Дослідження меншин - No 3, 2010
«Відривні» виміри міських та сільських районів в Україні
1. Демографічний вимір
Погіршення демографічної ситуації, особливо з початку рубежу тисячоліть, свідчить про збільшення індексу старіння, тобто порівняння кількості старших дітей з дітьми, що головним чином було зумовлено різким зменшенням кількості дітей. Хоча зменшення кількості дітей означає зменшення рівня залежності в короткостроковій перспективі, воно має довгостроковий катастрофічний демографічний, соціальний та економічний вплив.
Рисунок 1: Основні показники руху населення та склад населення в Україні
Рисунок 2: Щорічна зміна населення в районах України
За період з моменту останньої реєстрації спостерігалася ще більш різка втрата здібностей. У минулому лише масштабні втрати населення в районі Полесся стали особливістю більшої частини країни, і це переважно дощові периферійні райони від більших міст. Також у західній частині країни приріст населення, який спостерігався подекуди в 1990-х роках, дещо зменшився. На останніх островах колись високого сільського населення зростає потужність однієї чи двох етнічно змішаних, густонаселених сільських районів Буковини. У період між 1989 і 2001 роками в районах, що найшвидше зростали, все ще були сільські простори (Герца, Білогорськ, Бахчишербж, Глібока), тоді як після 2001 року існували лише агломерації Віккі (Київ, Одеса, рівень). Після рубежу тисячоліть демографічний вимір раніше досить диференційованої сільської місцевості - сільської місцевості - зростаючий процвітання - занепад Середнього Заходу - спрощений добробут для великих - занепад сільської місцевості.
За радянських часів депопуляція сільських територій все ще відбувалась не з демографічних, а з адміністративних причин (Хомра, А. У., 1989, с. 173). Для концентрації сільських навичок села класифікували на потенційно зростаючі та занепадаючі категорії, останні заохочували еміграцію та обмежували житлове будівництво. Однак люди, особливо молоді, мігрували не до більших сіл, а до великих міст, так що сільське населення не зосередилось, а почало різко скорочуватися і старіло надзвичайно старим. Антал З. (1980, с. 565) все ще стверджував - у смуті між Другою світовою війною та 1970-ми роками, - що випуск Центральної та Західної України збільшить її виробництво. Однак, опублікувавши Хомру А. У. (Р. 177 - 179) серію карт районного рівня, він зазначив, що основною причиною депопуляції сільських територій у 1970-х роках був спад у 1980-х роках, але не в принципі.
Природний спад приросту населення відбувся відповідно до величі країни, про що згадувалося у згаданій серії Хомри (1989) та даних природного відтворення 2004 року за 3-й рік.
Рисунок 3: Розвиток природного приросту (зменшення) та міграції (2004)
Природний спад у 1970 р. З'явився в північно-східній частині країни, на лівому березі Дніпра (-2,6 - -5 ‰), де в 2004 р. Були найнижчі (-12- -22 ‰) значення. Природна депопуляція охопила всю Центральну та Східну Україну у 1980-х роках, тоді як у Південній та Західній Україні - за винятком Західного узбережжя Бугу у 2004 році - все ще спостерігався природний приріст у 1988 році. У 2004 р. Вже спостерігався природний приріст у східній половині Карпат, у деяких районах Буковини та на території Північної Волині. В результаті припливу молоді до міста, містечка демонструють менші природні втрати населення - зростає також агломерація Тернополя та Рівного, а також родюча сільська місцевість - ворожа міська подвійність. Старіння суспільства на північному сході країни, де природний спад розпочався в 1970-х роках, є найгіршим, тоді як коефіцієнти залежності на Середньому Заході є найгіршими (рис. 4).
Рисунок 4: Демографічні умови населення села (2001, перепис населення)
Міграція все ще відіграє значну роль у зміні кількості людей, хоча вона зменшується в національному масштабі. За даними Світового банку, агломерація великого міста (Львів, Одеса, Кременкуг, Сімферополь), а отже і зростання найбільш динамічно розвивається агломерації в Києві, зростає лише у другій половині 2005 року. Через сприятливі умови ринку праці люди "божевільні" за містом та його околицями.
