Додаток No 1 до повідомлення про зміну, ev. №: 2019/03618-Z1B
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
таблетки, вкриті плівковою оболонкою
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 7,5 мг зофеноприлу кальцію, що еквівалентно 7,2 мг зофеноприлу.
Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 30 мг зофеноприлу кальцію, що еквівалентно 28,7 мг зофеноприлу.
Допоміжна речовина з відомим ефектом
Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 17,35 мг моногідрату лактози.
Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 69,4 мг моногідрату лактози.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Таблетка, вкрита плівковою оболонкою.
Білі, круглі, опуклі, вкриті плівковою оболонкою таблетки.
Білі довгасті таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Гіпертонія
Зофарил призначається для лікування гіпертензії легкого та середнього ступеня тяжкості.
Гострий інфаркт міокарда
Зофарил показаний протягом 24 годин після початку гострого інфаркту міокарда із симптомами серцевої недостатності або без них, пацієнтам зі стабільною гемодинамікою та не отримують тромболітичну терапію.
4.2 Дозування та спосіб введення
Гіпертонія
Необхідність титрування дози визначається шляхом вимірювання артеріального тиску безпосередньо перед наступною дозою. Дозу можна збільшувати з інтервалом у 4 тижні.
Пацієнти без виснаження об’єму та солі
Рекомендується розпочинати терапію у дозі 15 мг один раз на день та титрувати до досягнення оптимального артеріального тиску.
Звичайна ефективна доза становить 30 мг один раз на день.
Максимальна доза становить 60 мг на день, призначається один раз на день, її можна розділити на дві добові дози.
Якщо задовільного терапевтичного результату не вдається отримати, можуть бути додані інші антигіпертензивні засоби, такі як діуретики (див. Розділи 4.3, 4.4, 4.5 та 5.1).
Пацієнти з підозрою на обсяг або виснаження солі
Гіпотонія може виникнути після першої дози у пацієнтів із високим ризиком (див. Розділ 4.4). Початок терапії інгібіторами АПФ вимагає першої корекції дефіциту солі та/або об’єму, припинення існуючої діуретичної терапії за 2-3 дні до введення інгібітора АПФ та початкової дози 15 мг на добу. Якщо ці заходи неможливі, рекомендується початкова добова доза 7,5 мг.
За пацієнтами з ризиком тяжкої гострої гіпотензії слід ретельно спостерігати, бажано в стаціонарі, до тих пір, поки не буде зникнути максимальний ефект, який очікується після першої дози, та кожного разу, коли доза інгібітора АПФ та/або діуретику збільшується. Це також стосується пацієнтів з діагнозом стенокардія або цереброваскулярне захворювання, де надмірна гіпотонія пов'язана з ризиком інфаркту міокарда або цереброваскулярної катастрофи.
Порушення функції нирок та діаліз
У пацієнтів з гіпертонічною хворобою з легкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну> 45 мл/хв) може підтримуватися той самий режим дозування (доза один раз на добу), як і у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Пацієнти з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 2) (див. Розділи 4.5 та 5.1).
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Гіпотонія
Як і інші інгібітори АПФ, Зофарил може спричинити помітне зниження артеріального тиску, особливо після першої дози. Симптоматична гіпотензія рідко зустрічається у пацієнтів з гіпертонічною хворобою без ускладнень.
Це частіше трапляється у пацієнтів із зменшенням обсягу внаслідок діуретичної терапії, дієти зі зниженою кількістю солі, діалізу, діареї або блювоти. На сьогоднішній день він був описаний переважно у пацієнтів з важкою серцевою недостатністю, пов’язаною з нирковою недостатністю, але також без неї. Пацієнти, які отримують діуретики, пацієнти з гіпонатріємією або нирковою недостатністю частіше розвиваються. Терапію у цих пацієнтів слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря, при цьому перевагою є госпіталізація, прийом низьких доз та ретельне титрування дози.
