Природні науки »Медицина
Препарати ендокринної системи
1. Протидіабетичні засоби
Найпоширенішими ендокринними порушеннями є цукровий діабет, що характеризується порушенням метаболізму глюкози, спричиненим недостатньою продукцією інсуліну або підвищеною інсулінорезистентністю периферичних тканин. Як правило, антидіабетики поділяють на інсулін (вводять парентерально) та перорально.
1.1 Препарати інсуліну
Ми класифікуємо протидіабетичні препарати інсуліну за такими показниками:
а) біологічне джерело та чистота на:
- інсуліни тваринного походження - в минулому чистий інсулін,
- людські інсуліни - INSUMAN inj, HUMULIN (skr.HM) inj,
- аналоги людського інсуліну - INZULIN apaspart, lispro glargín- inj
б) час впливу:
- короткий термін: - гуманний 30-45 хв (ГУМУЛІН R, НЕЧОВІРНИЙ швидкий,
ACTRAPID HM,
- свинина 30-45 хв (ІНСУЛІН -МОНО N,
ACTRAPID MC
- аналог ліспро до 15 хв. (ГУМАЛОГ)
- середньострокові - 1-3 години:
- гуманний (ГУМУЛІН N, ГУМУЛІН L,
ІЗОЛЯТАРД HM),
- свинина (ІНСУЛІН МОНО ІДЕНТИФІКАТОР, MONOTARD MC)
- змішані (MC LENTE),
- розширений - гуманний - 3-4 години (ULTRADARD HM, HUMULIN U)
- змішані - 3-4 години (INSULIN MONO SD)
- яловичина - 3-4 години (ULTRALENTE MC)
- аналог інсуліну гларгін - 1 година LANTUS)
Етіологія та класифікація
Тип 1 зустрічається у пацієнтів, у яких не виробляється інсулін. Ці пацієнти лікуються інсуліном. Пацієнти зі зниженою продукцією інсуліну або резистентністю до інсуліну включаються до типу 2 (таблиця II-6.1). Вони обробляються п.о. Антидіабетики та/або інсулін. У хворих на цукровий діабет, крім вуглеводного обміну, порушується метаболізм білків та ліпідів, що може призвести до поліорганної шкоди у хворого на цукровий діабет (Таблиця II-6.2).
Інсулін
Інсулін є головним регулятором, який контролює метаболізм та зберігання основних споживаних джерел енергії, а саме вуглеводів, жирів та білків. Він продукується В-клітинами панкреатичних острівців Лангерганса.
Механізм дії
Він проявляє свої фізіологічні ефекти при зв’язуванні з певними мембранними рецепторами. Інсулін впливає на депресію, експресуючи різні гени, подібні до гормонів росту. За допомогою цього механізму інсулін бере участь не тільки в регуляції основних метаболічних шляхів, але і в регуляції росту клітин (табл. II-6.3).
Способи застосування
Найчастіше вживається сьогодні с.к. Внутрішньовенно можна вводити лише водорозчинні інсуліни, що мають короткий ефект. Подовження активності інсуліну було досягнуто осадженням цинку. Таким чином утворюються порівняно важкорозчинні кристали, які повільно поглинаються після sc. Введення у вигляді суспензії. Утворення комплексу інсуліну з протамінами (протамін-цинк-інсулін) забезпечує утворення препаратів тривалої дії з повільним початком дії.
Побічні ефекти
Найбільш серйозним побічним ефектом інсулінотерапії є гіпоглікемія, яка часто може бути причиною смерті при інтенсивній інсулінотерапії. Лікування цього ускладнення в основному зосереджене на п.о. Або i.v. Введення глюкози можливо i.m. Введення глюкагону.
1.2 Пероральні протидіабетичні засоби
Більшість пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу потребують фармакотерапії на додаток до модифікації дієти. Поліпшення контролю глікемії досягається завдяки застосуванню пероральних діабетиків. Метаболічна компенсація у діабетиків 2 типу може бути досягнута або за рахунок збільшення залишкової секреції інсуліну, або шляхом модифікації чутливості тканин до інсуліну, тобто зниження інсулінорезистентності. Відповідно, антибіотики можна розділити на препарати, які переважно стимулюють секрецію інсуліну (наприклад, сульфонілсечовини), та такі, що підвищують чутливість тканин до інсуліну (наприклад, бігуаніди). Речовини з групи інгібіторів кишкової глюкозидази ведуть до уповільнення перетравлення складних цукрів до моносахаридів.Таким чином, можна сказати, що ми загалом ділимо їх на:
а) Стимулятори секреції інсуліну,
б) Сенсибілізатори інсуліну,
в) Інгібітори кишкової глюкозидази.
