іншого варіанту немає. В рамках жорстких кордонів, ізольованих не лише від східних, а й від західних сусідів, інтегруватися неможливо.

"Тож ви в кінцевому рахунку оптимістичні".?
- Я не можу бути іншим. Як я міг? Як?