Ніацинамід: секрет бездоганної шкіри?

Готуйтеся до весни з цими шматочками

Оновіть свій гардероб новими трендами

Барбара Рандушкова: Більшість "проблем" ми створюємо самі за допомогою своїх налаштувань

Супер користувач 26 травня 2020 р

проблем

"Коли ти глибоко зануришся, ти відкриєш речі, яких ніколи не бачив. Хтось вас лякає, хтось дивує, і вам стає все цікавіше, куди це призведе ", - говорить Барбара, під час якої мені вже в першу секунду зустрічі було зрозуміло, що вона з іншого всесвіту. І що це істота, яку не лише цікавить його ефірна зовнішність та граціозні рухи при тлумаченні мовою жестів.

Більшість людей знають вас як "перекладача матриць". Ваша ефірна зовнішність та рухи лебедя не випадковість, оскільки ви активно займалися танцями.

Я з дитинства схильна до мистецтва як такого. Я грав на фортепіано з 6 років і відвідував різні танцювально-музично-драматичні заняття, поки в 13 років не потрапив до Академії вуличних танців. Я пам’ятаю, як бачив, як вони танцюють у Mill Dance, і я не міг відвести очей від них. Це моя мама «змусила» мене піти подивитися. Спочатку я не хотів туди їхати, я вже був частиною іншого танцювального колективу, але це був насправді інший рівень. Тож я промарширував там з трохи душі і через рік мав перший виступ у першій тоді суперзірці. Минуло 15 років, і за цей час ми мали можливість по-справжньому танцювати з різними особистостями, на різних заходах, працювати над різними проектами. Години, проведені в залі, вихідні, вистави, дружні стосунки на все життя та незабутні враження. Гарний час.

Здається, ваше життя розділене на "танцівницю перед Лондоном", "психотерапевта в Лондоні" і "перекладача в Лондоні". Я сприймаю це правильно?

Закінчила ступінь магістра з психотерапії безпосередньо в Лондоні. Чи відрізняється дослідження цього напрямку в Англії від нашого?

Ми вивчаємо однопредметну психологію вже 5 років (бакалавр, магістр), і якщо людина хоче працювати психотерапевтом, вона повинна пройти тривалу психотерапевтичну підготовку. В Англії я навчався в магістратурі з психотерапії та консультування. Я не хочу це порівнювати, але мені дуже сподобалось в Англії те, що нам було 20 років. Система навчання багато в чому базувалася на дискусіях, різних практичних вправах і, звичайно, на самостійному навчанні. З другого курсу нам довелося проходити стажування в організації в якості терапевтів на тренінгу, а також нам довелося проходити терапію протягом усього періоду навчання.

З точки зору системи, справа в іншому полягає в тому, що в основному люди, які хочуть змінити кар’єру та присвятити щось зовсім інше, їдуть туди на магістратуру. Зазвичай вони починають це в більш пізньому віці. Не так, як ми звикли тут, навчаючись 5 років поспіль. Там це налаштовано так, що цих ступенів бакалавра вистачає для того, щоб вони могли безпосередньо йти на роботу. Я був наймолодшим у році, і у мене були люди віком від 24 до 55 років.

На додаток до класичної психотерапії, вона, як кажуть, вивчила практики тибетського буддизму, поєднання західних та східних методів. Про що саме йдеться і як ти туди потрапив?

Я вивчив тибетський буддизм завдяки одному зі своїх вчителів. У той час я працював у студії йоги, і він пішов туди викладати. Він присвятив себе йозі нідре, він був навченим гіпнотерапевтом, який багато черпав із східних технік і не присвячував себе класичній гіпнотерапії. Щоразу, коли йому доводилося їхати викладати, ми також говорили про моє навчання, людський розум, як ми працюємо і що насправді робимо "тут". Вони завжди дуже надихали та стимулювали розмови. У нього було кілька людей, котрих він навчав свого «методу», який базувався на поєднанні дихання, м’яких рухів, йоги нідри та різних технік, які дозволяли працювати зі своїми страхами, переконаннями і так званими «проблемами». Як ми це любимо називати. Бен Вольф вивчав мову як явище та способи, у яких ми виражаємо себе і як насправді програмуємо себе, бо, як він сказав, тіло слухає все, що ми говоримо, те, що ми думаємо і відчуваємо. Все це призводить до такої більшої саморефлексії та усвідомлення того, що переважна більшість «проблем», які ми маємо, створюються нашим власним ставленням та налаштуванням.