1.2.1 Стимулятори секреції інсуліну
Сульфонілсечовини
Сульфонілсечовини викликають зменшення глікемії, підвищуючи чутливість до глюкози бета-клітин підшлункової залози та стимулюючи секрецію інсуліну. Власна секреція інсуліну є необхідною умовою їх ефективності. По-друге, вони знижують інсулінорезистентність.
До них належать: глібенкламід (МАНІНІЛ, ГЛУКОБЕН), гліпізид (АНТИДІАБ, МІНІДІАБ), гліквідон (ГЛЮРЕНОРМ), гліклазид (ДІАПРЕЛ, глімепірид (АМАРИЛ)
Способи застосування
Гіпоглікеміки сульфонамідів відрізняються за своїм ефектом, періодом напіввиведення та метаболізмом. Довгостроковий ефективний п.о. Сьогодні антидіабетики застосовуються рідко (або взагалі не застосовуються), головним чином через можливість гіпоглікемії, особливо у літніх людей.
Похідні меглітиніду
Враховуючи це репаглінід (NOVONORM) не викликає секрецію інсуліну за відсутності глюкози, доцільно вводити його під час кожного основного прийому їжі. Це призводить до більш фізіологічної імітації потреби в інсуліні протягом дня порівняно з сульфонілсечовинами.
Побічні ефекти
Гіпоглікемія, головний біль, нудота, блювота.
1.2.2 Сенсибілізатори інсуліну
Бігуаніди - препарат, який вибирають для діабетиків із надмірною вагою та ожирінням, гіперглікемія яких в першу чергу обумовлена дефіцитом інсуліну. Єдиний поточний представник - метформін (МЕТФОРМІН, ГЛЮКОФАГ, СІОФОР).
1.2.3 Інгібітори кишкової глюкозидази
Препарати цієї групи конкурентно та оборотно інгібують ферменти з активністю альфа-амілази (сахараза, мальтаза, ізомальтаза, глюкоамілаза) у тонкому кишечнику, що уповільнює гідроліз складних цукрів.
Представниками є акарбоза (GLUCOBAY), міглітол (DIASTABIL).
Найпоширеніші побічні ефекти цієї групи речовин викликані дією мікробної кишкової флори на неперетравлені складні вуглеводи (метеоризм діареї та болі в животі).
2. Кортикостероїди
Вони синтезуються в корі надниркових залоз. Зокрема, вони впливають на метаболізм вуглеводів і білків, або регулюють виведення солей з організму.
Механізм дії
Кортикостероїди зв'язуються з внутрішньоклітинним рецептором і модулюють транскрипцію генів шляхом безпосередньої взаємодії з ДНК. Вони також пригнічують проліферацію імунних клітин та їх функцій (наприклад, фагоцитоз). Вони здатні пригнічувати синтез запальних та імунних медіаторів, напр. Простагландини, лейкотерини та інтерлейкерини. Зазвичай ми поділяємо їх на глюкокортикоїди та мінералокортикоїди.
2.1 Глюкокортикоїди
Глюкокортикоїди, як ліпорозчинні речовини, дуже добре проникають через мембрани, а також у р.о. Форми швидко вбираються. Найчастіше їх застосовують за їх запальної, протиалергічної та імунодепресивної дії. Але ендокринні показання глюкокортиїдів також дуже великі.
Клінічне застосування глюкокортикоїдів
Широко застосовуються глюкокортикоїди. Спеціально для: астми, легеневого фіброзу, ревматоїдного артриту, ревматичного кардиту, міокардиту, екземи, запалення шкіри, анафілактичного шоку, такого як імуносупресія при трансплантації органів, і далі див. Таблицю II-6.4 с.144.
Способи застосування
Глюкокортикоїди можна розділити за біологічним періодом напіввиведення на три основні групи:
а) Кортикоїди короткої дії: гідрокортизон (ГІДРОКОРТИЗОН, ін., табл., унг),
КОРТЕФ табл., ПРЕДНІЗОН табл.).
b) Кортикоїди середньої дії: триамцинолон (TRIAMCINOL crm., lot. Spr., ung)
в) кортикоїди тривалої дії: дексаметазон (DEXAMETHAZON ung), бетаметазон (BETNOVATE crm., рідина, ung., CELESTODERM V crm.,
унг., DIPROPHOS inj.).
