Опубліковано: 24.04.2019 17:18:23
Категорії: Статті

CYP2D6 CYP2C9

Барбарис (Berberis vulgaris L.) - рослина, що зустрічається в Азії та Європі. Берберин є найважливішим алкалоїдом цієї рослини і присутній у корінні, стеблі та корі та у багатьох інших рослинах, таких як інші види берберисів (Berberis aristata L., Berberis croatica L., Berberis aquifolium L.), коптисів (Coptis chinensis L., Coptis japonica L.) та Hydrastis (Hydrastis Canadensis L.). У B. vulgaris, крім берберину, він містить багато інших сполук, включаючи акантин, берберубін, баргустанін, бервулеїн, бербамін, беріамбін, коламбамін, магнофлорин, ламбертин, аскорбінову кислоту, вітамін К, флавоноїди, тритерпени та кумарини. Важливо знати, що деякі види діяльності цієї рослини можуть бути пов’язані з іншими речовинами, а не лише з берберином.

КЛІНІЧНА ФАРМАКОКІНЕТИКА
БІОДОСТУПНІСТЬ
Берберин має слабку кишкову абсорбцію та низьку біодоступність. Утворення агрегатів у кислому середовищі шлунку та тонкої кишки, взаємодія з P-глікопротеїнами (Gp-P) та їх розподіл у печінці є основними бар’єрами берберину при пероральному застосуванні.

Ця низька біодоступність обмежує клінічне використання берберину, хоча були випробувані різні стратегії. Клінічне дослідження на людях у 69 пацієнтів з діабетом 2 типу показало, що одночасне введення берберину (1000 мг/добу) із силімарином (інгібітор P-Gp; 210 мг/добу) є більш ефективним, ніж берберин лише для зменшення HbA1c . Силімарин сам по собі впливає на HbA1c, і краща ефективність комбінації берберину з силімарином може бути зумовлена ​​адитивним ефектом, а не результатом кращої біодоступності берберину.

Хитозан (хітозан) також покращує всмоктування берберину, регулюючи щільні з’єднання, виявляє мукоадгезивні властивості, покращуючи підтримку препарату на поверхні слизової.

Ліпосоми, мікроемульсії та міцели є найбільш використовуваними стратегіями у фармацевтичній промисловості. Ці рецептури покращують розчинність та проникність речовин у шлунково-кишковому тракті, посилюють ендоцитоз та покращують транспорт речовини із шлунково-кишкового тракту до лімфатичної системи. Пероральна мікроемульсійна композиція берберину призвела до 6,47 разів більшої оральної біодоступності у щурів. В іншому дослідженні використовувалася безводна зворотна система доставки міцели, що забезпечується ліофілізацією емульсії вода в маслі; у мишей було продемонстровано 2,4-кратне збільшення оральної біодоступності берберину.

РОЗПОДІЛ
Дослідження на тваринах показують, що він має високий розподіл тканин, швидко розподіляючись у печінці, нирках, мозку, серці, м’язах, легенях, підшлунковій залозі та жировій тканині.

МЕТАБОЛІЗМ
Клінічні дослідження показали, що CYP2D6 є основним цитохромом P450 (CYP) людини для виробництва метаболітів берберину, за яким слідують CYP1A2, 3A4, 2E1 і CYP2C19. Отже, CYP2D6 відіграє важливу роль у метаболізмі берберину, а при введенні берберину слід враховувати фармакогенетику та взаємодію ліків CYP2D6. Після деметилування I фази метаболіти берберину кон’югують з глюкуроновою кислотою або сірчаною кислотою, утворюючи метаболіти фази II, які виводяться з жовчю та сечею.

НАРКОТИЧНІ ВЗАЄМОДІЇ
Вплив берберину на CYP і P-Gp
Багато досліджень in vitro та на тваринах повідомляють про взаємодію між берберином та CYP або Gp-P. Цю потенційну взаємодію слід враховувати, коли берберин або продукти, що містять берберин, застосовуються одночасно з субстратами CYP2D6, CYP2C9 або CYP3A4. Звичайна доза берберину становить від 100 до 300 мг, і незрозуміло, чи має 100 мг значний вплив на діяльність CYP2D6, CYP2C9 або CYP3A4. У дослідженні на тваринах вплив берберину на активність CYP демонструє дозозалежний ефект.

КЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В РІЗНИХ СИСТЕМАХ ОРГАНІВ

1.ЕНДОКРИН
до.Діабет
Дослідження на тваринах показали багатообіцяючі гіпоглікемічні ефекти, і було запропоновано кілька механізмів антидіабетичної активності берберину, включаючи підвищену чутливість до інсуліну, модуляцію мікробіоти кишечника, активацію шляху AMPK, стимулювання гліколізу в клітинах периферичної тканини, інгібування глюконеогенезу в печінці, збільшення транспортер глюкози та регулюючи експресію РНК печінкової рецепторної ліпопротеїнової рецептури.

Найбільшим клінічним випробуванням щодо гіпоглікемічного ефекту берберину є багатоцентрове, подвійне сліпе, рандомізоване та паралельно контрольоване дослідження, проведене з червня 2015 року по жовтень 2018 року у 300 пацієнтів. Ми продовжуємо чекати публікації даних.

В іншому пілотному дослідженні, для оцінки ефективності та безпеки берберину при лікуванні хворих на цукровий діабет 2 типу, 84 вперше діагностованих дорослих із цукровим діабетом 2 типу було призначено для лікування метформіном або берберином (0,5 г, 3 рази на день) протягом 3 місяців. Гіпоглікемічний ефект берберину був порівнянним з метформіном. Рівні HbA1c знижувались у групі берберинів. У цьому дослідженні берберин також знижував HbA1c у пацієнтів із погано контрольованим діабетом з 8,1 ± 0,2% до 7,3 ± 0,3% (р