Затверджений текст дозволу на продаж, ev. No: 2017/06791-REG
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Фуросемід Ксантис 40 мг
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка містить 40 мг фуросеміду.
Допоміжні речовини з відомим ефектом: 84,125 мг лактози моногідрату.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Білі до майже білих, круглі, двоопуклі таблетки, із забиванням на одному боці, діаметром 7 мм.
Таблетку можна розділити на рівні дози.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Фуросемід Ксантіс призначений для лікування:
- вторинні набряки при захворюваннях серця або печінки
- вторинний набряк при захворюваннях нирок (лікування первинного захворювання необхідно при нефротичному синдромі)
- вторинний набряк при опіках
4.2 Дозування та спосіб введення
Доза визначається індивідуально залежно від реакції пацієнта. Завжди слід застосовувати найменшу дозу, при якій досягається бажаний ефект.
Наступні дози застосовуються у дорослих:
Дозування фуросеміду визначається індивідуально відповідно до реакції на лікування. Завжди слід застосовувати найнижчу ефективну дозу.
Вторинні набряки при захворюваннях серця або печінки
Звичайна початкова доза - одна таблетка (еквівалентно 40 мг фуросеміду). Якщо задовільного діурезу не відбувається, через 6 годин разову дозу можна збільшити до 2 таблеток (що еквівалентно 80 мг фуросеміду). Якщо не вдається досягти адекватного діурезу, через 6 годин можна дати 4 таблетки (що еквівалентно 160 мг фуросеміду). У виняткових випадках у якості початкової дози може бути введено 200 мг або більше фуросеміду, і під час лікування необхідний ретельний клінічний контроль.
Звичайна добова підтримуюча доза становить 1 або 2 таблетки (що еквівалентно 40 або 80 мг фуросеміду).
Втрата ваги через збільшення діурезу не повинна перевищувати 1 кг маси тіла на добу.
Вторинні набряки при захворюваннях нирок
Звичайна початкова доза - одна таблетка (еквівалентно 40 мг фуросеміду). Якщо задовільного діурезу не відбувається, через 6 годин разову дозу можна збільшити до 2 таблеток (що еквівалентно 80 мг фуросеміду). Якщо не вдається досягти адекватного діурезу, через 6 годин можна дати 4 таблетки (що еквівалентно 160 мг фуросеміду). У виняткових випадках у якості початкової дози може бути введено 200 мг або більше фуросеміду, і під час лікування необхідний ретельний клінічний контроль.
Звичайна щоденна підтримуюча доза становить 1 або 2 таблетки (що еквівалентно 40 мг або 80 мг фуросеміду).
Втрата ваги через збільшення діурезу не повинна перевищувати 1 кг маси тіла на добу.
При нефротичному синдромі необхідна особлива обережність через ризик кумулятивних побічних ефектів.
Вторинний набряк при опіках
Добова та/або разова доза становить від 1 до 2,5 таблеток (що відповідає 40 мг до 100 мг фуросеміду). У виняткових випадках пацієнтам із зниженою функцією нирок може бути дано до 6 таблеток (що еквівалентно 240 мг фуросеміду).
Можливу внутрішньосудинну гіповолемію слід виправити перед введенням фуросеміду Ксантис.
Звичайна доза - одна таблетка на день (що еквівалентно 40 мг фуросеміду) окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами.
Спосіб і тривалість прийому
Таблетки слід ковтати цілими, не розжовувати перед їжею, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Тривалість лікування залежить від типу та тяжкості захворювання.
4.3 Протипоказання
- гіперчутливість до діючої речовини, до сульфаніламідів (можлива перехресна гіперчутливість до фуросеміду) або до будь-якої з допоміжних речовин, перелічених у розділі 6.1.
- ниркова недостатність з анурією, яка не реагує на лікування фуросемідом
- кома або прекома, пов’язана з печінковою енцефалопатією
- важка гіпокаліємія (див. розділ 4.8)
- гіповолемія або дегідратація
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Особливо ретельний медичний нагляд потрібен пацієнтам з:
- явна або прихована форма цукрового діабету (глюкозу в крові слід регулярно контролювати)
- подагра (рівень сечової кислоти в сироватці крові слід регулярно контролювати)
- обструкція сечовивідних шляхів (наприклад, гіпертрофія передміхурової залози, гідронефроз, стеноз уретри)
- гіпопротеїнемія, напр. при нефротичному синдромі (дозу слід титрувати з обережністю)
- гепаторенальний синдром (швидко прогресуюча ниркова недостатність, пов’язана з важкими захворюваннями печінки, наприклад цирозом печінки)
- особливо у пацієнтів із ризиком раптового, несподіваного падіння артеріального тиску, напр. пацієнти з цереброваскулярними захворюваннями або ішемічною хворобою серця
- у недоношених дітей (ризик нефрокальцинозу/нефролітіазу; слід контролювати функцію нирок та проводити сонографію нирок)
У недоношених дітей з гострим респіраторним дистрес-синдромом терапія діуретиком фуросемідом може збільшити ризик стійкої артеріальної протоки протягом перших тижнів життя.
