КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Комбівір 150 мг/300 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 150 мг ламівудину та 300 мг зидовудину.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Таблетка, вкрита плівковою оболонкою
Білі до майже білих, довгасті таблетки, вкриті плівковою оболонкою, із позначкою “GXFC3” з обох сторін.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Комбівір призначається в комбінованій антиретровірусної терапії для лікування інфекції вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) (див. Розділ 4.2).
4.2 Дозування та спосіб введення
Лікування має розпочинати фахівець, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.
Комбівір можна приймати з їжею або без їжі.
Щоб забезпечити введення повної дози, найкраще проковтнути таблетку (таблетки), не подрібнюючи. Пацієнти, які не можуть ковтати таблетки, можуть подрібнити таблетки та додавати їх до невеликої кількості напівтвердої їжі або рідини, яку слід негайно вживати (див. Розділ 5.2).
Дорослі та підлітки з вагою щонайменше 30 кг: рекомендована доза Комбівіру - одна таблетка двічі на день.
Діти з вагою від 21 до 30 кг: рекомендована пероральна доза Комбівіру - половина таблетки, прийнята вранці, і одна повна таблетка, прийнята ввечері.
Діти з вагою від 14 до 21 кг: рекомендована пероральна доза Комбівіру - половина таблетки, що приймається двічі на день.
Схема дозування для педіатричних пацієнтів з вагою 14-30 кг в основному базується на фармакокінетичному моделюванні та підтверджується даними клінічних випробувань, що використовують ламівудин та зидовудин як окремі компоненти. Може відбутися фармакокінетичне надмірне вплив зидовудину, і тому у цих пацієнтів необхідний пильний контроль за безпекою. Якщо шлунково-кишкова непереносимість виникає у пацієнтів із масою тіла 21-30 кг, для поліпшення переносимості може застосовуватися альтернативний режим дозування з половиною таблетки тричі на день.
Таблетки Комбівір не слід застосовувати дітям із вагою менше 14 кг, оскільки дозу не можна регулювати відповідно до маси тіла дитини. Цим пацієнтам слід приймати ламівудин та зидовудин як окремі ліки відповідно до встановлених рекомендацій щодо дозування цих ліків.
Пероральні розчини ламівудину та зидовудину доступні для цих пацієнтів та для пацієнтів, які не можуть ковтати таблетки.
Препарати, що містять окремі ліки ламівудин та зидовудин у формі таблеток/капсул та перорального розчину, доступні у випадках припинення прийому або зменшення дози одного з препаратів Комбівіру.
Ниркова недостатність: Концентрація ламівудину та зидовудину збільшена у пацієнтів із нирковою недостатністю через зменшення кліренсу. Через можливу необхідність коригування дози рекомендується застосовувати ламівудин та зидовудин окремо пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤50 мл/хв). Лікарі повинні стежити за інформацією про призначення кожного препарату.
Порушення функції печінки: обмежені дані у пацієнтів з цирозом печінки свідчать про те, що зидовудин може накопичуватися у пацієнтів із порушеннями функції печінки через зменшення глюкуронізації. Дані, отримані у пацієнтів з помірною та важкою печінковою недостатністю, вказують на те, що на фармакокінетику ламівудину дисфункція печінки суттєво не впливає. Однак, якщо дозу зидовудину потрібно коригувати, рекомендується застосовувати ламівудин та зидовудин окремо пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю. Лікарі повинні стежити за інформацією про призначення кожного препарату.
Корекція дози у пацієнтів з гематологічними побічними реакціями: Коригування дози зидовудину може знадобитися, якщо гемоглобін опускається нижче 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або якщо кількість нейтрофілів опускається нижче 1,0 х 109/л (див. Розділи 4.3 та 4.4). Оскільки коригування дози Комбівіру неможливо регулювати, ламівудин та зидовудин слід вводити окремо. Лікарі повинні стежити за інформацією про призначення кожного препарату.
Дозування для людей похилого віку: Специфічних даних немає, але слід бути обережними у цій віковій групі через вікове зниження функції нирок та змінені гематологічні параметри.
4.3 Протипоказання
Підвищена чутливість до діючих речовин або будь-якої з допоміжних речовин, перелічених у розділі 6.1.
Зідовудин протипоказаний пацієнтам з аномально низьким рівнем нейтрофілів (70%) із застосуванням системи транспортування органічних катіонів. Дослідження на пацієнтах з нирковою недостатністю показують, що екскреція ламівудину зменшується при порушеннях функції нирок. Зниження дози необхідне пацієнтам з кліренсом креатиніну ≤50 мл/хв (див. Розділ 4.2).
Дослідження з внутрішньовенним введенням зидовудину мають кінцевий період напіввиведення з плазми 1,1 години та середній системний кліренс 1,6 л/кг/год. Нирковий кліренс оцінюється в 0,34 л/кг/год, що вказує на клубочкову фільтрацію та активну ниркову канальцеву секрецію. Концентрація зидовудину підвищується у пацієнтів із розвиненою нирковою недостатністю.
Фармакокінетика у дітей: У дітей старше 5–6 місяців фармакокінетичний профіль зидовудину подібний до такого у дорослих. Зидовудин добре всмоктується з кишечника, і при всіх рівнях дози, досліджених у дорослих та дітей, біодоступність становила від 60 до 74% із середнім показником 65%. Рівні Cssmax становили 4,45 мкмоль/л (1,19 мкг/мл) після дози 120 мг зидовудину (у розчині)/м2 площі поверхні тіла та 7,7 мкмоль/л (2,06/г/мл) після 180 мг/м2 площі поверхні тіла.
Доза 180 мг/м2, що застосовувалася чотири рази на день, дітям призводила до подібного системного впливу (24-годинна AUC 40,0 год мкмоль/л або 10,7 год мкг/мл) до дози 200 мг, яку вводили шість разів на день дорослим (40,7 години мкмоль/л або 10,9 год мкг/мл).
У шести ВІЛ-інфікованих дітей віком від 2 до 13 років оцінювали фармакокінетику зидовудину у плазмі, тоді як суб'єкти отримували 120 мг/м2 зидовудину тричі на день і знову після переходу на 180 мг/м2 двічі на день. Системна експозиція (добова AUC та Cmax), досягнута після режиму дозування двічі на день, виявилася еквівалентною системній експозиції, досягнутій після тієї ж загальної добової дози, розділеної на три одноразові дози [Bergshoeff, 2004].
Загалом, фармакокінетика ламівудину у педіатричних пацієнтів подібна до дорослих. Однак абсолютна біодоступність знижується (приблизно на 55-65%) у педіатричних пацієнтів віком до 12 років. Крім того, значення системного кліренсу були вищими у молодих педіатричних пацієнтів і зменшувались із віком, а значення для дорослих досягали приблизно 12 років. Виходячи з цих відмінностей, рекомендована доза ламівудину для дітей (старше трьох місяців та вагою менше 30 кг) становить 4 мг/кг двічі на день. При цій дозі досягається середня AUC0-12 у діапазоні приблизно від 3800 до 5300 нг год/мл. Останні результати показують, що вплив у віці дітей Контакт Правила та умови використання Довідка Зворотній зв'язок Конфіденційність Файли cookie