Келоїди та гіпертрофічні рубці - це доброякісні гіпертрофічні розростання шкірних фібробластів. Пацієнти з цими шкірними проблемами відчувають помітні фізичні (деформація, біль та свербіж) та психологічні проблеми.
Хоча етіологія не з’ясована до кінця, передбачається, що фібробласти, отримані з келоїдів та гіпертрофічних рубців, виробляють колаген у підвищеній формі порівняно з нормальними фібробластами. Придушення активності фібробластів у гіпертрофічних та келоїдних рубцях може бути важливим при лікуванні цих ненормальних реакцій загоєння. Підвищена судинність виявлена при гіпертрофічних та келоїдних рубцях.
Трансформуючий фактор росту бета (TGF) -B був залучений до патогенезу келоїдів. Ймовірно, що комбінація підвищених рівнів (TGF) -B та аномальна реакція проліферативних фібробластів на цей цитокін є важливими для утворення келоїдів.
Повідомлялося про багато методів лікування з різними результатами. Найбільш часто застосовуваним стандартним лікуванням є інтралезійні кортикостероїди. Показано, що 5-фторурацил (5-FU), аналог піримідину з антиметаболічною активністю, пригнічує проліферацію фібробластів у тканинах культури. Він також надає інгібуючу дію на індуковану TGF-B експресію колагену I типу у фібробластах людини.
Це 12-тижневе подвійне сліпе рандомізоване клінічне дослідження з паралельною групою. У всіх пацієнтів був проведений аналіз крові, функцій нирок та печінки до лікування та наприкінці дослідження. Довжини уражень були не менше 10 мм. Було вилікувано лише одне поранення пацієнта. Пацієнтів рандомізували на дві групи. У групі 1 (TAC) всіх пацієнтів лікували раз на тиждень 10 мг внутрішньолезійного триамцинолону (0,25 мл 40 мг/мл триамцинолону, розведеного 0,75 мл фізіологічного розчину) протягом 8 сеансів. У групі 2 (TAC + 5-FU) пацієнтів лікували раз на тиждень внутрішньолезійним TAC 4 мг (0,1 мл 40 мг/мл TAC), змішаним з 5-FU 45 мг (0,9 мл 50 мг/мл 5-FU ) загалом 8 процедур.
Розчини вводили в келоїд за допомогою голки 30 г, поки не спостерігається клінічно видиме відбілювання. Максимальний об’єм ін’єкції не перевищував 0,5 мл на см2. Введення дози коригували відповідно до подовження ураження, але не перевищуючи 2 мл на сеанс. Тільки тверду частину келоїду обробляли багаторазовими ін’єкціями на відстані 10 мм. Оцінку уражень проводили під час базового візиту, 4, 8 та 12 тижнів.
До дослідження було залучено 47 пацієнтів (62,5% жінок, вік 5-70 років). Розподіл уражень становив: 40% обличчя та шиї, 32,5% у тулубі, 25% у проксимальних кінцівках та 2,5% у дистальних відділах кінцівок.