Хто ще залишився у вашій пам’яті з цього періоду самовідкриття?

Ще одна людина, з якою я познайомився, - це психотерапевт, який вивчав класичну психологію, але за своє життя вона пройшла різні культури, техніки, підходи до роботи з людьми. Вона довгий час жила в Лондоні, а разом з Ошо навчалася в Індії. Це надзвичайно надихаюча жінка, яка працює переважно з жінками. Це така глибока досвідчена робота над собою, і це щось таке, що має для мене такий подих справжності, на відміну від різних, смію стверджувати, псевдодуховних напрямків. Зараз можна зробити багато, і в Лондоні я зустрічав різних вчителів та різних гуру-особистостей та самопроголошених "духовних людей", для яких їм потрібно було виховувати лише ще одну їхню ідентичність, проголошуючи та показуючи, як вони духовні. Дуже небезпечно. Однак у кожного по-своєму, і я також вдячний за незручності, адже завдяки їм я зміг відфільтрувати те, що для мене було і є реальним. Хоча моє его отримало кілька ляпасів, але саме так воно і мало бути.

Ви застосовуєте ці знання у своєму особистому та професійному житті?

Так, я намагаюся, ☺ але це питання дисципліни та твердої волі, і щодня я намагаюся знайти момент такої тиші та присутності та просто спостерігати за тим, що відбувається всередині. І звичайно не надто чіпляючись за те, що я там знаходжу. Це як в особистому, так і в професійному відношенні. Коли я описував ці досвідчені семінари, результати цієї роботи потім відображаються природним чином у способі моєї роботи, тому я хочу вірити, що це відображається як у моєму особистому, так і в професійному житті.

Як би ви порівняли життя в Лондоні та Братиславі?

Це може звучати парадоксально, але мене дуже турбували суєта та лондонський спосіб життя з точки зору переповненої труби, людей, що мчать на вулицях цілодобово та без вихідних, і загального режиму поспіху весь час. Тепер, коли я так думаю про це, насправді парадоксально, що я поїхав туди вчитися, але насправді це була одна з речей, яку я насправді завжди відчував якось пригніченим і неспокійним від руху навколо мене. Я вважаю Братиславу настільки компактнішою та приємнішою для мене. Як раз достатньо. Я, безумовно, хотів би донести до нас, що там люди більш толерантні і сприймають різноманітність. Вони природно поважають відмінності і не сприймають їх як відмінності, а просто різноманітність людського виду. Можливо, це зараз узагальнення, яке мені не сподобалося б, але з моєї точки зору я це точно відчув там більше, ніж тут.

Справді, і чим ти жив у Лондоні, поки навчався?

У ті самі початку, окрім школи, я працював у готелі в центральній частині Лондона. Пізніше я працював у студії йоги на рецепції, і з часом я почав представляти уроки свого вчителя, а потім повністю викладати. Останній рік, який я провів у Лондоні, був помічником психотерапевта, головним чином з питань адміністрування, веб-адміністрування та соціальних мереж, і поступово я почав допомагати їй у її групах, якими вона керувала та няняла свого маленького. Коли я зараз думаю про це, іноді я справді не знаю, як мені все це вдалося, адже на додаток до всього, що я ще мав практику, години працювали з клієнтами, але вони були частиною волонтерства, а це означає, що тоді мені довелося десь наздогнати. Моя сім’я також мені допомагала і підтримувала, тож я якось це прикрив.

У Словаччині вона вчилася та працювала на мові жестів. Що привело вас до цього і як воно збагатило вас?

Я започаткував мову жестів на додаток до вивчення психології, це було в 2012 році. Я був захоплений і хотів вивчити її та познайомитись з людьми, які нею користуються. У мене в родині нікого немає, і в околицях не було таких, як я. Стимул просто прийшов, тому я відповів на нього. Я знайшов курс в Інтернеті в ОЗ Мисли - центр культури глухих, і я почав відвідувати його. Через 3 місяці я приєднався до OZ як робочий помічник, і я був єдиним, хто слухав глухих колег. Ця щоденна практика дуже допомогла мені поступово вдосконалювати мову жестів, і завдяки OZ, я думаю, я поступово потрапив у спільноту глухих.

