Уже існують причинно-наслідкові методи лікування симптоматичного лікування захворювання, які спрямовані на дефектний білок, але їх ефективність дуже поміркована.

муковісцидозу

На початку життя проблеми з кишечником, спричинені згущеним стільцем та дуже солоним потом, а після піврічного віку часті респіраторні інфекції викликають підозру на захворювання. Слизові залози дихальних шляхів виробляють аномально щільні секрети, які можуть закупорити дихальні шляхи, викликаючи постійний кашель і сприяючи росту бактерій: синьогнійна паличка, золотистий стафілокок, бронхіт бурхальдерії цепації та гемофільний грип колонізують. Важкі та постійні бронхоектази та запалення виникають через пошкодження стінок бронхів.

Щоб розчинити слиз, пацієнти повинні регулярно вдихати сіль, актилцистеїн або амброксол, а у разі повторної інфекції приймати високі дози антибіотиків. Бронходилататори, такі як іпратропію бромід, сальбутамол і фенотерол, покращують роботу легенів, але якщо вони не допомагають, пацієнт отримує тривалу кисневу терапію.

Через недостатність підшлункової залози у пацієнтів спостерігається хронічна діарея та жирний стілець, і вони часто недоїдають через погане використання поживних речовин. У цьому випадку слід дотримуватися висококалорійної дієти, а травні ферменти підшлункової залози поповнювати під час їжі. У разі кишкової непрохідності (клубової кишки) потрібне хірургічне рішення. Діабетична дегенерація підшлункової залози може призвести до цукрового діабету, і в цьому випадку терапію інсуліном слід розпочати негайно.

Порівняно пізнім ускладненням муковісцидозу є остеопороз, однак це відбувається не через недостатнє засвоєння поживних речовин, а через підвищену активність клітин остеокластів, які здійснюють розпад кісток. У цьому випадку слід вводити бісфосфонати, стронцій та терипаратид.

Терапевтичні підходи спрямовані на полегшення симптомів. Ерік Алтон (Royal Brompton and Harefield NHS Foundation Trust, Лондон) підняв концепцію генної терапії 2 роки тому. Однак результати дослідження фази 2 далеко не відповідали очікуванням, при цьому незначне покращення функції легенів у пацієнтів, які отримували лікування краще, ніж у тих, хто отримував плацебо.

Зараз дослідники змогли розробити препарати, здатні відновити дефектний білок CFTR певною мірою. Цей підхід для конкретного пацієнта пристосований до типу мутації, яка викликає захворювання.

Одним з таких персоніфікованих препаратів є івакафтор, представлений у 2012 році, який можна використовувати у разі мутації класу 3 (G551D).

Найбільш поширеною мутацією, яка зустрічається у 71,8%, є більш важка мутація класу 2 ΔF508, у цьому випадку амінокислота фенілаланіну відсутня в положенні 508 гена, в результаті чого білок CFTR, що утворюється в клітині, не може приймають відповідну просторову структуру утворюється належним чином діючий хлорно-іонний канал. У цьому генетичному дефекті спільне використання 2 препаратів приносить певні покращення. З іншого боку, агент люмакафтора допомагає сформувати належну просторову структуру білка CFTR. Таким чином, білок досягає клітинної мембрани, де івафлукор відкриває іонний канал. Однак ефект, досягнутий таким чином, дуже скромний. Можливо, через взаємодію двох агентів, можливо, через загальний шлях деградації (через фермент цитохром Р450-3А4). А побічні ефекти: задишка, пошкодження печінки, взаємодія з іншими препаратами не є незначними.

Більш недавно розроблений тезаурус також вивчався в комбінованій терапії з івакафтором у двох дослідженнях фази 3 у пацієнтів з мутацією ΔF508. У дослідженні EVOLVE брали участь 509 дітей віком від 12 років. Вони отримували тезакафтор та івакафтор або плацебо. У 475 дітей, які завершили 24-тижневе дослідження, поліпшення функції легенів спостерігалось на 4,0% в абсолютному вираженні, на 6,8% у відносному вираженні та на 35% менше загострень в обсязі видихуваного повітря (ОФВ1).

Також у дослідженні EXPAND 162 пацієнти з мутаціями ΔF508 у віці старше 12 років отримували тезаурус та івакафтор, 157 - лише івакафтор та 162 - плацебо. Через вісім тижнів ОФВ1 покращився на 6,8% у групі комбінації та на 4,7% у групі івакафтора порівняно з групою плацебо.

Побічні реакції були легкими до помірними в обох дослідженнях, із загостреннями, що супроводжувались кровохарканням, лихоманкою, головним болем, інфекціями, ринітом, горлом та виділенням мокроти. Дослідження EVOLVE та EXPAND не показали, чи тезаурус окремо або в комбінації з івакафтором був ефективнішим, ніж вже дозволена комбінація люмакафтор/івакафтор, оскільки прямого порівняння не проводилось. Тим не менше, виробник препарату "Вертекс" подав заявку на отримання дозволу до влади як у США, так і в Європі, і водночас хоче перевірити ефект потрійної комбінації.