Вівторок, 16 лютого 2021 року
Мене звуть Іда, Ліана

крайню

Скорочена стенограма статті, представлена ​​Марією Кадлечиковою, директором Регіонального бюро ФАО для Європи та Центральної Азії, викликала величезний інтерес у наших читачів під час Всесвітнього дня продовольства. Тому ми вирішили запропонувати вам інтерв’ю з цим важливим експертом не лише на тему світового голоду, а й щодо запасів світового сільського господарства, продовольчої безпеки та біопалива.

Донедавна ще говорили, що найбільш проблемною зоною у світі є Африка. Однак сьогодні ФАО також змінила свою риторику, оскільки вже віднесла Центральну Азію, Океанію та інші регіони світу до проблемних країн.
Навіть сьогодні у ФАО існують думки, що Європа та Центральна Азія не є проблемними регіонами. З іншого боку, створено субрегіональний офіс ФАО для Центральної Азії. Насправді це поважає той факт, що в Центральній Азії є великі можливості для сільського господарства, але вони не використовуються. Наприклад, колишній Радянський Союз не використовує 23 мільйони гектарів сільськогосподарських угідь. Якби лише 15 мільйонів гектарів було повернуто до виробництва, це могло б зробити значний внесок у боротьбу з голодом у світі. Зокрема, знизити ціни на продукти харчування, особливо на пшеницю.

Хто фінансує ці проекти допомоги?
Це кошти з бюджету ФАО, який складається з держав-членів. Але деякі країни, навіть ЄС, вносять окремі внески у деякі проекти. У випадку хвороб домашньої худоби, про які я вже згадав, країни та навіть сам ЄС зацікавлені у запобіганні поширенню цих інфекційних хвороб в Європі. Ми також отримуємо кошти з позабюджетних джерел. Це ті, які країна надасть при вирішенні конкретної проблеми через ФАО. Наприклад, Австрія виділила кошти для пом’якшення наслідків масштабних повеней, які влітку обрушились на Молдову. Однак країна також надає підтримку для пом'якшення наслідків високих цін на продовольство.

Чому деякі країни не сприймають серйозно висновки продовольчих самітів?
Їжа насправді є політичною зброєю. Вони вбивають так само, як і зброю масового знищення. Бо якщо їх бракує, люди вмирають від голоду. По-перше, однак, створюється соціальне незадоволення, яке призводить до соціальних конфліктів всередині однієї країни, а також між кількома країнами. Виникають військові конфлікти. Сьогодні вже є відомі країни та компанії, які, з одного боку, постачають зброю, а потім приходять з продовольчою допомогою для людей, які постраждали від війни. Але відома й інша стратегія. Розвинені країни з достатньою кількістю їжі переконують менш розвинені країни не присвячувати себе сільському господарству, оскільки вони забезпечуватимуть їх дешевою їжею. У той же час вони самі субсидують і дуже підтримують виробництво та експорт продуктів харчування. А це виключає сільське господарство та робочі місця в менш розвинених країнах. Були часи, коли ми теж переконались і забули про власну безпеку харчових продуктів. Найголовніше, що повинні розуміти політики та особи, що приймають стратегічні рішення в національних економіках, - це те, що найдешевші продукти - це домашні продукти.