На додаток до того, що з 90-х років минулого століття тече із сільської місцевості радянських часів до міста, субурбанізація також з’являється на околицях міста та у сільській місцевості. У випадку великих міст сходу - річки Дніпро та басейну Донета - імміграція вже не в змозі протидіяти природним виснаженням. На додаток до дезорбанізації примусу, що не виліковується, прибережні райони в околицях великих міст стають все більш і більш орієнтованими. Маріупольська область Азовського моря, південне узбережжя Криму, Миколаївський та Одеський Херсонісос (Овідіополь, Південний, Білгород-Дністровськ - “золоті села”) хет) i.
Я досліджував вплив міграції на зміну кількості швидкостей, порівнюючи її з ефектом міграції (глава 1.2.3), міграційним балансом та загальною зміною кількості швидкостей (5.). Загалом ми розробили шість типів, з яких ми змогли «заповнити» одиницями площі. Найбільша частина країни зазнає впливу як еміграції, так і природного виснаження. Імміграція в західних мегаполісах все ще здатна протидіяти природному скороченню населення, але не в східних промислових районах та в сільських районах десурбанізації. Лише п’ять сільських районів характеризуються високим природним приростом, який може протидіяти еміграції - до 1970-х років більшість сільських територій належали сюди - і всі райони з високим природним приростом обезлюднюються.
Міграційний ефект до 50%
Міграційний ефект нижче 50%
Міграційний ефект до 50%
Міграційний ефект нижче 50%
Рисунок 5: Вплив міграції на зміну кількості можливостей
2. Економічний вимір
Графік 6: Зміна загального ВВП (1990 - 2006) та розвиток основних специфічних економічних показників щодо базових значень 1995 року
(Dцvйnyi Z. - Karбcsonyi D. 2008)
Більшу частину «вахти» за економічними перетвореннями оплачували сільські громади (Світовий банк, 2005, с. 34). Нерівний економічний розвиток призвів до різниці в рівнях життя уріїв між сільськими та міськими районами. Хоча частка людей, що живуть за межею бідності, впала з 30% у 1999 році до 19% у 2003 році (Світовий банк, 2005, с. 5), населення України все ще залишається бідним. У Києві частка людей, що живуть за межею бідності, становить менше 6% (Світовий банк, 2005, с. 9), а спад економіки Росії в 1998 р. Різко знизився. Подібна ситуація і у випадку великих міст (OECD, 2004, с. 120). Однак останнім часом розрив між міською та сільською місцевістю збільшився (Світовий банк, 2005, с. 10), оскільки в 2002 році третина сільського населення, чверть населення невеликого містечка, все ще жила в злиднях (OECD, 2004, 120).). Тенденція погіршення ще більше посилилася між 1999 і 2002 роками. У 1999 році третина бідного населення жила, а до 2003 року половина жила в селах (Світовий банк, 2005, с. 11).
Середня заробітна плата у найбагатшому Києві у 2000 р. Була рівно втричі більша, ніж у найбіднішій сільській Тернопільській області. З тих пір, хоча і спостерігався певний рівень змін середнього заробітку, оскільки заробітна плата зростала слабше в бідніших округах між 2000 і 2004 роками, цей рівень сповільнився через повільніше економічне зростання в останні роки. 1 На районному рівні між переважно сільськими регіонами (Подулля, Полісся), регіони з низьким рівнем доходу на північному сході України характеризуються надзвичайно низькими середніми заробітками (особливо вздовж регіону Дезна), відколеним регіоном Трансільванії, Транс Молдавська область Низькі значення характеризують густонаселений Придністровський регіон та прикордонну територію західно-білоруського Полісся, яке в основному було частиною пам'ятки Бреста в радянські часи (рис. 7).
