Сантьяго Муццо Б.
Ендокринологічний відділ, Інститут харчування та харчових технологій (INTA), Університет Чилі.

харчових

Світ помітно просунувся у вирішенні дефіциту харчування, дитячої смертності та інфекцій. У Латинській Америці Чилі стала єдиною країною, яка покращила більше цих показників, що пояснювало б швидкий епідеміологічний перехід, який експериментував. Тим не менше, надлишкові харчові проблеми збільшили особливо нетрансмісивні хронічні захворювання дорослої людини, які на даний момент є основною причиною смерті в нашій країні. Сучасна проблема полягає у зменшенні поширеності ожиріння без збільшення гіпотрофії, яка на даний момент є прихованою хворобою. В останні роки зменшення природного дефіциту було менш помітним, ніж збільшення ожиріння та зменшення недостатньої ваги, що могло бути пов'язано з деякими дефіцитами мікроелементів або що його можна було візуалізувати, коли дефіциту макроелементів майже немає.
Ключові слова: Харчові розлади, ожиріння, мікроелементи.

Ця робота була отримана 10 липня 2002 року та прийнята до друку 5 серпня 2002 року.

ВИЗНАЧЕННЯ

Здоров’я - це стан фізичного, психічного та соціального благополуччя, до якого прагне кожен, що є правом усіх нас, хто населяє цю планету. Людям здається важким отримати це право, коли вони знають, що наприкінці минулого століття більше половини світового населення отримувало менше їжі, ніж їм було потрібно відповідно до їх вимог (1,2). Найбільше постраждала вікова група дітей, оскільки їхні потреби є найвищими та найбільш специфічними для постнатального життя, а їх метаболічні механізми працюють на високому рівні, що вказує на більший ризик виникнення дефіциту харчування.

Перший рік життя дитини має вирішальне значення для її росту і розвитку, оскільки до вищезазначеного додається, що її харчування залежить від третіх осіб, і це час життя, в якому процеси росту і розвитку здійснюються в повній мірі швидкість життя, і тому мають найбільшу схильність до впливу екологічної небезпеки (3). Результатом будь-якої агресії, будь то дефіцит харчування, хвороба чи психосенсорні та афективні депривації, є зупинка цих важливих процесів, що може означати залишення постійного продовження, незважаючи на подальшу реабілітацію (4).

Первинне білково-калорійне недоїдання є надзвичайно поширеним харчовим захворюванням у слаборозвинених країнах. Це відбувається внаслідок глобального дефіциту поживних речовин через брак економічних ресурсів, харчових знань та поганої гігієни навколишнього середовища, необхідних для забезпечення адекватних поживних речовин для нормального росту та розвитку дитини (5).

Було показано, що в дитинстві існували два добре диференційованих типи недоїдання; маразм або білково-калорійне недоїдання та квашиоркор або багатодиференційне або білкове недоїдання (6,7). Було зроблено висновок, що перше - це хронічне недоїдання, яке дає тілу час адаптуватися до виживання, тоді як друге - це гостре недоїдання, при якому пацієнт повинен швидко лікуватися або він/вона помирає (8,9). Маразм виникає до однорічного віку внаслідок раннього відлучення та дієти з дефіцитом білка та калорій, тоді як Квашіоркор виникає після двох років життя, тривалого грудного вигодовування, необхідного для виживання дитини, і через те, що при відлученні від нього використовує поживні речовини з меншою вартістю, щоб втамувати голод дитини, особливо вуглеводи, що створює винятковий дефіцит білка (10,11).

Маразм не має гематологічних змін, білків крові або печінкової жирової інфільтрації, тоді як Квашіоркор має симптоми авітамінозу, анемії, гіпопротеїнемії, жирової печінки та набряків (12-15). Ці симптоми виникають як наслідок нестачі плазмових транспортерів вітамінів та ліпопротеїдів, як результат зменшення плазмового кортизолу, необхідного для підтримки нормальних білків плазми, за рахунок викрадення їх з м’язів під час гострої стадії недоїдання (16- 18).

Ці описані типи недоїдання відповідають екстремальним випадкам, оскільки змішана форма (маразм-квашиоркор), як правило, зустрічається, причому маразм є найпоширенішою формою виступу на той час. Ці форми недоїдання становлять важку форму захворювання, середні та легкі форми є найбільш частими, і їх можна порівняти з айсбергом, у якому частина над водою являє собою вражаючі важкі форми захворювання, тоді як велика маса помірно недоїдають і легкі сприймаються менше і відповідають частині під водою.

У Чилі в шістдесятих роках дитяча смертність становила 120 на 1000, а рівень недоїдання сягав шістдесяти відсотків дітей у віці до 5 років, особливо це впливало на низькі соціально-економічні шари та серед них до 6 місяців. Серйозністю цієї ситуації був не лише високий відсоток померлих дітей, у яких держава вклала значні ресурси, але й тих, хто вижив (19).

