Модифікація сироваткових ліпідів щурів, доповнених міддю перорально

ліпідів

Оскар М.Аларкон-Корредор, Елізабет Карневалі де Тата, Хосе Рейноса-Фюллер, Яріца Контрерас, Марія Рамірес де Фернандес і Клаудія Янез-Домінгес

Медичний факультет та фармацевтичний факультет Університету Лос-Анд. Меріда, Венесуела

Ключові слова: мідь, ліпідний обмін, холестерин в сироватці крові, тригліцериди, неестерифіковані жирні кислоти, залізо печінки, цинк печінки.

Слова Кью: Correr, ліпідний обмін, холестерин у сироватці крові, тригліцериди, фосфоліпіди, неестерифіковані жирні кислоти, залізо печінки, цинк печінки.

Отримано: 10-16-1999 Прийнято: 07-26-2000

Мідь (Cu) як невід'ємна частина численних купроферментів та купропротеїнів вважається важливим мікроелементом у різних фізіологічних та метаболічних процесах, які порушують, серед іншого, розвиток та підтримання цілісності серцево-судинних та кісткових тканин, структури та функції центральної нервової системи та еритропоетична функція разом із метаболізмом заліза (1).

Біохімічне значення міді було відомо з досліджень харчових продуктів, проведених у 1928 році. Однак, незважаючи на певні висновки в 1930-х роках, її дефіцит у людини вважався лише практичним, що базується на дослідженнях, проведених Кордано та співавт. (2), у немовлят та недоїдаючих перуанських дітей. Раніше дефіцит міді не вважався проблемою через його широке поширення в харчових лініях, які стають частиною більшості дієт у всьому світі. З іншого боку, ваші розрахункові добові потреби дуже низькі. Однак на сьогоднішній день вважається, що у людей дефіцит міді може і трапляється (3). Хоча важливість та інтенсивність проблеми, а також сутність та частота помірних недоліків - це те, що потрібно пояснити.

Дефіцит міді - це принципово патологія немовлят; однак випадки також були описані у дітей та дорослих. Це може бути наслідком неадекватного споживання їжі, процесу порушення всмоктування, підвищених потреб або збільшення втрат тіла (4). Найбільш постійними клінічними проявами є анемія, нейтропенія та ураження кісток (5).

У експериментальних тварин та у людини дефіцит міді визначає порушення ліпідного обміну, а гіперліпідемія супроводжується зміною профілю ліпопротеїнів (6-9). У щурів гіперхолестеринемія стала класичним симптомом харчової недостатності цього необхідного мікроелемента (10).

Підвищення сироваткової концентрації загального холестерину та холестерину: ЛПНЩ та зниження концентрації холестерину: ЛПВЩ спостерігали у суб’єктів, які отримували експериментальну дієту для зниження рівня міді (11,12). Всі ці зміни є дуже відомими факторами ризику розвитку атеросклерозу (13, 14). Однак інші експерименти не відтворювали цих змін метаболізму холестерину та глюкози (15).

Роботи Віліама та ін. (16) вказують на те, що дефіцит міді пов'язаний із спонтанною затримкою заліза в печінці. Нещодавно у щурів було зазначено, що гіперхолестеринемія та гіпертригліцеридемія пов’язані з підвищеними концентраціями заліза в печінці (17), що демонструє пряму залежність між величиною ліпідів у крові та концентрацією заліза в печінці. На основі цих даних припускають, що залізо відповідає за розвиток ліпемії при дефіциті міді. Недавня робота Філдса та Льюїса (18) припускає, що поживні речовини, здатні збільшувати залізо в печінці, можуть збільшити рівень холестерину в плазмі.

На підставі цих попередніх висновків, причиною цього дослідження було вивчення впливу збільшення доз міді (10, 20 і 50 ppp Cu/kg дієти) перорально на вміст заліза та цинку в печінці та на вміст сироватки загальних ліпідів, загального холестерину, тригліцеридів, фосфоліпідів та неестерифікованих жирних кислот (AGNE) у білих самців щурів (експериментальні групи) та порівняйте з тим, що відбувається у щурів, яких годували збалансованою дієтою, що містить 0,6 та 6 ppm Cu/kg відповідно (контрольні групи).

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ

Тварини та дієта

Для відповідних адаптацій використовували 100 самців білих щурів Wistar, однакового віку та ваги (160-170 г), яких утримували в окремих клітках з нержавіючої сталі у лабораторних умовах протягом двох тижнів. Температуру в приміщенні та вологість повітря контролювали відповідно 23-25 ​​° C та 55-67%. Всім щурам годували базальну дієту відповідно до рекомендацій Американського інституту харчування (19), сформульованої в нашій лабораторії, щоб опускати карбонат міді. Дієта, що не містить холестерину, складається з суміші сахарози (62% по масі), яєчного білка (20%) та кукурудзяної олії (10%) з дефіцитом рівня міді (0,6 проміле). Крім того, дієта містить усі поживні речовини, які вважаються необхідними для щурів, включаючи 2 мг біотину; вміст міді в ньому визначали після руйнування органічної речовини. Щурів годували вільно та дозволяли вільний доступ до подвійної дистильованої та деіонізованої води. Концентрація Cu в деіонізованій воді була нижчою за межі виявлення елемента (0,002 мкг/мл) за допомогою атомно-абсорбційного спектрофотометра.

