Перегляньте статті та зміст, опубліковані в цьому носії, а також електронні зведення наукових журналів на момент публікації

лікування

Будьте в курсі завжди, завдяки попередженням та новинам

Доступ до ексклюзивних рекламних акцій на підписки, запуски та акредитовані курси

Місія гастроентерології та гепатології полягає у висвітленні широкого кола тем, пов’язаних з гастроентерологією та гепатологією, включаючи найновіші досягнення у патології травного тракту, запальних захворюваннях кишечника, печінки, підшлункової залози та жовчних шляхів, будучи незамінним інструментом для гастроентерологів, гепатологи, хірурги, терапевти та лікарі загальної практики, пропонуючи вичерпні огляди та оновлення на спеціальні теми.

На додаток до ретельно відібраних рукописів із систематичним зовнішнім науковим оглядом, які публікуються в розділах дослідження (наукові статті, наукові листи, редакційні статті та листи до редактора), журнал також публікує клінічні рекомендації та консенсусні документи основних товариств. . Це офіційний журнал Іспанської асоціації гастроентерології (AEG), Іспанської асоціації з вивчення печінки (AEEH) та Іспанської робочої групи з питань хвороби Крона та виразкового коліту (GETECCU). Публікація включена в Medline/Pubmed, в Індексі наукових цитат розширено, а в SCOPUS.

Індексується у:

SCIE/Journal of Citation Reports, Index Medicus/Medline, Excerpta Medica/EMBASE, SCOPUS, CANCERLIT, IBECS

Слідкуй за нами на:

Фактор впливу вимірює середню кількість цитат, отриманих за рік за твори, опубліковані у виданні протягом попередніх двох років.

CiteScore вимірює середню кількість цитат, отриманих за опубліковану статтю. Читати далі

SJR - це престижна метрика, заснована на ідеї, що всі цитати не рівні. SJR використовує алгоритм, подібний до рейтингу сторінок Google; є кількісним та якісним показником впливу публікації.

SNIP дозволяє порівняти вплив журналів з різних предметних областей, виправляючи відмінності у ймовірності цитування, які існують між журналами різних тем.

Мета: Оцінити результати лікування заочеревинних сарком.

Матеріал та методи: У 15 пацієнтів із забрюшинною саркомою були оцінені клінічні, діагностичні, хірургічні, гістологічні параметри, застосована ад'ювантна терапія та еволюція.

Результати: Під час діагностики у всіх пацієнтів була пухлина живота, візуалізаційні тести показали її заочеревинне походження. В хірургії повна резекція проводилась у 7 випадках (47%), зменшення маси пухлини у п’яти (33%) та дослідницька лапаротомія у трьох (20%). Гістологічно 12 становили ліпосаркоми (80%), дві - лейоміосаркоми (13%) та одна фібросаркома (7%). Ад'ювантне лікування проводилось у 5 випадках (33%). У групі повної резекції 4 пацієнти виживають без рецидивів (1, 2, 5 і 5 років еволюції). З іншими методами виживання за 2 роки було нульовим. Ад'ювантна терапія не впливала на виживання.

Висновки: Ретроперитонеальні саркоми діагностуються пізно. Тільки повне хірургічне висічення дозволяє пацієнтові "вилікуватися", а рецидив пухлини визначає її поганий прогноз.

Мета: Оцінити результати лікування ретроперитонеальних сарком.

Пацієнти та методи: Ми оцінили клінічні, діагностичні, хірургічні та гістологічні параметри, а також ад'ювантну терапію та еволюцію у 15 пацієнтів із ретроперитонеальною саркомою.

Результати: Усі пацієнти мали діагноз пухлини живота. Зображення виявило заочеревинне походження. Повна хірургічна резекція проведена у семи пацієнтів (47%), зменшення розміру пухлинної маси у п'яти (33%) та дослідницької лапаротомії у трьох (20%). Гістологічний аналіз виявив 12 ліпосаркому (80%), дві лейоміосаркому (13%) та одну фібросаркому. Ад'ювантну терапію проводили двом пацієнтам. З пацієнтів, яким була проведена повна хірургічна резекція, четверо вижили без рецидиву (1, 2, 5 та 5 років відповідно). З іншими методами лікування не було виживання протягом 2 років. Ад'ювантна терапія не впливала на виживання.

Висновки: Ретроперитонеальна саркома діагностується пізно. Прогноз поганий через рецидив пухлини, і лише повне хірургічне видалення дає «зцілення».