У пацієнтів, які отримують фуросемід, особливо людей похилого віку, пацієнтів, які приймають інші ліки, що можуть спричинити падіння артеріального тиску, та пацієнтів з іншими станами, що мають ризик гіпотонії, може спостерігатися симптоматична гіпотензія, що призводить до запаморочення, непритомності або втрати свідомості.
Фуросемід слід застосовувати пацієнтам із порушеннями сечовипускання (наприклад, гіпертрофією передміхурової залози) лише у тому випадку, якщо доглядають за забезпеченням вільного потоку сечі, оскільки може спостерігатися затримка сечі та надмірне збільшення сечового міхура.
Фуросемід спричиняє підвищену екскрецію натрію та хлоридів і, як наслідок, збільшення екскреції води. Крім того, збільшується виведення інших електролітів (особливо калію, кальцію та магнію).
Під час лікування фуросемідом Ксантіс часто спостерігається дисбаланс електролітів та рідин через посилене виведення електролітів, і необхідний регулярний контроль рівня сироваткових електролітів.
Під час тривалого лікування фуросемідом слід регулярно контролювати рівень сироваткових електролітів (особливо калію, натрію та кальцію), бікарбонату, креатиніну, сечовини, сечової кислоти та рівня глюкози в крові.
Необхідний ретельний моніторинг у пацієнтів з високим ризиком розвитку електролітного дисбалансу або у разі сильної втрати рідини (наприклад, блювота, діарея або сильне потовиділення). Гіповолемія, дегідратація, електролітні порушення та кислотно-лужний дисбаланс повинні бути виправлені. Це може вимагати тимчасового припинення прийому фуросеміду.
На можливий розвиток електролітного дисбалансу впливають супутні захворювання (наприклад, цироз, серцева недостатність), супутнє лікування (див. Розділ 4.5) та дієта.
Втрата ваги через збільшення екскреції сечі (форсований діурез) не повинна перевищувати 1 кг/добу, незалежно від ступеня сечовипускання.
Слід бути обережними у пацієнтів з нефротичним синдромом через підвищений ризик розвитку побічних реакцій.
Супутнє лікування рисперидоном
У плацебо-контрольованих дослідженнях з рисперидоном у пацієнтів літнього віку з деменцією спостерігалася більша частота смертності у пацієнтів, які отримували фуросемід та рисперидон (7,3%, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років), порівняно з пацієнтами, які отримували лише рисперидон 3,1%, середній вік 84 роки, діапазон 70-96 років) або лише фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Одночасне лікування рисперидоном з іншими діуретиками (особливо тіазидними діуретиками у низьких дозах) не було пов’язане з подібними результатами.
Жодних патофізіологічних механізмів для з’ясування цих висновків не виявлено, а також послідовної закономірності причин смерті не спостерігалось. Тим не менш, слід бути обережним, а перед початком лікування слід враховувати ризики та переваги цієї комбінації або супутнього лікування іншими сильними діуретиками. Під час одночасного лікування рисперидоном у пацієнтів, які приймали інші діуретики, не спостерігалось збільшення смертності. Повідомлялося про зневоднення як загальний фактор ризику смертності незалежно від типу лікування, і його слід запобігати пацієнтам літнього віку з деменцією (див. Розділ 4.3).
Існує ймовірність загострення або активації системної червоної вовчака.
Введення фуросеміду може призвести до позитивних результатів антидопінгових тестів. Крім того, використання фуросеміду в якості допінгу може загрожувати здоров’ю.
Цей препарат містить лактозу моногідрат. Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не повинні приймати цей препарат.
4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії
Одночасне застосування фуросеміду та глюкокортикоїдів, карбеноксолону або проносних може призвести до більшої втрати калію з ризиком гіпокаліємії. Велика кількість солодки має подібний ефект до карбеноксолону.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) (наприклад, індометацин, ацетилсаліцилова кислота) можуть зменшити ефект фуросеміду. У пацієнтів, у яких розвивається гіпокаліємія під час лікування фуроседмідом або у разі зневоднення, супутній прийом НПЗЗ може спричинити гостру ниркову недостатність.
Пробенецид, метотрексат та інші препарати, подібні до фуросеміду з вираженою нирковою канальцевою секрецією, можуть зменшити ефект фуросеміду.
Повідомлялося про зменшення ефекту фуросеміду при одночасному застосуванні фенітоїну.
Сукральфат зменшує всмоктування фуросеміду з кишечника і тим самим зменшує його дію, тому між прийомом обох препаратів повинен бути 2-годинний інтервал.