Наприкінці періоду адаптації щурів із середньою масою 182 ± 9 г випадковим чином розподіляли по 5 групах, по 20 тварин у кожній, без суттєвих відмінностей середніх показників їх ваги: ​​1) група з дефіцитом міді (CuD), що подається за бажанням, 0,6 ppm Cu; 2) контрольна група, яку годували дозвільно з 6 ppm Cu/кг раціону (CuA); 3) групу, яку годували одночасно, якій забезпечували базальну дієту, доповнену 10 ppm Cu (Cu10); 4) групу, яку годували одночасно, якій базальну дієту доповнювали 20 ppm Cu (Cu20) і 5) групу, яку годували з такою ж швидкістю, якій забезпечували базальну дієту, доповнену 50 ppm Cu. ( Cu50) (Експериментальні групи). Щурів у цих групах годували щодня однаковою кількістю їжі, споживаної контрольними щурами (CuA). Карбонат міді (Merck) додавали до базальної дієти (0,6 ppm), забезпечуючи концентрацію 6, 10, 20 і 50 ppm/кг дієти.

Збір зразків

На початку експериментів, після періоду голодування 8 годин, зразки крові (3 мл) екстрагували через ретроорбітальну пазуху під наркозом діетиловим ефіром (Merck) та мікрогематокритними пробірками. 1,5 мл крові збирали у скляні пробірки без антикоагулянта, сироватку відокремлювали центрифугуванням при 1000 г протягом 15 хв при кімнатній температурі та аналізували до 48 годин. Решту крові (1,5 мл) збирали в пробірки, що містять гепарин, і плазму відокремлювали центрифугуванням.

Наприкінці 6-тижневого періоду, як тільки були взяті зразки крові, тварин забивали, а печінку швидко видаляли, жир та сполучну тканину видаляли та зважували. Мідь із дієти та печінки та цинк та залізо з тканини печінки витягували із зразків згідно з методом, описаним Burguera et al. (двадцять). Повторювані зразки аналізували за допомогою атомно-абсорбційного спектрофотометра, оснащеного двопроменевим коректором шуму та мікропроцесором. Концентрації холестерину та ацилтригліцеринів (тригліцеридів) у сироватці крові визначали ферментативними методами, описаними раніше (21, 22), тоді як загальні ліпіди визначали методом Ейкеля (23). Фосфоліпіди оцінювали за методом OBrien та співавт. (24) та рівні неестерифікованих жирних кислот у плазмі крові (AGNE) за методикою, описаною Iovine та співавт. (25).

Дані статистично аналізували за допомогою аналізу лінійної регресії та односторонньої ANOVA. Для порівняння середніх показників 5 груп (CuD, CuA, Cu10, Cu20 та Cu50) був використаний тест Данкана з багаторазовим діапазоном. Для аналізу даних був використаний статистичний пакет Statgrafic 2.0 для Win. Всі дані були виражені як засоби SD. Істотну різницю між групами на початку та в кінці експерименту обчислювали за допомогою критерію t Стьюдента. Рівень статистичної значущості визначали на стор

Результати порівняння значень ліпідів у сироватці крові на початку (0 днів) і в кінці (6 тижнів) експериментального періоду наведені в таблицях 1-5. У таблиці 1 наведено загальний рівень ліпідів у сироватці крові щурів, яким додано різні концентрації міді. Помічено, що у щурів з добавкою Cu ліпемія значно зростає (р 0,05), вона продемонструвала статистично значущі відмінності при порівнянні середніх показників ліпемії різних груп тварин наприкінці експериментального періоду.

Результати, отримані з простої регресійної моделі (y = a + b * X, де X = доза міді) для опису взаємозв'язку між значеннями ліпемії в кінці експерименту (6 тижнів) та дозами міді подані з дієтою вказані нижче: y = 245,5555 + 1,31899 * доза); r = 0,954 і R2 - = 90,94%. Значення статистики R2 вказує на те, що модель, що скоригована, пояснює 90,94% варіабельності значень ліпемії після 6 тижнів лікування. Коефіцієнт кореляції (r), рівний 0,954, вказує на те, що між змінними існує відносно сильний і прямо пропорційний зв’язок; тобто збільшення загального рівня ліпідів у сироватці крові через 6 тижнів лікування прямо пропорційне дозам міді.

Загальний рівень ліпідів у сироватці крові щурів, доповнений різними концентраціями міді