Ретроперитонеальні саркоми становлять неоднорідну групу новоутворень за гістологічним типом та ступенем злоякісності 1,2. Вони рідкісні, становлять 0,07-0,2% усіх пухлин в організмі 3,4. Маси, розташовані та зароджені в просторі між тім’яною пластиною задньої очеревини, спереду, та м’язами задньої черевної стінки, ззаду, вважаються такими, незалежно від їх вихідної точки та гістології, включаючи, отже, пухлини із судин, нервів, м’язової тканини, жиру та зародкових залишків, розташованих у заочеревині, за винятком тих, що знаходяться в нирках, надниркових залозах, верхньому уротелії, підшлунковій залозі та лімфомах 5 .

Ця низька захворюваність із кількома різновидами за походженням та багатьма гістологічними підтипами ускладнює його вивчення. Лікування цих пухлин, незважаючи на важливість хірургічного втручання 5, ще не було чітко стандартизованим. В даний час їх прогноз залишається невизначеним 7 .

Метою даної роботи є оцінка результатів, отриманих у нашій серії заочеревинних сарком.

ПАЦІЄНТИ ТА МЕТОДИ

У період з 1979 по 1998 рр. У нашій лікарні було прооперовано 207 уражень з гістологічним діагнозом саркоми м’яких тканин, з них 15 - заочеревинні саркоми. Середній вік ± SD цих пацієнтів становив 57 ± 14,5 років, дев'ять з них були чоловіками (60%).

У нашому відділенні протокол дії для пацієнта, у якого під час фізикального обстеження виявлена ​​маса живота, передбачає дослідження з візуалізаційними тестами, ультразвуком та/або комп’ютерною осьовою томографією (КТ) для визначення його походження. Після підтвердження заочеревинного походження було проведено дистанційне дослідження поширення (черевне та грудне). Враховуючи частоту ураження нирок та товстої кишки у цих пухлинах, внутрішньовенна урографія та/або колоноскопія, в залежності від конкретного випадку, показана, якщо вона має підозрілі симптоми або первинні морфологічні дослідження роблять це підозрою.

Хірургічне втручання, залежно від ступеня поширеності саркоми та уражених структур, можна класифікувати на три типи: а) повна або «лікувальна» резекція: проводиться повне висічення макроскопічного ураження заочеревинної пухлини з гістологічним підтвердженням вільних хірургічних полів. захворювання; б) зменшення пухлинної маси або "паліативне": неповне висічення макроскопічного ураження заочеревинної пухлини або коли, макроскопічно завершившись, гістологічне дослідження показує, що хірургічні поля не позбавлені пухлинного захворювання. Повна хірургічна операція, при якій спостерігається віддалена дисемінація (метастази в печінку тощо), також розглядається як така; в) дослідницька лапаротомія: розповсюдження та залучення життєво важливих структур (аорти тощо) є таким, що не рекомендується додавати хірургічний акт до лапаротомії.

Після хірургічного втручання пацієнтів обстежують за допомогою онкології, щоб оцінити необхідність допоміжного лікування за допомогою променевої та/або хіміотерапії. Хіміотерапія, що застосовується у вибраних випадках, - це комбінація «CI-VA-DIC», що складається з доксорубіцину, циклофосфаміду, дакарбазину та вінкристину циклами по 4 місяці.

Спостереження проводилось в амбулаторних загальних хірургічних та онкологічних консультаціях у тих, хто потребував ад’ювантного лікування. У групі повної резекції проводили контроль для виявлення можливих рецидивів за допомогою морфологічного дослідження (КТ) через 6 місяців, а згодом щорічно.

Параметри, що оцінюються в цьому дослідженні: 1) вік; 2) стать; 3) привід для консультації; 4) час еволюції; 5) клініка при постановці діагнозу; 6) методи візуалізації (УЗД та КТ); 7) методи візуалізації для виявлення ураження нирок і товстої кишки (внутрішньовенна урографія та барієва клізма); 8) аспірація-пункція тонкої голки (FNA) під керуванням візуалізації; 9) вид хірургічного втручання; 10) післяопераційні ускладнення; 11) гістологічні дані саркоми: тип (за класифікацією 8 МКБ9), вага та розмір; 12) проведена ад'ювантна терапія (променева терапія та/або хіміотерапія); 13) еволюція; 14) рецидив у випадках повної резекції; 15) потреба в повторній операції та подальшій еволюції, і 16) виживання на 5 років.

Приводом для консультації стала наявність пухлини живота у 5 випадках (33%), неспецифічний біль у животі ще в п’яти (33%), зміна шлунково-кишкової звички у 2 випадках (13%), випадкові виявлення ще в двох (13%) ), а у одного пацієнта біль і маса живота. Час еволюції від появи цієї клініки до оцінки хірургічним втручанням становив 7,8 ± 6,2 місяців.

