кардіоміопатія [гр.], КМП - захворювання серцевого м’яза (міокарда), пов’язане із серцевим розладом, що виникає без відомої причини. За патофізіологічними та гемодинамічними змінами розрізняють дилатаційну, гіпертрофічну та рестрикційну кардіоміопатії.

енциклопедія

Розширена кардіоміопатія характеризується дилатацією лівого шлуночка і помітно зниженою серцевою систолічною функцією. У більшості пацієнтів спостерігається глобальна гіпокінезія з відхиленнями в моториці стінок серця, які проявляються симптомами серцевої недостатності з низьким пульсом. Оскільки етіологія захворювання невідома, досліджуються сімейні та генетичні причини пошкодження, вірусний міокардит та імунологічні відхилення. Патологічною основою є хронічний фіброз і втрата кардіоміоцитів, які поступово призводять до проявів захворювання (розширення, витончення, пізніше потовщення міокарда).

Гіпертрофічна кардіоміопатія характеризується асиметричним потовщенням стінок лівого шлуночка з частим залученням міжшлуночкової перегородки, значним порушенням релаксаційної здатності лівого шлуночка та порушенням шлуночкового наповнення. Причина гіпертрофії міокарда при гіпертрофічній кардіоміопатії невідома, найчастіше повідомляється про порушення обміну кальцію, посилення симпатичної стимуляції, огрубіння стінок коронарних артерій та порушення мікроциркуляції. В даний час виявляється близько 50% генетичної причини. Існує два типи гіпертрофічної кардіоміопатії. Тип обструкції характеризується звуженням вихідної частини лівої камери. Обструкція виникає лише під час систоли і викликана гіпертрофією міжшлуночкової перегородки та систолічним рухом мітрального апарату (мітральні кінчики відсуваються до міжшлуночкової перегородки). Загальна систолічна функція в нормі, вимірювання діастолічної функції показує сильний розлад розслаблення. Гіпертрофічна кардіоміопатія без обструкції характеризується гіпертрофією різних відділів лівого шлуночка.

Лікування: при розширеній кардіоміопатії введення інгібіторів АПФ (→ інгібітори ферментів), антагоністів ангіотензину II, бета-адреноблокаторів, антагоністів кальцію 3-го покоління (амлодипін), діуретиків та дигоксину, при раптовому погіршенні введення інгібіторів фосфодіестерази та дофаміну, у деяких пацієнтів, серця трансплантація), тривале антикоагулянтне лікування; при гіпертрофічній кардіоміопатії, введенні бета-адреноблокаторів, антагоністів кальцію, обережності від антиаритміків та діуретиків, електротерапії аритмій, хірургічній (міотомія та мієктомія міжшлуночкової перегородки, трансплантація серця); при обмежувальній кардіоміопатії, прийомі діуретиків та дигоксину (але не при амілоїдозі), іноді судинорозширювальних препаратів, при гемохроматозі, венепункції та хелатуванні, при саркоїдозі, глюкокортикоїдах.

кардіоміопатія [гр.], КМП - захворювання серцевого м’яза (міокарда), пов’язане із серцевим розладом, що виникає без відомої причини. За патофізіологічними та гемодинамічними змінами розрізняють дилатаційну, гіпертрофічну та рестрикційну кардіоміопатії.

Розширена кардіоміопатія характеризується дилатацією лівого шлуночка і помітно зниженою серцевою систолічною функцією. У більшості пацієнтів спостерігається глобальна гіпокінезія з відхиленнями в моториці стінок серця, які проявляються симптомами серцевої недостатності з низьким пульсом. Оскільки етіологія захворювання невідома, досліджуються сімейні та генетичні причини пошкодження, вірусний міокардит та імунологічні відхилення. Патологічною основою є хронічний фіброз і втрата кардіоміоцитів, які поступово призводять до проявів захворювання (розширення, витончення, пізніше потовщення міокарда).

Гіпертрофічна кардіоміопатія характеризується асиметричним потовщенням стінок лівого шлуночка з частим залученням міжшлуночкової перегородки, значним порушенням релаксаційної здатності лівого шлуночка та порушенням шлуночкового наповнення. Причина гіпертрофії міокарда при гіпертрофічній кардіоміопатії невідома, найчастіше повідомляється про порушення обміну кальцію, посилення симпатичної стимуляції, огрубіння стінок коронарних артерій та порушення мікроциркуляції. В даний час виявляється близько 50% генетичної причини. Існує два типи гіпертрофічної кардіоміопатії. Тип обструкції характеризується звуженням вихідної частини лівої камери. Обструкція виникає лише під час систоли і викликана гіпертрофією міжшлуночкової перегородки та систолічним рухом мітрального апарату (мітральні кінчики відсуваються до міжшлуночкової перегородки). Загальна систолічна функція в нормі, вимірювання діастолічної функції показує сильний розлад розслаблення. Гіпертрофічна кардіоміопатія без обструкції характеризується гіпертрофією різних відділів лівого шлуночка.

Лікування: при розширеній кардіоміопатії введення інгібіторів АПФ (→ інгібітори ферментів), антагоністів ангіотензину II, бета-адреноблокаторів, антагоністів кальцію 3-го покоління (амлодипін), діуретиків та дигоксину, при раптовому погіршенні введення інгібіторів фосфодіестерази та дофаміну, у деяких пацієнтів, серця трансплантація), тривале антикоагулянтне лікування; при гіпертрофічній кардіоміопатії, введенні бета-адреноблокаторів, антагоністів кальцію, обережності від антиаритміків та діуретиків, електротерапії аритмій, хірургічній (міотомія та мієктомія міжшлуночкової перегородки, трансплантація серця); при обмежувальній кардіоміопатії, прийомі діуретиків та дигоксину (але не при амілоїдозі), іноді судинорозширювальних препаратів, при гемохроматозі, венепункції та хелатуванні, при саркоїдозі, глюкокортикоїдах.