Слід враховувати той факт, що застосування фуросеміду може збільшити сприйнятливість міокарда до серцевих глікозидів, спричинену гіпокаліємією та/або гіпомагніємією.
Одночасний прийом препаратів, які можуть спричинити синдром подовження інтервалу QT (наприклад, терфенадин, деякі антиаритмічні засоби I та III типів) та електролітні порушення можуть збільшити ризик шлуночкових аритмій (включаючи torsades de pointes).
Токсичність високих доз саліцилатів може бути посилена при одночасному лікуванні фуросемідом.
Фуросемід може посилити побічні ефекти нефротоксичних препаратів (наприклад, антибіотиків, таких як аміноглікозиди, цефалоспорини, поліміксини).
У пацієнтів, які одночасно отримують фуросемід та високі дози деяких цефалоспоринів, може розвинутися ниркова недостатність.
Ототоксичність аміноглікозидів (наприклад, канаміцину, гентаміцину, тобраміцину) та інших ототоксичних препаратів може бути підвищена при одночасному лікуванні фуросемідом. Внаслідок цього втрата слуху може бути незворотною. Тому слід уникати одночасного прийому цих препаратів.
Слід враховувати можливість втрати слуху при одночасному застосуванні цисплатину та фуросеміду. Якщо фуросемід застосовується для форсованого діурезу під час лікування цисплатином, фуросемід слід застосовувати лише у низьких дозах (наприклад, 40 мг у пацієнтів із нормальною функцією нирок) та з позитивним балансом рідини. В іншому випадку нефротоксичність цисплатину може бути збільшена.
Поєднання фуросеміду та літію призводить до посилення кардіотоксичної та нефротоксичної дії літію через зменшення екскреції літію. Тому рекомендується ретельний контроль рівня літію у пацієнтів, яким потрібна така комбінація.
Значне зниження артеріального тиску можна очікувати при одночасному застосуванні фуросеміду з іншими антигіпертензивними засобами, діуретиками або препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. Значне зниження артеріального тиску, що призводить до шоку та погіршення функції нирок (у рідкісних випадках - гостра ниркова недостатність), про що повідомлялося, особливо коли інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або блокатори рецепторів ангіотензину II (АРБ) були введені вперше, або при першому введенні у високих дозах. Якщо можливо, лікування фуросемідом слід тимчасово припинити або зменшити дозу принаймні за 3 дні до початку лікування або збільшення дози інгібіторів АПФ або лікування блокаторами АРБ.
Фуросемід може зменшити ниркову екскрецію пробенециду, метотрексату та інших препаратів, які, як і фуросемід, зазнають значної ниркової канальцевої секреції. Це може призвести до підвищення рівня сироватки крові та підвищеного ризику побічних ефектів через фуросемід або супутнє лікування високими дозами терапії (особливо фуросеміду та інших лікарських засобів).
Фуросемід може посилити дію теофіліну або кураре-м'язових міорелаксантів.
Фуросемід може зменшити ефект протидіабетиків та симпатоміметиків (наприклад, адреналін, норадреналін).
Слід з обережністю та увагою ставитися до співвідношення ризику та користі рисперидону у пацієнтів у комбінованому або супутньому лікуванні фуросемідом або іншими сильними діуретиками, перш ніж приймати рішення про використання рисперидону (див. Розділ 4.4 через збільшення смертності у пацієнтів літнього віку з деменцією, які одночасно отримували рисперидон) .
Левотироксин: високі дози фуросеміду можуть інгібувати зв'язування гормонів щитовидної залози з білками-носіями, що може спричинити початкове тимчасове збільшення вільних гормонів та, як наслідок, зниження загального рівня гормонів щитовидної залози. Слід контролювати рівень гормонів щитовидної залози.
Одночасне застосування циклоспорину А та фуросеміду асоціювалось із підвищеним ризиком подагри через індуковану фуросемідом гіперурикемію та вплив циклоспорину на ниркову екскрецію сечової кислоти.
Пацієнти з високим ризиком індукованої радіоконтрастами нефропатії, які отримували фуросемід, мали більш високу частоту ниркової недостатності після введення радіоконтрасту у порівнянні з пацієнтами високого ризику, які отримували лише внутрішньовенну гідратацію до введення радіоконтрасту.
4.6 Фертильність, вагітність та лактація
Фуросемід слід застосовувати під час вагітності недовго і якщо це дійсно необхідно, оскільки він проникає через плаценту.
Діуретики не підходять для звичайного лікування гіпертонії та набряків під час вагітності, оскільки вони погіршують перфузію плаценти і, отже, внутрішньоутробний ріст плода.
Якщо фуросемід потрібно застосовувати вагітним жінкам із серцевою та нирковою недостатністю, необхідний ретельний контроль рівня електролітів та гематокриту, а також моніторинг росту плода. Вважається, що фуросемід витісняє білірубін із зв’язування з альбумінами, збільшуючи тим самим ризик ядерної жовтяниці в умовах гіпербілірубінемії.