Під час першого клінічного інтерв'ю в хірургії найчастішими виявленими клінічними даними були наявність пальпувальної маси живота у всіх випадках (100%), спонтанний біль у животі або пальпація живота в 7 випадках (47%) та конституційний синдром у п'яти (33%) ) (таблиця I).

Всім пацієнтам було проведено принаймні одне візуалізаційне дослідження: ультразвукове дослідження у 11 випадках, виявлення наявності заочеревинної маси у всіх, і КТ у 9 випадках також виявлення цієї заочеревинної пухлини (рис. 1). У 5 випадках (33%), в яких одночасно проводили УЗД та КТ, слід зазначити, що останні дозволили з більшою точністю визначити розміри пухлини та її взаємозв’язки з сусідніми структурами. На підставі цитованих вище клінічних та візуалізаційних тестів, враховуючи підозру на ураження нирок, у 6 пацієнтів (40%) була проведена внутрішньовенна урографія, яка показала ураження нирок та/або сечовивідних шляхів у чотирьох з них. У 6 інших випадках через підозру на ураження товстої кишки була проведена барієва клізма, що вказує в одному випадку на дефект наповнення згинання печінки. У 4 випадках (29%) можна було виконати FNA, повідомивши про саркому у двох та атипову ліпоматозну тканину у двох.

Хірургічне втручання було призначено усім, у шести з них (40%) із підозрою на залучення життєво важливих структур і, отже, з паліативними намірами. З 15 випадків у семи (47%) була проведена повна резекція, у п’яти (33%) зменшення пухлинної маси через залучення життєво важливих структур, особливо судинних (верхня брижова артерія, чревний стовбур та ін.), а у трьох (20%) - дослідницька лапаротомія без іншої хірургічної процедури внаслідок генералізованого поширення захворювання через черевну порожнину із залученням багатосистемних. Один із випадків повної резекції вимагав висічення заочеревинної саркоми та метастазування в головку правої стегнової кістки з розміщенням протезу кульшового суглоба. Не було негайних післяопераційних ускладнень (перший місяць після операції) (Таблиця I).

Патологічна анатомія повідомляла про ліпосаркому у 12 випадках (80%), лейоміосаркому у двох (13%) та фібросаркому в одному (7%). Середня вага резектованих шматків становила 2350 ± 1814 г, із середньою основною віссю 32 ± 22 см.

Ад'ювантне лікування проводилось у 5 випадках (33%): дослідницька лапаротомія, якій проводили хіміотерапію (CI-VA-DIC) протягом 4 місяців; двоє з резекцією пухлинної маси, які також отримували хіміотерапію, і один з них отримав променеву терапію; двоє з повною резекцією, які отримали променеву терапію, а одному додали хіміотерапію. У 4 пацієнтів, які отримували хіміотерапію, були побічні ефекти (шлункова непереносимість, зміна шлунково-кишкового тракту тощо), двоє з яких мали периферичну нейропатію та нефротоксичність.

Однорічне виживання було нульовим у дослідницькій групі лапаротомії, включаючи пацієнта, який отримував хіміотерапію. У групі хірургічного зменшення маси пухлини виживання за два роки було нульовим. Одному пацієнтові цієї групи потрібна була операція через 6 місяців через гострий живіт, який пройшов паліативний кишковий шунтування і згодом отримав хіміотерапію (CIVADIC), помер через рік.

У випадках, коли була проведена повна резекція, троє померли через рецидив пухлини, що вимагало повторної операції, при якій можна було провести лише операцію зменшення маси. Четверо живі з контролем 1, 2, 5 і 5 років і не мають захворювань у контролі.

Звичайні рентгенологічні методи (рентген грудної клітки, рентген черевної порожнини тощо) можуть надати непряму інформацію про пухлину, а особливо про її ускладнення 3,4. УЗД черевної порожнини та КТ є найбільш підходящими методами для визначення його розташування, місцевих особливостей та залучення сусідніх органів 4,14,15. Усі пацієнти нашої серії пройшли принаймні один із цих двох тестів, і у всіх випадках вони виявляли заочеревинну пухлину. Важливо пам’ятати, що методи візуалізації, як правило, не визначають різницю між доброякісними та злоякісними ураженнями або між саркомами та іншими злоякісними ураженнями. FNA під контролем КТ має надійність понад 90%, що дозволяє передопераційну гістологічну діагностику. Однак деякі автори відкидають це через потенційний ризик забруднення черевної порожнини пухлиною 6. Ми проводили це у 5 випадках, будучи діагнозом саркоми у двох; в інших він повідомляв про атипову жирову тканину. Ядерний магнітний резонанс починає використовуватися для вивчення цих пухлин, і, хоча здається, що це може бути корисним, все ще існують великі дослідження для його підтвердження 3,16,17 .

