Журнал гастроентерології Мексики (Мексиканський журнал гастроентерології) - офіційне видання Asociación Mexicana de Gastroenterología (Мексиканська асоціація гастроентерології). Її сторінки відкриті для членів Асоціації, а також усіх членів медичної спільноти, зацікавлених у використанні цього форуму для публікації своїх статей відповідно до редакційної політики журналу. Основна мета журналу - опублікувати оригінальні роботи в широкій галузі гастроентерології, а також надати актуальну та актуальну інформацію про спеціальність та суміжні галузі. Наукові праці включають галузі клінічної, ендоскопічної, хірургічної та дитячої гастроентерології, а також суміжні дисципліни. Журнал приймає оригінальні статті, наукові листи, оглядові статті, клінічні рекомендації, консенсуси, редакційні статті, листи до редакції, короткі повідомлення та клінічні зображення з гастроентерології іспанською та англійською мовами для їх публікації.

рідкісні

Індексується у:

Каталог журналів з відкритим доступом (DOAJ), Індекс цитування нових джерел (ESCI) у Web of Science, Index Medicus Latinoamericano, Мексиканський індекс біомедичних журналів (IMBIOMED), Latindex, PubMed-MEDLINE, Scopus, Система класифікації мексиканських журналів CONACYT Наука і технології (CRMCyT)

Слідуй за нами:

CiteScore вимірює середні цитати, отримані за опублікований документ. Читати далі

SRJ - це престижна метрика, заснована на ідеї, що не всі цитати однакові. SJR використовує подібний алгоритм, як рейтинг сторінки Google; він надає кількісний та якісний показник впливу журналу.

SNIP вимірює вплив контекстного цитування шляхом оцінки цитат на основі загальної кількості цитат у тематичному полі.

Гастрит визначається як запалення слизової оболонки шлунка, яке виявляється як травний прояв системного або місцевого захворювання. Багато з цих відхилень зросли за останні роки, в основному через побічні ефекти імунодепресії, що застосовується у пацієнтів з новоутвореннями, трансплантатами або суб'єктами із синдромом набутого імунодефіциту (СНІД).

Наявність пошкодження епітелію та регенеративних змін називається гастропатією. Гастропатія часто є результатом впливу інфекційних подразників, а також реакцій гіперчутливості та аутоімунітету. У межах гастропатій можна спостерігати еволюцію до кишкової метаплазії, при якій слизова оболонка шлунка замінюється епітелієм, що нагадує слизову оболонку кишечника, що вважається дефектною регенерацією. В даний час вважається, що відбувається еволюція від поверхневого хронічного гастриту до дифузного, а потім до мультифокального атрофічного хронічного зі змінами початкової метаплазії кишечника повного та пізніше неповного типу, з диспластичними змінами зростаючої тяжкості та нарешті розвиток раку шлунка. Представлено корисність визначення сироваткового пепсиногену (Pg) для ідентифікації хронічного атрофічного гастриту (CAG); Кількісне визначення PGI, PGII та гастрину може бути тестом для виявлення та моніторингу пацієнтів з GAC. 1

? Хвороба Менетріє

Шлунок рідко уражається при туберкульозі травної системи. Зазвичай це відбувається у хворих на СНІД, особливо в легеневій або дисемінованій формі. Переважним місцем розташування є пілородуоденальний, з виразковими ураженнями і потовщенням стінки, що може спричинити непрохідність шлунка, іноді незворотно і вимагає хірургічного лікування. Діагноз встановлюють за гістологічними даними казеозних гранульом.

Цей вірус можна виявити в шлунку або дванадцятипалій кишці, особливо у пацієнтів зі зниженим імунітетом, хворих на СНІД, хворих після трансплантації та дітей із вадами імунітету. Як повідомляється, наявність цитомегаловірусу розвиває картину, подібну до картини хвороби Менетріє у дорослих. Діагноз встановлюється біопсіями, при яких спостерігається внутрішньоядерне включення цитомегалічних клітин у «совине око», характерна ознака інфекції. Використання методу полімеразної ланцюгової реакції може допомогти розрізнити колонізацію вірусу від хвороби.

Повідомлення про шлунково-кишковий гістоплазмоз, навіть в ендемічних районах, є рідкісними і стосуються переважно хворих на СНІД. Товста кишка і клубова кишка є найбільш часто ураженими областями, і шлунок рідко вражається. Коли присутній ураження шлунка, симптомами є кровотеча з виразок та ерозій, виявлених у складках (є повідомлення про смертельні кровотечі). У біопсіях виявляються гранульоми, що містять макрофаги з мікроорганізмами.

? Хвороба Крона

Найбільш ураженою ділянкою шлунка є антральний відділ, і він співіснує зі зміною дванадцятипалої кишки. Симптоми схожі з симптомами виразкової хвороби і пов’язані із затримкою спорожнення шлунка. Однак хвороба вражає товсту кишку або тонкий кишечник і проявляється у вигляді свищів. Ендоскопічне дослідження показує афтоїдні виразки, вигляд бруківки та вузликові ділянки. Діагноз хвороби Крона, обмежений шлунком, слід ставити з обережністю, оскільки вона може розвиватися в інших областях.

