У спорті внаслідок втоми спостерігається зниження спортивних результатів, ослаблення фізичної сили в процесі тренування та, в довгостроковій перспективі, зниження спортивних результатів. Існує багато факторів, що впливають на втому, і в більшості випадків їх не можна розглядати окремо.
Втома - природний фізіологічний механізм. Організм протистоїть надмірним фізичним навантаженням і розумовим навантаженням. Втома приносить ряд гострих змін, які негативно позначаються на роботі. Вони стосуються окремих функцій організму (виснаження м’язового глікогену, порушення гомеостазу внутрішнього середовища, пошкодження м’язових клітин, обмеження м’язової функції, метаболічні зміни та інші). Проте розвиток втоми є необхідною передумовою адаптації організму до фізичних навантажень.
Проблему втоми можна оцінити з фізіологічної, психологічної або патологічної точки зору. Також можна говорити про місцеву стомлюваність, яка включає певну групу м’язів, та загальну втому, яка впливає на весь організм. Ми визнаємо периферійні, мускулиста і центральний втома. Суб’єктивне відчуття та об’єктивна діагностика втоми дуже важкі і часто вводять в оману. Відмінності між фізіологічними проявами та психологічною прийнятністю втоми можна зменшити за допомогою психологічної підготовки або відповідного заохочення аудиторії.
Центральна втома
Незважаючи на велику кількість робіт, досі немає чітких пояснень походження втоми центральної нервової системи (Roelands and Meeusen, 2014). Докази центральної нервової складової втоми можна побачити як у зменшенні частоти ударів, переважно у швидких м’язових волокнах, так і в порушенні структури рухової іннервації (Bigland, 1990). Активність альфа-мотонейронів зменшується, що виражається у зменшенні частоти подразників у відповідних рухових одиницях (Фіттс, 1994). Зменшення м’язового збудження призводить до зменшення сили та швидкості скорочення іннервованого м’яза. На практиці це означає зменшення механічної потужності, швидкості обертання та зменшення сили.
Периферична втома
Це обумовлено зниженою здатністю розвивати силу через недостатнє оновлення високоенергетичних молекул фосфатів (макроергічні фосфати, АТФ), які необхідні для негайного використання при скороченні м’язів. Наприклад, у вправах на витривалість виснаження глікогену пояснюється початком м’язової втоми (Roelands and Meeusen, 2014). Однак є кілька проблем, пов’язаних з гомеостазом та накопиченням продуктів метаболізму, таких як іони Н +, фосфати, аміак, порушення вимивання та резорбції Са 2+ із саркоплазматичного ретикулуму (Hill et al., 2001), K + накопичення на зовнішній стороні мембрани м’язових клітин та ін., 1985) або суперечливий лактат.
Іншою причиною периферичної втоми може бути надмірне виснаження рідини або надмірне накопичення температури та подальший колапс кровообігу. Цей тип втоми характерний для довготривалих навантажень на витривалість, коли втрати рідини збільшуються прямо пропорційно температурі навколишнього середовища.
Синдром перенапруги та перетренованості
Що стосується стійкої втоми, ми стикаємось із двома умовами спортивних тренувань - синдромом перетренованості та синдромом перенапруги. Немає прямої межі між цими, здавалося б, подібними станами. Сам діагноз набагато складніший. У більшості випадків пусковим механізмом для перетренованості є помилка в тренуванні, що складається з перевантаження та неадекватної регенерації. Це не класичне захворювання. Ймовірність його виникнення збільшується за рахунок негативного енергетичного балансу, надмірного виснаження запасів глікогену, обмеженого запасу заліза, зниження імунітету, алергії, а також проблем із психічним здоров’ям. Деякі автори також повідомляють про перебування на більших висотах або в жаркому середовищі як про ризиковане (Meeusen et al., 2014).
Перенапруга
Це тимчасово і в більшості випадків супроводжується зниженням показників, що триває лише кілька днів. Це виникає, наприклад, після перегонів або після інтенсивних навантажень на концентрацію уваги. Jeukendrup та ін. (1992) прослідкував реакцію організму на двотижневе збільшення тренувального навантаження у групі велосипедистів, що працюють на виставці. На додаток до зниження рівня лактату в крові під час оцінювального тесту, вони зазнали зниження максимальної частоти серцевих скорочень, VO2max (максимального споживання кисню), а також максимальних механічних характеристик. З іншого боку, інше дослідження (Rietjens et al., 2005) не підтвердило вплив двотижневого збільшення тренувального навантаження на зменшення максимального значення частоти серцевих скорочень або лактату. Однак він відзначив значне зниження рівня гемоглобіну та кортизолу. Рієтженс та ін. (2005) вважають час реакції, який подовжується через перевантаження, найбільш чутливим параметром для діагностики перенапруги. Вони також заявляють, що центральний ефект втоми має більш домінуюче положення у випадку перенапруги, ніж периферійний.
Перетренованість
Це більш тривала ситуація, коли спортсмен не може тренуватися в напружених зонах. Його ідентифікація дуже обмежена. Більшість наукових праць зосереджуються лише на впливі стрибків напруги (Kreher and Schwartz, 2012). Методологічно набагато простіше збільшити навчальне навантаження протягом декількох днів або тижнів, використовуючи більшу вибірку досліджуваних. Перенапруга трапляється у спортивних тренуваннях набагато більшою мірою, ніж перетренованість. Недостатньо відповідних досліджень, пов’язаних з перетренованістю, і було проведено більше тематичних досліджень.
Потенційні тригери синдрому перетренованості
- збільшення збільшення тренувального навантаження без достатнього
- регенерація
- одноманітність у навчанні
- велика кількість змагань
- порушення сну
- негативний енергетичний баланс, дефіцит заліза
- соціальні стресові фактори (сімейні та робочі відносини)
- попередні захворювання
- залишатися на більшій висоті
- тренування в жаркому середовищі
Різні біохімічні, гематологічні та імунологічні параметри (С-реактивний білок, креатинкіназа, сечовина, печінкові ферменти, Na +, K +, кортизол, тестостерон, седиментація еритроцитів та інші) були досліджені в декількох дослідженнях. Їх суперечливі результати виключають чітке тлумачення, пов’язане з ідентифікацією синдрому перетренованості (Kreher and Schwartz, 2012), але вони корисні для оцінки поточного стану спортсмена (Meeusen et al., 2013). Погіршення інтерпретації та діагностики синдрому перетренованості ускладнює також той факт, що рівень деяких біохімічних показників відрізняється від значень спокою також впливом нормального тренувального навантаження (наприклад, креатинкіназа, деякі ферменти печінки, С-реактивний білок) . У цьому відношенні недостатньо слідувати одноразовим значенням, а динаміці змін. Діагностуючи втому - і особливо перетренованість - спортсменів, недоцільно робити висновок з одного обстеження. Як повідомляють Koch et al. (2014), індивідуальні відмінності та мінливість навантаження (силові тренування, вправи на витривалість тощо) по-різному впливають на накопичення креатинкінази.
Стан перетренованості також супроводжується погіршенням настрою, порушенням якості сну та поведінковими змінами (Armstron and Van Heest, 2002). Це також впливає на управління вегетативною нервовою системою. Симпатична активність та вимивання катехоламінів зменшуються (Halson and Jeukendrup, 2004). Ергогенні стимулятори (наприклад, кофеїн) також не ефективні при перетренуванні.
Остаточний прояв синдрому перетренованості пов’язаний не тільки з психологічною, але і з фізіологічною стороною. У цьому випадку не рекомендується триваліше навантаження на витривалість навіть в умовах низької інтенсивності.
Література