70% кортизолу метаболізується в печінці. Синтетичні кортикоїди проходять той самий процес біотрансформації, що і природні стероїди. Активна дія преднізолону та метилпреднізолону (таблетки MEDROL, DEPO-MEDROL та SOLUMEDROL inj) залежить від їх попередньої трансформації у преднізолон та метилпреднізолон. Виведення синтетичних кортикоїдів відбувається виключно нирковим шляхом. Місцеве застосування (інгаляції, креми) в даний час є кращим для серйозних побічних ефектів при тривалому системному застосуванні.
Побічні ефекти
За всіх показань, коли глюкокортикоїди використовуються як протизапальні, протиалергічні та імунодепресивні засоби, їх гормональні глюкокортикоїдні та мінеральні кортикостероїдні ефекти небажані. Гостре застосування не викликає значних побічних ефектів. Однак тривале загальне застосування може призвести до розвитку серйозних побічних ефектів (кортикоїдний діабет, остеопороз, повільне загоєння ран, сприйнятливість до інфекційних захворювань, виразкова хвороба, глаукома та психічні розлади).
2.2 Мінеральні кортикоїди
Природний гормон надниркових залоз альдостерон не застосовується терапевтично. На фізіологічну регуляцію альдостерону впливають три основні фактори: АКТГ, ренін-ангіотензинова система та концентрація калію в плазмі. Зниження артеріального тиску або об’єму позаклітинної рідини супроводжується виділенням реніну в нирках. Потім ренін опосередковує секрецію альдостерону через ангіотензин. Збільшуючи затримку натрію та води шляхом зворотного зв’язку, альдостерон пригнічує вивільнення реніну.
Збільшення вироблення альдостерону може бути первинним або вторинним через злоякісну гіпертензію, звуження ниркової артерії, вагітність, цироз печінки, нефротичний набряк, а у деяких пацієнтів - застійні захворювання серця.
Принципи кортикостероїдної терапії
а) шукати відносні протипоказання,
б) для виключення або лікування інфекції,
в) ретельно підбирайте тип кортизону,
г) вводити найнижчу ефективну дозу,
д) лікувати в найкоротші терміни,
(f) якомога швидше зменшити кількість використовуваної речовини,
g) контролювати вагу, артеріальний тиск, глікозурію та калій,
h) обмежити поглинання NaCl,
) білкова дієта з достатньою кількістю кальцію,
ch) у високих дозах додають KCl.
3. ГОРМОНІЙНИЙ тип
3.1 Статеві гормони
Статеві гормони синтезуються в репродуктивних органах, а також в деяких інших тканинах людського тіла. За статтю ми поділяємо їх на дві основні групи - це жіночі та чоловічі статеві гормони, утворені з декількох видів окремих речовин.
Механізм дії
Молекулярний механізм дії всіх стероїдних гормонів подібний. Вони вільно перетинають клітинну мембрану і зв’язуються з внутрішньоклітинними рецепторами. Комплекс гормональних рецепторів зв'язується зі специфічними ділянками зв'язування ДНК і активізує синтез селективних мРНК. В результаті цієї активації виробляються різні ферменти та інші білки.
Способи застосування
Статеві гормони сильно зв’язуються з білками плазми крові (глобулінами та альбумінами). Вони метаболізуються в печінці та шлунково-кишковому тракті. Вони переважно виводяться із сечею переважно у вигляді кон’югатів глюкуронілу.
3.1.1 Естрогени та прогестерон
Вони належать до числа жіночих статевих гормонів, що забезпечують розвиток жіночих статевих органів та регулювання їх функції.
Клінічне застосування
Естрогени в основному застосовуються за відсутності вироблення естрогенів у яєчниках. Іншими показаннями є недостатність яєчників, дисфункціональна маткова кровотеча, первинна аменорея, естрогенний тест, рак молочної залози та простати у чоловіків, спалахи постменопаузи та контрацепція (Таблиця II-6.6, Таблиця II-6.7, с. 146-147).
Прогестерон застосовується переважно у разі недостатньої продукції овального жовтого тіла, для індукування кровотечі та швидкого відділення ендометрію, у разі недостатньої продукції прогестерону під час вагітності та контрацепції.