Системи постановки карцином описують прогресування пухлини з точки зору гістологічних знахідок злоякісності, розміру пухлини та інфільтрації сусідніх анатомічних структур, з подальшим ураженням локарегіональної лімфи та, нарешті, віддаленим метастазуванням. Ця система еволюції пухлинного захворювання рідко виробляється при саркомах з прогресуванням, яке можна виявити лише за рахунок збільшення розміру пухлини та наявності метастазів 18. Тому важко розробити корисну постановочну систему для саркоми; таким чином, наприклад, система TNM не застосовується. В даний час робляться спроби виявити маркери, які служать прогностичними системами, хоча жоден ще не прийнятий усіма авторами 18 .

Хірургічне втручання прийнято як лікування вибору при заочеревинних пухлинах як при злоякісних, так і при доброякісних формах 5,19,20, незважаючи на те, що воно дуже агресивне. Потрібно провести радикальне висічення, при цьому вирізати все макроскопічно видиме новоутворення, видаливши пухлину, навколишні тканини та уражені сусідні органи. Проблема полягає в тому, що на момент операції високий відсоток вважається нерезектабельним через його великі розміри, складність заочеревинного вмісту та часту інфільтрацію сусідніх органів та більших нервово-судинних структур заочеревини 3,6 з відсутність хороших планів. Повна резекція зазвичай можлива лише у 20-50% випадків 10,21. У нашій серії повна резекція може бути виконана в 7 випадках (47%), що робить неможливим резекцію всієї саркоми в решті.

Променева терапія не показала хороших результатів як ад’ювантне лікування 6,14,22. Крім того, загальна доза опромінення обмежена токсичною дозою для сусідніх органів, особливо кишечника 23. У нашій серії результати з нею були поганими. На жаль, інтраопераційна променева терапія була не дуже ефективною і супроводжується значним пошкодженням сусідніх тканин. У нашій серії він не застосовувався.

Хіміотерапія не досягла очікуваних результатів як ад’ювантна терапія 1,14,22,23, незважаючи на те, що пухлини є помірно чутливими до цитостатичних агентів, і це також додає значної захворюваності 14,22. Комбінація CIVADIC найбільш часто застосовується при саркомах, інші комбінації не значно покращили результати 1,24,25. Враховуючи групу хіміотерапевтичних препаратів загалом, результати, опубліковані для цих сарком, відносно помірні, частота відповіді у найбільш агресивних становить 40-45%, а повна відповідь - 5-15% 1. Як прогностичні фактори для відповіді на хіміотерапію 1,5,12,13,22,24,25 були описані: ступінь злоякісності (ті, у кого високий ступінь злоякісності реагує краще), частка фази S, тип гістологічний (ліпосаркоми реагують краще), розмір пухлини (гірший із збільшенням розміру), вік (гірший із старшим віком), стадія та розширення пухлини та доза, яку можна вводити, при метастазах у печінку погана відповідь 25. У нашій серії результати хіміотерапії погані та мають часті побічні ефекти.

Місцева рецидивність є основною проблемою, враховуючи її високу частоту (> 70% через 2 роки) та її поганий розвиток 3,20,26, при цьому рецидив у черевній порожнині є першим місцем для рецидивів у трьох чвертях випадків., 26.27. Після повних резекцій рецидиви трапляються у 43-82% випадків, що є найчастішою причиною смерті у цих пацієнтів 27. У нашій серії у 3 пацієнтів (43%) спостерігались місцеві рецидиви.

Виживання після повної резекції коливається в межах 0-40% 14, а якщо її не проводити, вона становить менше 5% 14,20 через 5 років. Саме у добре диференційованих і міксоїдних ліпосаркомах були описані найдовші показники виживання, показники яких становили до 80-90% через 5 років. При лейоміосаркомах прогноз гірший, а виживання через 5 років знижується до 0-29% 28,29. Факторами, які були статистично пов’язані з меншим виживанням, є 19,22,26,30,31: а) прикріплення пухлини до сусідніх структур; б) метастази; в) погана гістологічна диференціація; г) післяопераційна хіміо- або променева терапія; д) збільшення рентгенологічної щільності пухлини; f) розмір пухлини та g) неповна резекція пухлини.

На закінчення можна ствердити, що великою проблемою заочеревинних сарком є ​​їх пізня діагностика, яка перешкоджає повній резекції пухлини. Тільки повне хірургічне висічення пухлинного вогнища дозволяє пацієнтові «вилікуватися». Перспективні багатоцентрові дослідження необхідні для оцінки різних гістологічних типів окремо, щоб визначити корисність або відсутність ад'ювантної терапії (радіо- та хіміотерапія) у кожному з них, а також мати можливість проводити терапевтичні протоколи для кожного типу ретроперитонеальної саркоми.