На початку введення Зофарилу слід тимчасово відмовитись від терапії діуретиками, якщо це можливо. Це особливо актуально для пацієнтів з діагнозом стенокардія або цереброваскулярне захворювання, у яких занадто велике зниження артеріального тиску може спричинити інфаркт міокарда або цереброваскулярну катастрофу.
Якщо виникає гіпотонія, пацієнта слід укласти в ліжко. Може знадобитися поповнити обсяг в/в. застосування сольового розчину. Розвиток гіпотонії після початкової дози не виключає можливості ретельного титрування дози при правильному керуванні терапією.
Гіпотонія при гострому інфаркті міокарда
Терапію зофарилом у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не слід починати, якщо після терапії судинорозширювальним засобом існує ризик супутньої важкої гемодинамічної депресії. Сюди входять пацієнти з систолічним артеріальним тиском 3), лікування зофеноприлом та іншу супутню терапію (див. Розділ 4.5) необхідно припинити.
Нейтропенія оборотна після припинення терапії інгібіторами АПФ.
Псоріаз
Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю пацієнтам із псоріазом.
Протеїнурія
Протеїнурія може виникати, особливо у пацієнтів із раніше існуючою нирковою недостатністю або при призначенні відносно високих доз інгібіторів АПФ. Рівень білка в сечі (у першій ранковій сечі) слід визначати у пацієнтів із наявними захворюваннями нирок перед початком лікування та через рівні проміжки часу після цього.
Протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ пацієнти з діабетом, які отримують пероральні гіпоглікемічні засоби або інсулін, повинні ретельно контролюватися на предмет глікемії (див. Розділ 4.5).
Як правило, комбінація літію та зофарилу не рекомендується (див. Розділ 4.5).
Як і інші інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, зофеноприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів, ніж у інших пацієнтів.
Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту спричиняють вищий ризик розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів темношкірого віку, ніж у пацієнтів не чорного кольору.
Терапія інгібіторами АПФ не повинна починатися під час вагітності. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ вважається необхідним, лікування пацієнток, які планують завагітніти, слід замінити на альтернативну антигіпертензивну терапію із встановленим профілем безпеки під час вагітності. Якщо вагітність підтверджена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та, за необхідності, розпочати альтернативну терапію (див. Розділи 4.3 та 4.6).
Препарат містить лактозу. Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не повинні приймати цей препарат.
4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії
Ліки, що підвищують ризик набряку Квінке
Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказано, оскільки існує підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. Розділи 4.3 та 4.4).
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсіролімусом) та вілдагліптином може призвести до підвищеного ризику набряку Квінке (див. Розділ 4.4).
Не рекомендуються комбінації
Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, калієвмісні замінники солі або ліки, що підвищують вміст калію в сироватці крові
Хоча рівень калію в сироватці зазвичай залишається в межах норми, у деяких пацієнтів, які отримують зофеноприл, може спостерігатися гіперкаліємія. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, тріамтерен або амілорид), добавок калію або замінників солі, що містять калій, може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Також слід бути обережними при одночасному застосуванні зофеноприлу з іншими препаратами, що підвищують вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм та котримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, а також амілорид. Тому застосування зофеноприлу в поєднанні з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Якщо показано одночасне застосування, їх слід застосовувати з обережністю, а також часто контролювати рівень калію в сироватці крові.
Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II або аліскірен
Дані клінічних випробувань показали, що подвійне інгібування системи ренін-ангіотензин-альдостерон (RAAS) комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з більшою частотою побічних явищ, таких як гіпотонія, гіперкаліємія та ниркова недостатність. функції (включаючи гостру функцію нирок), порівняно із застосуванням модифікатора RAAS у монотерапії (див. розділи 4.3, 4.4 та 5.1).
Комбінації, що вимагають обережності
Діуретики (тіазиди або петльові діуретики)
Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призвести до зменшення об’єму та ризику гіпотонії на початку лікування зофеноприлом (див. Розділ 4.4). Гіпотензивний ефект може бути послаблений припиненням діуретичної терапії, збільшенням обсягу або споживання солі або початком терапії низькими дозами зофеноприлу.