Маразм виникає в критичний період життя, коли органи ростуть найшвидшими темпами післяпологового життя, дуже схильні до постійних пошкоджень. Було показано, що недоїдаючі мають меншу окружність черепа, підозрюючи зменшену енцефалічну масу (20). Завдяки геніальній системі просвічування черепа було виявлено підвищену кількість рідини між мозком і черепом, який виявився ліквором, і тому підозрювали, що мозок недоїдаючих не тільки менше, але й плаває всередині черепа, який був занадто великий для свого розміру (21).

Згодом Winick et al. Визначили вміст нуклеїнової кислоти в експериментальній моделі гіпотрофії у щурів та померлих дітей, які недоїдали, продемонструвавши, що їх мозок назавжди залишився з меншою кількістю клітин, за оцінками, 20%, цифра зросла до 50% у тих, у кого було внутрішньоутробне гіпотрофія, до якої додалося післяпологове гіпотрофія, що посилює шкідливу дію обох нокса. Можливість відновити цей дефіцит існувала лише тоді, коли протягом критичного періоду розвитку мозку проводилася харчова реабілітація (22).

Роками пізніше було показано, що діти, які страждали важким маразматичним недоїданням на першому році життя, мали нижчий рівень IQ, ніж їхні брати та сестри та група однолітків з того ж населеного пункту, які не страждали від недоїдання (23).

У Мексиці було показано, що лише 4% матерів з низьким соціально-економічним рівнем мали нормальний рівень IQ (із 91 балу), тоді як 96% матерів із середнім соціально-економічним рівнем мали нормальний рівень IQ. Ці розслідування придумали термін "соціогенна шкода" до збитків, завданих маразматичним недоїданням, що пояснювало, чому країна, яка зазнала значної кількості недоїдаючих, мала серйозні труднощі подолати порочне коло недоїдання - недорозвинення та недоїдання, оскільки постраждале населення було пошкоджене, не усвідомлюючи її проблеми або мотивації вийти з неї (24).

З іншого боку, було показано, що психосенсорна стимуляція як на тваринних моделях, так і на людях, проведена в перші роки життя, впливала на кількість клітин та якість синаптичних взаємозв’язків мозку (25). Ці висновки, додані до того, що лікарні не були найбільш підходящими місцями для лікування дітей з білково-калорійним недоїданням через легкість зараження внутрішньолікарняними інфекціями і відсутність необхідного персоналу для проведення адекватної психосенсорної стимуляції, вплинули на створення харчування центри оздоровлення (КОНІН) розпочали свою діяльність у 70-х роках і швидко створили інфраструктуру з 33 центрів із загальною кількістю 1360 ліжок для немовлят по всій країні, де проводили дієтичну реабілітацію та психосенсорну та моторну стимуляцію, зумівши знизити рівень інфекцій та смертності від них дітей, які в той час генерували відсоток дитячої смертності, а також зменшували витрати на госпіталізацію цих пацієнтів.

Заслугою медичних працівників, присвячених вивченню та лікуванню недоїдання, було усвідомлення серйозності цієї хвороби для росту та розвитку дітей та для соціально-економічного розвитку країни. Це призвело до того, що керівники країни віддали пріоритет вирішенню цієї проблеми та спрямуванню важливих ресурсів на різні програми, які допомогли поліпшити харчування дітей, такі як JUNJI, JUNAEB, PNAC, CONIN, раннє обстеження недоїдаючих у центрах догляду, окрім освітніх, житлові та каналізаційні плани серед багатьох інших, що однозначно вплинуло на зменшення дитячого недоїдання, що призвело до зменшення дитячої смертності та, разом з цим, інфекційної патології у дітей (26).

СТУТУРНИЙ ДЕФІЦИТ

Зростання зросту дитини визначається в його генах і повністю виражається, якщо оточуюче його середовище є сприятливим і забезпечує йому всі необхідні елементи для нормального росту. Поки навколишнє середовище сприятливе, генетичний потенціал може бути повністю виражений. Тому якість зросту є хорошим показником рівня життя країни.

Чотири десятиліття тому в Чилі було продемонстровано, що діти нижчого класу мали дефіцит зросту 10 см у віці 5 років у порівнянні з чилійськими дітьми вищого середнього класу, тоді як останні були схожими за ростом на північноамериканських (27) . Показано, що у немовлят, які страждали від раннього постнатального білкового калорійного недоїдання, у дорослому віці постійно затримуються (27,28).