Еозинофільний гастроентерит зустрічається рідко і може вражати шлунок. Еозинофільний інфільтрат інфільтрує підслизову оболонку, м’язові шари та підсерозу, що інколи ускладнює діагностику. Клінічні дані - раннє насичення, нудота та блювота. Може виникнути анемія, вторинна внаслідок розвитку виразки. У гастродуоденальному ряді можуть спостерігатися стенози в антрумі шлунка, збільшення об’ємних складок та вузликів. Біопсія повідомляє про масивні еозинофільні інфільтрати та еозинофільні абсцеси в криптах, і важливо виключити паразитоз, особливо нематод.

Хоча шлунково-кишкові захворювання рідкісні, шлунок страждає найчастіше. Симптомами є симптоми непрохідності шлунка, і необхідно продемонструвати, що хвороба присутня в інших областях. Ураження шлунка може проявлятися у вигляді пластичного лініту, виразки та потовщених шлункових складок. Гістологічні знахідки гранульом, виявлених на біопсіях, узгоджуються з діагнозом і не визнаються у всіх пацієнтів, що ускладнює встановлення диференціального діагнозу із хворобою Крона шлунка або ідіопатичним гранулематозним гастритом. 3

Дослідження контролю за випадками, проведене з використанням бази даних загальної практики Великобританії з 1998 по 2008 рр., Голландської інтегрованої бази даних первинної медичної допомоги з 1996 по 2007 рр. Та бази даних досліджень охорони здоров'я Великобританії. Італія з 2000 по 2007 рр. Досліджувала можливий неоптимальний гастрозахист у не споживачів стероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ) та ризик ускладнень верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. У дослідженні оцінювали нових пацієнтів віком від 50 років за допомогою НПЗЗ. Висновок полягає в тому, що ризик ускладнень суттєво залежить від рівня дотримання гастропротекторних засобів. 4

Було представлено перше дослідження на людях нового антагоніста кислотного насоса, який конкурує з калієм і який, на відміну від ІПП, здатний інгібувати насос без кислотної активації. Крім того, він пов'язується з активними або неактивними протонними насосами. Дослідження показало, що при пероральному застосуванні здоровим суб'єктам рН шлунка перевищує 6, що свідчить про швидке підвищення на відміну від інгібіторів протонної помпи (ІПП). 5

Іросгландин - це гастропротекторний препарат проти НПЗЗ. Було представлено порівняльне проспективне контрольоване дослідження щодо омепразолу, проведеного у здорових добровольців. Випробовуваних розподілили на дві групи по 16 осіб у кожній: група 0 отримувала диклофленак (75 мг/день) та омепразол (10 мг/день); група 1 отримувала диклофенак (75 мг/добу) та ірсогландин (4 мг/добу). На початку та в кінці лікування проводили ендоскопію та дослідження капсульної ендоскопії. Також проводили лабораторні дослідження, приховану кров у крові та рівень кальпротектину в калі. Суттєвої різниці в ураженні стравоходу, шлунку та дванадцятипалої кишки не було, однак у тонкому кишечнику ірсогландин виявив менше уражень, ніж омепразол. 6

Прихильність гастропротективних засобів та ризик шлунково-кишкових ускладнень у пацієнтів, які застосовують інгібітори циклооксигенази 2 (Коксиб), були продемонстровані в дослідженні, яке повідомляло, що ризик зростав на 9% у всіх пацієнтів віком від 50 років на кожні 10%, що зменшує їх прихильність до гастропротекторів. 7 Одне дослідження порівнювало стратегії із застосуванням гастропротекторів у пацієнтів, які застосовували НПЗЗ у Великобританії, Італії та Нідерландах. Оцінювали дві можливі форми: а) ІПП, подвійну дозу антагоністів H 2 або мізопростолу; і б) використання коксибу. Рекомендації Американського коледжу гастроентерології використовувались для адекватного призначення та для встановлення ризику. У Великобританії адекватне призначення рецептів зросло з 51% у 1998 р. До 59% у 2008 р. В Італії зростання склало з 46% у 2000 р. До 60% у 2007 р., А в Нідерландах - з 53% у 1996 р. До 63% у 2006 р. 8

Оскільки прихильність до гастропротективних препаратів низька, проводили довготривале дослідження з комбінацією таблетки фамотидину (26,6 мг) та ібупрофену (800 мг), які вводили кожні 8 год у пацієнтів з остеоартритом та ревматоїдним артритом. У дослідження не включали пацієнтів із щоденним вживанням НПЗЗ у віці від 40 до 80 років та відсутністю пептичної виразки в анамнезі. Перед дослідженням проводили ендоскопію. У першому дослідженні одна група отримувала комбінацію, а інша - лише ібупрофен протягом 24 тижнів. Якщо виразки не виявлено, вони продовжували таким же чином ще 28 тижнів. Проба II була відкритою, і пацієнти отримували лише комбіновану таблетку і оцінювали прогрес. Результати безпеки комбінованої таблетки відповідають профілю безпеки ібупрофену та фамотидину окремо. 9