Літій
Повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію в сироватці крові та його токсичності під час одночасного прийому літію та інгібіторів АПФ. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може збільшити ризик токсичності літію та збільшити і без того підвищений ризик токсичності літію з інгібіторами АПФ.
Тому одночасне застосування Зофарилу з літієм не рекомендується; якщо виявляється необхідним одночасне застосування, слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові.
Нітритоїдні реакції (симптоми розширення судин, включаючи почервоніння, нудоту, запаморочення та гіпотонію, які можуть бути дуже сильними) частіше повідомляли після ін’єкцій золота (наприклад, ауротіомалату натрію) у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ.
Знеболюючі засоби
Інгібітори АПФ можуть посилити гіпотензивний ефект деяких анестетиків.
Наркотики/трициклічні антидепресанти/нейролептики/барбітурати
Може розвинутися постуральна гіпотензія.
Інші антигіпертензивні засоби (бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, антагоністи кальцію)
Вони можуть мати адитивний або потенціюючий гіпотензивний ефект. Лікування нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими судинорозширювальними засобами слід застосовувати з обережністю.
Циметидин
Ризик гіпотензивного ефекту може бути підвищений.
Циклоспорин
Гіперкаліємія може виникнути при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином. Рекомендується моніторинг рівня калію в сироватці крові.
Гіперкаліємія може виникнути при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином. Рекомендується моніторинг рівня калію в сироватці крові.
Аллопуринол, цитостатики або імунодепресанти, системні кортикостероїди або прокаїнамід
Одночасне застосування збільшує ризик реакцій гіперчутливості. Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до підвищеного ризику лейкопенії.
Антидіабетики
У діабетиків інгібітори АПФ рідко можуть посилити ефект зниження рівня глюкози в крові, викликаний інсуліном та пероральними антидіабетиками, такими як сульфонілсечовини. У таких випадках може знадобитися зменшення дози протидіабетичного засобу під час супутнього лікування інгібіторами АПФ.
Гемодіаліз з використанням високопроникних мембран
Підвищений ризик анафілактоїдних реакцій при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ.
Це слід враховувати при одночасному застосуванні
Нестероїдні протизапальні засоби (включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥ 3 г/добу)
Введення НПЗЗ може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Крім того, повідомляється, що НПЗЗ та інгібітори АПФ надають адитивний ефект при одночасному застосуванні для підвищення рівня калію в сироватці крові, тоді як функція нирок може знижуватися. Ці ефекти по суті є оборотними, спостерігаються переважно у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Рідко може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок, таких як пацієнти похилого віку або зневоднені.
Антацидні засоби
Вони знижують біодоступність інгібіторів АПФ.
Симпатоміметики
Вони можуть зменшити антигіпертензивну ефективність інгібіторів АПФ.
Їжа
Це може зменшити швидкість, але не ступінь всмоктування зофеноприлу кальцію.
Детальніше
Немає прямих клінічних даних про взаємодію зофеноприлу з іншими препаратами, які метаболізуються ферментами CYP. Однак дослідження in vitro не показали потенціалу зофеноприлу взаємодіяти з препаратами, які метаболізуються ферментами CYP.
4.6 Фертильність, вагітність та лактація
Не рекомендується використовувати інгібітори АПФ протягом першого триместру вагітності (див. Розділ 4.4). Застосування інгібіторів АПФ протипоказано у другому та третьому триместрах вагітності (див. Розділи 4.3 та 4.4).
Хоча епідеміологічні дані щодо ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності не мають остаточних результатів, не можна виключити незначне збільшення ризику. Якщо лікування інгібітором АПФ вважається необхідним, лікування пацієнтів, які планують завагітніти, слід замінити на іншу антигіпертензивну терапію із встановленим профілем безпеки для використання під час вагітності. Якщо вагітність підтверджена, лікування інгібітором АПФ слід негайно припинити та, за необхідності, розпочати альтернативну терапію.