Рисунок 7: Розвиток ключових показників ринку праці та економічних показників у 2004 році
(Dцvйnyi Z. - Karбcsonyi D. 2008)
Згідно з переписом 2001 року, зайнятість була вищою в селах (66%), ніж у містах (59%). Однак значна частина зайнятих (більше чверті сільського населення за переписом 2001 року; 2,8 мільйона за ОЕСР; 2004) у сільській місцевості складають особи, які втратили роботу внаслідок Зміна режиму. Вони розпочали природне землеробство на своїй фермерській садибі площею 2 гектари - або від міста до виноградника в селі, або через тривалий або короткий проміжок часу (Dövйnyi Z. - Karбcsonyi D., 2008). В Україні - і в цілому в країні - розмір допомоги по безробіттю надзвичайно низький, саме тому значна частина безробітних підприємств (на берег) у першій половині 90-х з’явилася як сільськогосподарський працівник.
З початку 1990-х років спостерігається найбільше падіння зайнятості в районах сільськогосподарського характеру - на Середньому Заході, Заході і особливо на Півдні. Сучасний образ культури, яка бачила кращі часи - запліднені зрошувальні системи, занедбані землі - стосується занепаду сільськогосподарського сектору в окрузі Херсоніссос та Північному Кремні. Лише у сільських районах центрально-західної України ми стикаємось із відносно високими показниками зайнятості, незважаючи на падіння сільського господарства, оскільки сільське господарство раніше було майже повністю активним. В інших місцях висока зайнятість залежить головним чином від високої урбанізації. Карпати в сільській місцевості мають найнижчий рівень зайнятості в країні (Теч), незважаючи на те, що кордон ЄС - особливо Ужгород - має кращі робочі місця. На середньому заході України, крім високої зайнятості, зарплата надзвичайно низька, оскільки більшість робітників працюють у низькоефективних агрохолдингах.
З точки зору ситуації на ринку праці, райони дещо менш переповнені середньою, тому немає суттєво слаборозвинених районів, лише „середній український показник”, де живе велика кількість людей з хорошими умовами на ринку праці. У випадку з трьома досліджуваними показниками частка районів показує значення вище середнього, тому середнє переважання (нижче середнього рівня безробітних) охоплює дуже сприятливу економічну ситуацію. У випадку рівня безробіття, середнього доходу та рівня зайнятості ми дослідили, в яких районах досягаються значення вище середнього (Dövйnyi Z. - Karácsonyi D., 2008). Лише фрагменти (7%) знаходились у сприятливому становищі в усіх відношеннях (тип 1), тоді як 63% - ні в якому разі. Ці райони можна розглядати як економічно сільські або периферійні райони (тип 2, див. Малюнок 8).
Сільські райони з низьким рівнем безробіття, за винятком степу Буджаки, знаходяться поблизу міських агломерацій (тип 3), тоді як сільські райони з високим рівнем зайнятості можна знайти далі (тип 5). Сільські райони можуть мати сприятливі місцеві умови, такі як невеликий місцевий промисловий центр (Долина, Куп’янськ, тип 4), який впливає на економічне життя району (Кузнецов - атомна електростанція, Красноперекопськ - Кіпзноперекопськ - хімічна промисловість). Сприятливі економічні райони та райони зайнятості вже чітко пов’язані з більшими містами (типи 7, 8). Сприятливі райони найчисленніші та переважні на сході України, але в цьому випадку з’являються і класичні сільські периферії (Дунайський степ тощо). На Середньому Заході та Заході кількість неблагополучних районів набагато вища, виділяються лише великі міста (Київ, Львів) та кордон ЄС (Ужгород, Берегшшш). Багато районів центрально-західної України характеризуються низьким рівнем безробіття, що вказує на значну роль зайнятості сільськогосподарського сектору. Більш сприятливі зони Півдня України обмежуються прибережними районами, особливо портовими агломераціями - Одесою, Миколаїв-Херсонісосом, тоді як периферія тендітних степів лежить за ними.