Ця стаття намагається підтвердити теоретичну модель Еріка Хеммінгссона (Hemmingsson, 2014), визнаного світового експерта з ожиріння, з метою продемонструвати роль, яку відіграє психологічне та емоційне благополуччя дітей у профілактиці ожиріння серед дітей.

чому

Модель Хеммінгсона складається з п'яти ланцюжкових етапів, на яких кожен етап передбачає наступний. Таким чином, пропонується причинно-наслідковий зв’язок. Дослідження, докладно описане нижче, вперше підтверджує, що кожен з цих етапів взаємопов’язаний, що кожен етап пов’язаний із наступним і що модель працює. Отже, показано, що неповнолітні пом’якшують їжею емоційну нестабільність, спричинену сімейним середовищем, в якому переважають низькі економічні ресурси та низький рівень освіти.

У цьому п’ятирічному дослідженні взяли участь 220 сімей з двох центрів первинної медичної допомоги та різних державних шкіл Мадрида. Оцінені неповнолітні, з різною вагою, мали вік від 8 до 12 років. Учасники з ожирінням, спричиненим якимось захворюванням, були виключені; ті, хто не мав належного усного чи письмового володіння іспанською мовою, та ті, хто страждав на порушення розвитку. Для розробки різних етапів моделі використовувались різні методології, орієнтовані на співбесіди та анкетування кожного з факторів.

Перший етап оціненої моделі підтверджує, що дорослі з низьким соціально-економічним та освітнім рівнем мають вищий рівень психологічного дистрессу. Крім того, очевидно, що взаємозв'язок між цими двома факторами є обернено пропорційною: чим нижчий соціально-економічний статус, тим більший емоційний переживання батьків.

Другий етап теоретичної моделі Хеммінгсона показує, що емоційні переживання батьків породжують більш негативне сімейне середовище. Результати дослідження узгоджуються з цією ідеєю і показують, що емоційний дистрес батьків дає можливість передбачити відсутність згуртованості сім'ї, роз'єднаність у подружжя, меншу здатність справлятися зі змінами та менш ласкаві стосунки зі своїми дітьми. Отже, з дослідження ясно, що батьки можуть мати меншу емоційну готовність задовольняти потреби своїх дітей або реагувати на них афективно.


Погане шкільне середовище в сім'ї оцінювали за балами на основі відповідей батьків у різних встановлених психологічних анкетах. Ці тести вимірюють емоції, висловлені критичними коментарями до подружжя, згуртованість сім'ї, адаптація до змін та союз батьків.

Також виявлено, що неповнолітні, які виростають у конфліктних сімейних умовах, мають вищий рівень психологічного стресу. За результатами опитувань, чим гірше сімейне середовище, тим більша тривожність і депресія дитини, і нижча його самооцінка. Опитування показують, що 58% дітей з надмірною вагою та 65% дітей із ожирінням мають клінічний психологічний розлад - найпоширеніший, тривожний - порівняно з 20% дітей із нормальною вагою. Цей останній відсоток підпадає під параметри, які вважаються нормальними в дитячому віці, встановлені Міністерством охорони здоров'я, споживання та соціального забезпечення.

Дослідження також підтверджує, що власний психологічний дискомфорт дитини передбачає появу почуття втрати контролю під час їжі. Це відчуття, яке вивчали в інших країнах, зокрема у неповнолітніх із ожирінням, ускладнює усвідомлення дітьми кількості їжі, яку вони їдять. Таким чином, доводиться, що споживання калорійної їжі вище у дітей з тривогою та депресією, оскільки вони використовують їжу для полегшення свого смутку або як формулу комфорту, або як тип «самолікування» для вирішення конфліктів.

На наступному етапі показано, що діти, які не знають, як контролювати бажання їсти, мають вищий індекс маси тіла.

За результатами опитувань, 49% дітей, що страждають ожирінням, і 24% дітей із надмірною вагою визнали втрату контролю під час прийому їжі, порівняно з 3,7% дітей із нормальною вагою. Таким чином доведена пряма залежність між втратою контролю над їжею та збільшенням ваги у неповнолітніх. З іншого боку, попередні дослідження показують, що цей дисбаланс у дитинстві збільшує ризик ожиріння у зрілому віці.

Це дослідження відображає необхідність врахування соціальних, сімейних та психологічних змінних кожної людини при появі дитячого ожиріння з метою включення їх до стратегій профілактики, як урядових, так і шкільних. У цьому сенсі вважається важливим, щоб лікарі та дієтологи, а також психологи йшли поруч у лікуванні цієї патології. Виходячи з цього, особливо важливо, щоб лікування виходило за межі пріоритетності втрати ваги у дітей і щоб розумілася роль, яку їжа відіграє у регулюванні психологічних переживань неповнолітніх.

З цієї причини слід просувати нові стратегії контролю ваги, які включають психологічні та сімейні фактори, разом із уже існуючими ініціативами, такими як здорове харчування та фізичні вправи. У цьому сенсі ця нова пропозиція повинна дозволити як ожирілим дітям, так і їхнім батькам краще виявляти та регулювати свої емоції з метою покращення сімейного середовища та зменшення соціальної стигми, спричиненої цією хворобою. Стигма, пов’язана з такими міфами, як просто обжерливість, відсутність зусиль чи лінощі, фактори, які мало пов’язані з ожирінням у дітей.

ХЕММІНГССОН, Е. (2014): «Нова модель ролі психологічних та емоційних переживань у сприянні ожирінню: концептуальний огляд із наслідками для лікування та профілактики», Огляди ожиріння, 15 (9): 769-779.