Відомо, що вплив інгібіторів АПФ протягом другого та третього триместру викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння черепа) та токсичність новонароджених (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія) (див. Розділ 5.3). Якщо вплив інгібітора АПФ відбувався з другого триместру вагітності, рекомендується перевірка функції УЗД нирок та черепа. Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід ретельно контролювати на предмет гіпотензії (див. Розділи 4.3 та 4.4).
Оскільки інформація щодо застосування Зофарилу під час годування груддю відсутня, застосування Зофарилу не рекомендується. Особливо під час годування груддю новонароджених або недоношених дітей, альтернативні методи лікування з більш встановленим профілем безпеки під час грудного вигодовування є більш доцільними.
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
На сьогоднішній день не існує досліджень, які б розглядали вплив Зофарилу на ці здібності. Однак, виконуючи ці заходи, слід пам’ятати, що іноді можуть виникати сонливість, запаморочення та втома.
4.8 Небажані ефекти
Список побічних реакцій у таблиці
У таблиці нижче наведено побічні реакції, про які повідомлялося в клінічній практиці у пацієнтів, які отримували Зофарил.
Вони перераховані за класами органів тіла та в порядку частоти відповідно до наступної конвенції: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до 45 та 90 мл/хв).
У пацієнтів з помірною та важкою нирковою недостатністю (7-44 мл/хв) швидкість виведення знижується до 50% від нормальної швидкості виведення. Це свідчить про те, що цим пацієнтам слід давати половину звичайної початкової дози Зофарилу.
У пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності, гемодіалізом та перитонеальним діалізом швидкість виведення знижується до 25% від норми нормальної швидкості виведення. Це вказує на те, що цим пацієнтам слід давати чверть звичайної початкової дози Зофарилу.
Фармакокінетика при дисфункції печінки
Cmax і Tmax подібні у пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатності після одноразового прийому радіоактивно міченого зофеноприлу кальцію, як у пацієнтів із нормальною функцією. Однак AUC пацієнтів з цирозом був удвічі більшим, ніж у звичайних пацієнтів, що вказує на те, що пацієнти з легкою та середньою дисфункцією печінки повинні отримувати половину дози Зофарилу порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки.
Оскільки відсутні фармакокінетичні дані щодо зофеноприлу кальцію та зофеноприлату у пацієнтів з важкою дисфункцією печінки, терапія зофеноприлом цим пацієнтам протипоказана.
5.3 Доклінічні дані про безпеку
У дослідженнях токсичності токсикозу для повторних доз у трьох видів ссавців більшість ефектів були характерними для інгібіторів АПФ. Однак ці зміни, включаючи зниження показників еритроцитів, збільшення азоту сечовини в сироватці крові, зменшення маси серця та гіперплазію юкстагломерулярних клітин, відбуваються при дозах, набагато більших за рекомендовану максимальну дозу для людини. У дослідженнях токсичності повторних доз у собак, видоспецифічні та імунологічно опосередковані дискразії крові виникали після перорального прийому високих концентрацій препарату.
Навіть через 1 рік неодноразові зміни в дослідженнях токсичності при пероральному введенні не показали суттєвих змін активності ферментів цитохрому Р450 у мавп.
Дослідження репродуктивної токсичності показали дозозалежне уповільнення швидкості росту новонароджених, а також нефротоксичність та зниження постнатальної життєздатності при дозах 90 та 270 мг/кг маси тіла у поколінні F1. Під час введення зофеноприлу під час вагітності у щурів спостерігали щурів, токсичність для розвитку, ембріо- та фетотоксичність у кроликів, але лише у дозах, токсичних для матері.
У дослідженнях не спостерігалось генотоксичності та кластогенних ефектів.
Дослідження канцерогенності, проведені на мишах та щурах, не виявили жодної канцерогенності. Про збільшення випадків атрофії яєчок повідомляли лише в дослідженнях на мишах, клінічне значення яких невідоме.