Мене здивувало, що мова жестів у кожній країні різна. Це насправді діаметрально різниться залежно від місця розташування?

Кожна держава має власну національну мову жестів, але існує також міжнародна система жестів, яка використовується на різних міжнародних зустрічах або конференціях. Так, це інше. Навіть британська та американська мова жестів відрізняються, хоча ми могли б подумати, що ні.

Люди з вадами слуху також мають сленг та лайку?

Так, навіть Глухі - це просто люди, і вони зляться і лаються. Сленг також існує на мові жестів.

У зв’язку з цим, переглядаючи переклад, у мене завжди виникає таке пустотливе запитання, чи не може перекладач висміяти того, кого перекладає?.

Ні ні, це справді не може. І навіть якби він це зробив, це було б востаннє. ☺

Тому я, безумовно, іноді маю бажання "сказати" мовою жестів свою думку про політиків або придумати якийсь внутрішній знак.

Перекладач повинен бути абсолютно нейтральним і насправді тлумачити лише сказане. Якби ми додали туди якісь свої соски, ми грубо порушили б етику тлумачення. Це точно так само, як якщо б перекладач іноземних мов почав щось там думати. І нами також керують наші глухі керівники, які надають нам відгук.

Скільки часу у вас зайняло вивчення мови жестів до рівня, коли ви можете офіційно перекладати?

Перекладачі часто бачать одягнених у чорне, це і є намір?

Це таке неписане правило в рамках етичного кодексу перекладача. Чорний фон нейтральний і ненав’язливий, і ви добре бачите на ньому свої руки. Тому ми в темному, одноколірному кольорі, і ми не можемо мати жодних характерних кнопок, воланів чи інших застосувань. Все візуально більш істотно заважає глухим при отриманні інформації. Це також стосується ювелірних виробів або характерного макіяжу для жінок.

Ви також унікальні тим, що ви поєднання художника та перекладача. Ви також займаєтесь художньою інтерпретацією. Як перекладаються пісні?

До художньої та театральної інтерпретації я дійшов завдяки ОЗ Мисла та її глухому режисеру Міхалу Хефті. Він справді фахівець у цій галузі і єдиний у Словаччині. Інтерпретація театру та пісень абсолютно інша з точки зору процесу, ніж інтерпретація, скажімо, преси. Таке тлумачення вимагає тривалої і ретельної підготовки, і я ніколи не можу просто стояти там і "йти" туди. Що стосується інтерпретації пісень, то процес, як правило, триває тиждень-два. Перший етап полягає у збиранні всієї інформації про автора музики, про текст, про обставини пісні, про її історію, як і чому вона була створена, так що я маю таку картину того, що мені потрібно робити з. На наступному етапі я разом зі своїм керівником (Міхалом) проведу аналіз тексту та його переклад. Сам процес інтерпретації не стосується інтерпретації тексту як такого, оскільки в такому випадку це буде просто просте "оповідання" тексту, і глуха людина не матиме цієї загальної інформації. Зрештою, у пісні є якась атмосфера, вона дає нам набагато більше, ніж просто читання текстів. Тому в художній інтерпретації вона створюється як би така історія, відображення того, про що йдеться у пісні, так що вона дає адекватні емоції.

Скільки часу потрібно для підготовки театральної інтерпретації?

Що стосується театру, то це часто мінімум 2-3, а іноді і до 4 місяців, залежно від того, що це і скільки людей задіяно. Знову ж, звичайно, є перше, звичайно, читання сценарію та його переклад. Переклад сценарію є найскладнішою частиною, оскільки його потрібно пройти по-справжньому ретельно і перекласти, щоб там все збереглося. Перше, друге і третє значення, які там приховані. Нас завжди можуть взяти метафори, іграшки слів, різні незакінчені думки та різні інші фокуси. Оскільки це художні тексти, і залежно від мови, якою там користуються, з якого періоду, нам важливо витратити трохи часу, щоб переконатися, що він справді добре перекладений. Це завжди забирає у нас найбільше часу. Тоді ми, перекладачі, проходимо це і вчимось. Звичайно, ми чуємо ці репліки в дії, але нам потрібно заздалегідь знати, що ми там використовували і як, адже в процесі перекладу ми це все вирішили і цілеспрямовано підібрали, що, як і де сказати. І тоді, коли ця фаза успішно позаду, лише тоді ми зустрічаємося з акторами і вирушаємо в космос.