Фуросемід проникає через плаценту, і концентрація сироватки в пуповинній крові досягає 100% від сироваткової концентрації, як у крові матері. На сьогоднішній день не було зафіксовано жодних вад розвитку у людей через вплив фуросеміду. Тим не менше, недостатньо досвіду для оцінки потенційного порушення розвитку ембріона/плода. Може стимулюватися внутрішньоутробне вироблення сечі плодом. Повідомлялося про сечокам’яну хворобу у недоношених дітей, пов’язаних із лікуванням фуросемідом.
Фуросемід виводиться з грудним молоком і пригнічує лактацію. Тому лікування фуросемідом жінок, які годують груддю, протипоказане. За необхідності годування груддю слід припинити (див. Також розділ 4.3).
Немає даних про вплив фуросеміду на фертильність. Дослідження на тваринах не виявили жодного впливу на фертильність під час лікування фуросемідом.
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
Фуросемід може зменшити здатність активно керувати автомобілем та брати участь у роботі машин без фіксації безпеки. Ця проблема особливо виражена на початку лікування, при збільшенні дози або зміні лікування та у зв'язку з вживанням алкоголю.
4.8 Небажані ефекти
Побічні реакції класифікуються за заголовками частоти з використанням наступного допуску:
Дуже часто
Часто
≥ 1/100 до +/2Cl -/K + у висхідному плечі петлі Генле, блокуючи транспорт іонів цих іонів. Отже, фракція виведення натрію може досягати до 35% фільтруваного натрію в клубочках. Через посилене виведення натрію відбувається вторинне збільшення виведення із сечею та збільшення дистальної канальцевої секреції К +, тим самим осмотично зв’язуючи воду. Також збільшується виведення Са 2+ та Mg 2+. На додаток до втрати вищезазначених електролітів, може зменшитися екскреція сечової кислоти та може виникнути кислотно-лужний дисбаланс до алкалозу.
Фуросемід перериває тубулогломерулярний механізм зворотного зв’язку в макулі-дензі, тому салуретична ефективність не порушується.
Фуросемід стимулює ренін-ангіотензин-альдостеронову систему залежно від дози. При серцевій недостатності фуросемід призводить до різкого зменшення серцевого навантаження за рахунок розширення венозної ємності. Цей ранній судинний ефект, ймовірно, опосередковується простагландинами і вимагає достатньої функції нирок з активацією системи ренін-ангіотензин-альдострон, а також незмінним синтезом простагландинів.
Фуросемід має антигіпертензивний ефект завдяки збільшеній екскреції натрію хлориду, оскільки зменшує чутливість клітин гладких м’язів судин до судинозвужувальних подразників, а також спричинює зменшення об’єму крові.
5.2 Фармакокінетичні властивості
Після перорального прийому 60-70% фуросеміду всмоктується із шлунково-кишкового тракту. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю або нефротичним синдромом поглинання може бути менше 30%.
Початок дії становить приблизно 30 хвилин. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 1 годину.
Приблизно 95% фуросеміду зв’язується з білками плазми. У разі ниркової недостатності це співвідношення може бути зменшено ще на 10%. Відносний об'єм розподілу становить 0,2 л/кг маси тіла (0,8 л/кг маси тіла у новонароджених).
Фуросемід метаболізується лише незначною мірою (приблизно 10%), і препарат виводиться переважно у незміненій формі. Екскреція становить дві третини нирками, а третина фекаліями.
Період напіввиведення у пацієнтів з нормальною функцією нирок становить приблизно 1 годину, але може бути продовжений до 24 годин при кінцевій стадії ниркової недостатності.
5.3 Доклінічні дані про безпеку
Гостра та хронічна токсичність
Гостра токсичність після перорального прийому була низькою у всіх досліджених видів. Дослідження хронічної токсичності у щурів та собак призвели до порушення функції нирок (включаючи фіброзну дистрофію та кальцифікацію нирок).
Тести генотоксичності in vitro та in vivo не виявили жодних клінічно значущих доказів генотоксичного потенціалу фуросеміду.
Мутагенність та канцерогенність
Довготривалі дослідження на мишах та щурах не показали жодних відповідних доказів канцерогенного потенціалу.
У дослідженнях репродуктивної токсичності у плодів щурів у плодів мишей та кроликів при високих дозах фуросеміду спостерігали зменшення кількості диференційованих клубочків, скелетні аномалії лопатки, плечової кістки та ребер (викликані гіпокаліємією), а також гідронефроз.
6. ФАРМАЦЕВТИЧНІ ДАНІ
6.1 Перелік допоміжних речовин
гідроксипропілцелюлоза, частково заміщена