Побічні ефекти
Нудота і блювота часто виникають після високих доз естрогену. Однак найсерйознішими побічними ефектами використання комбінованих контрацептивів є підвищена сприйнятливість та ризик тромбоемболічних ускладнень, порушення толерантності до глюкози (може сприяти діабету) та підвищений ризик розвитку раку шийки матки. Затримка натрію та води призводить до набряків та збільшення ваги. Збільшення деградаційного навантаження може негативно вплинути на функцію печінки, пов’язане зі зменшенням метаболізму ліків та жовтяницею. Зміни на шкірі проявляються появою вугрів і посиленням пігментації. Також існує підвищений ризик розвитку гіпертонії. Однак загалом частота та інтенсивність побічних ефектів нижча при замісній терапії.
3.1.2 Андрогени
Андрогени - це будь-яка речовина, здатна індукувати та підтримувати диференціацію та розвиток функцій статевих органів, а також вторинних статевих ознак у чоловіків.
Клінічне застосування
Основним показанням андрогенів у клініці є замісна терапія чоловічого гіпогонадизму. Їх також можна давати підростаючим дітям під час статевого дозрівання для стимулювання росту та лікування гінекомастії. Здатність тестостерону стимулювати синтез білка використовується у показаннях, що вимагають анаболічних ефектів. Це умови після важких інфекцій, хірургічних втручань, травм, цитотоксичної хіміотерапії та променевої терапії. Антиестрогенний ефект андрогенів застосовується при лікуванні естрогензалежного раку молочної залози.
Побічні ефекти
Введення андрогенів жінкам викликає вірилізацію, що проявляється прищами та гірсутизмом. Порушення менструального циклу є частими явищами. Високі дози супроводжуються зміною глибини голосу та збільшенням клітора. До статевого дозрівання стимуляція росту може прискорити закриття епіфізарних хрящових щілин, спричиняючи передчасне зупинення росту. Гепатотоксичність та затримка води та натрію не є незначними.
3.2 Гормони щитовидної залози
Основна дія гормонів щитовидної залози (тироксин-Т4 та трийодтироксин-Т3) полягає у впливі на ріст та дозрівання організму, CN та метаболічну діяльність. Нестача цих гормонів під час перинатального розвитку уповільнює ріст і дозрівання кісток і мозку. У ЦНС ці гормони в основному впливають на дозрівання нейронів, розвиток аксонів та мієлінізацію, пошкодження яких проблематично оборотно.
Механізм дії
Клітинні рецептори гормонів щитовидної залози є міжклітинними. Під час онтогенезу ядерні рецептори гормонів щитовидної залози розвиваються по-різному залежно від тканини. Вони присутні в мозку в першій третині фертильного розвитку, тоді як з’являються в печінці лише після народження. Ефекти гормонорецепторного комплексу проявляються активацією РНК-полімераз, підвищенням рівня ядерних глобулінів та фосфорилюванням білків, що беруть участь в каталізації зазначених механізмів. З цього випливає, що гормони щитовидної залози беруть участь у регуляції транскрипції. Крім того, вони мають значний метаболічний ефект у декількох формах. Калоричний ефект пояснюється збільшенням споживання кисню. Метаболічна активація відбувається через 12-36 годин фази латентності.
Клінічне застосування
Основним показником застосування гормонів щитовидної залози є гіпофункція щитовидної залози різного походження. Їх ефект застосовується також при деяких типах пухлин щитовидної залози.
Представниками є: тироксин-Т4 (таблетки EUTHYROX, таблетки L-тироксин, трийодтиронін (T3) - таблетки ТРІОДОДИРОНІН), комбіновані препарати (таблетки TH YREOTOM, таблетки JODTHYROX).
Способи застосування
Концентрація Т4 в циркулюючій крові приблизно в 60 разів перевищує концентрацію Т3. У плазмі він знаходиться у вільній формі, але також у формі, зв’язаній з білками плазми. Основними білками плазми, що транспортують гормони щитовидної залози, є глобуліни, тиреоксин-зв'язуючі преальбуміни та альбумін.
Побічні ефекти
Будь-яке передозування зазвичай викликає симптоми гіпертиреозу. Алергенний ефект зустрічається дуже рідко. Оскільки це замісна терапія, теоретично протипоказань немає.
3.3 Антитиреоїдні засоби
Вони використовуються для лікування гіпертиреозу (тиреотоксикозу), який характеризується надмірною продукцією гормонів щитовидної залози з подальшим збільшенням обміну речовин, виділенням тепла, пітливістю, нервозністю, тремтінням, зниженням ваги з супутнім підвищенням апетиту.
Представники: карбімазол (CARBIMAZOL tbl.), Йодиди (JODID tbl.).