Було показано, що чилійські школярі мали більшу природну затримку, тоді як їх соціально-економічний рівень був нижчим, і це підкреслювалось у старшому віці у жінок, виробляючи статевий диморфізм, який популяційні генетики пояснюють етнічними факторами (29). Ця ситуація стала більш очевидною із помітним зменшенням недоїдання дітей, яке раніше маскувало деякі особливості зростання населення етнічного походження. У 18 років у хлопчиків був дефіцит 3 см (169,4 ± 4,6), а у дівчат 7 см, відповідно до французьких стандартів (30).

Монкеберг та його співробітники вивчали зростання кількості більш ніж 1 мільйона чилійських школярів різних рівнів базової освіти, показавши, що протягом останніх десятиліть вони зростали зі швидкістю 1,5 см на десятиліття. .

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ, ДЕМОГРАФІЧНИЙ І ХАРЧОВИЙ ПЕРЕХІД.

За останні 50 років стан здоров’я у світі покращився більше, ніж за всю історію людства. У країнах, що розвиваються, тривалість життя при народженні зросла з 40 до 63 років, дитяча смертність знизилася з 280 до 106 на 1000 живонароджених. У розвинутих країнах тривалість життя становить понад 75 років, а дитяча смертність - менше 10 на 1000 живонароджених. У період між 1960 і 1990 рр. Рівень дитячої смертності різко впав у всьому світі; у Чилі він впав зі 155 на 1000 до 20 на 1000 (31).

Рівень смертності дорослих (ймовірність смерті від 15 до 60 років на кожні 10 000 людей, які досягли 15-річного віку) у країнах, що розвиваються, впав менш різко - знизився з 450 у 1950 році до 230 у 1990 році. У Чилі цей показник впав з 466 у 1930 до 152 у 1990.

В останні десятиліття Чилі пережив горезвісний епідеміологічний, демографічний та харчовий перехід у своєму населенні через помітне зниження дитячої смертності та недоїдання, інфекційних захворювань та покращення догляду за двома членами матері та дитини при народженні. Це призвело до значне збільшення очікувань чилійців, що спричинило за собою помітне збільшення хронічних незаразних захворювань у дорослих (31). Поліпшення, що відбулося на соціально-економічному рівні, збільшило доступність поживних речовин і разом із зміною харчових звичок та зниженням фізичної активності помітно вплинуло на харчові проблеми через надлишок, який ми маємо в нашій країні (31).

Харчові проблеми через надлишок

Просте або екзогенне ожиріння спричинене збільшенням споживання, зменшенням загальних витрат енергії чи відпочинку або деякою їх комбінацією, що зберігається з часом (32,33).

Ожиріння у дорослих асоціюється з гіпертонією, діабетом 2 типу та гіперліпідемією, відомими факторами ризику серцево-судинних захворювань (34,35), які в даний час є основною причиною смерті в Чилі (36). З іншого боку, вищий індекс маси тіла (ІМТ) у дітей та підлітків асоціюється з вищим ризиком хронічних незаразних захворювань у дорослому житті (37,38).

Індекс маси тіла (ІМТ) є найкращим антропометричним показником харчового статусу для колективних оцінок, оскільки до 90% його варіацій обумовлені жиром в організмі. За цим показником дитина вважається надмірною вагою, коли ІМТ вище 85-го процентиля, а ожиріння - вище 95-го процентиля (21). Комітет експертів, який засідав у Вашингтоні в березні 1997 р., Рекомендував, щоб діти та підлітки з ІМТ, рівним або більшим за 95-й процентиль для свого віку та статі, мали знаходитись під медичною допомогою спеціаліста (38-40), як і діти з ІМТ між 85-м та 95-м процентилями, які мають сімейний анамнез хронічних захворювань, пов’язаних з ожирінням, або зміни рівня ліпідів у плазмі та інсуліну (41).

Діти з ІМТ вище 95-го процентиля мають високий ризик продовжувати ожиріння у дорослому житті (38-40). У старших підлітків ІМТ вище 95-го процентиля пов'язаний зі змінами артеріального тиску та ліпідного профілю, що збільшує ризик придбання захворювань, пов'язаних із ожирінням, і збільшує смертність дорослих (42-48).

Аналізуючи якість харчового стану відповідно до адекватності ваги/зросту за таблицями ВООЗ, у 1979 році у чилійських дітей було виявлено, що з 14 років спостерігалося значне збільшення ожиріння з 5,5 до 14,9%, особливо у жінки (28). У 1982 р. У підлітків було продемонстровано збільшення ожиріння з віком, більше у осіб із нижчим соціально-економічним рівнем (29). У 1984 р. У учнів початкових класів столичного регіону Чилі було встановлено, що 12,9% жінок та 7,2% чоловіків страждають ожирінням (30). Дослідження поширеності ожиріння серед школярів з різних регіонів Чилі показало позитивну та значну зв'язок з економічним покращенням (29).