Як це виглядає на практиці?

Театральна інтерпретація може бути тіньовою (кожен актор має свого інтерпретатора, який тінить його під час вистави), статичною (інтерпретатори розміщуються в одному місці), балконною (інтерпретатори розміщуються на якійсь піднесеній поверхні, як ніби за сценою, коли ви дивитесь у бік етап). Якщо ми робимо тіньову інтерпретацію, яку використовуємо найчастіше, нам доведеться пройти всю позицію з акторами від початку до кінця і точно визначити, де стоятимуть перекладачі, як і коли вони рухатимуться, з якого боку вони прийдуть, тому що перекладач завжди знаходиться десь поруч з актором і щоб його було легко побачити, але з іншого боку не турбувати. Є над чим подумати.

Звичайно, в обох типах усного перекладу, як художньому, так і театральному, існує співпраця перекладачів та глухих керівників. Це основа.

Ще одна ваша перевага - ви психолог, який вільно користується словацькою мовою жестів. У вас є своя психологічна практика, де ви маєте справу з глухими клієнтами?

У мене є приміщення, де я працюю з клієнтами, але оскільки я чую людей із глухих з усієї Словаччини, ми часто працюємо через відеодзвінки. Зараз я готую проект, в рамках якого буду знімати відео на мові жестів для глухих жестів на теми психічного здоров’я. Поінформованість про цю тему у громаді дуже мала саме тому, що вони не мають доступу до інформації своєю природною мовою. Я намагаюся поглянути на це так всебічно і почати з того, що, на мою думку, є необхідним. На даний момент, безумовно, це усвідомлення цієї теми та різних підтем психічного здоров’я. Для мене найефективнішим способом є обмін інформацією, щоб якомога більше людей мали шанс туди потрапити.

З цим цікаво, як насправді працює словацька система охорони здоров’я у зв’язку з глухими пацієнтами? Будь то психічне здоров'я, але й фізичне?

Що стосується перекладу в лікарнях, на різних обстеженнях або обстеженнях він працює таким чином, що кожен глухий жестикулюючий повинен сам забезпечити перекладача. Деякі округи мають зареєстрованих постачальників послуг перекладачів та посередників, а інші - ні. Це означає, що в регіонах, де, наприклад, існує повністю функціонуюча організація, що надає послуги перекладача, глухі звикли звичайно замовляти перекладачів. Однак часто це пов’язано з відсутністю перекладачів, тому вони або йдуть зі своїми глухими членами для перекладу, або йдуть самі, без перекладача, але тоді спілкування не вдається, якщо вони покладаються лише на ручку та папір чи перегляд. І того, що стосується таких речей, як консультація з питань охорони здоров’я, абсолютно недостатньо, якщо сказати, небезпечно.

Коли ми здорові, як ти бережеш себе?

Намагаюся, зокрема, піклуватися про своє психічне здоров’я. Я б сказав, що я хронічний "недихатель", і я відчуваю, що мені все одно "треба" щось робити. Це моя внутрішня програма, над якою я намагаюся працювати. Тож я свідомо вкладаю у свій список справ розслаблюючий характер і те, що мене просять робити. Я люблю гуляти на природі та в лісі, мені корисно надавати своєму тілу трохи рухів та свідомого дихання, що зазвичай є якоюсь формою йоги.

Вона вирішила повернутися до Братислави. Це означає, що наразі ви оселилися тут, і це вже не тягне вас у світ?

Так, наразі (!) Я влаштувався, і це на даний момент не тягне мене у світ з точки зору проживання десь ще. Звичайно поза класичними подорожами.

Куди ти любиш ходити вдома і які місця тобі найбільше подобаються?

Мені подобаються ліси, що завгодно. Вода будь-якої природи дійсно заряджає мене. Мені подобаються місця, де мало людей і де спокій. Місця, які здаються вищими, звідки я маю погляд нижче. Мені здається, що я вийшов з хаосу, і я можу трохи дихати і дивитись на речі з вигідної точки зору. ☺

Текст та фото: Яна ГОМБОШОВА
Ми дякуємо Художньому музею Данубіани Мойленстін за те, що надав простір для фотографування