У своєму відносно молодому віці (30) вона є успішним автором не лише книг, а й кількох освітніх проектів, спрямованих на розвиток читацької грамотності дітей. У ці дні він придумує казкову новинку «Загублений кролик» у Парижі. У чому душа сучасних дітей? Ми також говорили про це з автором Діаною Машлейовою.

іноді

Чим запам’яталось дитинство? Де і як ти виріс?

Мої найкрасивіші спогади дитинства пов’язані з бабусею та дідусем. У Братиславі, де я народився і живу, я провів з ними перші роки життя, пам’ятаю бібліотеку житлового масиву, куди ходив щодня, читаючи під ковдрою, коли бабуся приносила мені цукерки в ліжко або накривала чай поруч з ним. Влітку я поїхав до своїх старих батьків на схід, до Гуменне. Це був зовсім інший світ. Сад, літо, запах малини, обпалений компост, муха сарани. Там я віддався ідилічному кіно дитинству.

Ви походите з Братислави, де ви також живете і творите. Однак ви також їдете на обговорення за межі столиці.

Мені подобається подорожувати не лише Європою, а й Словаччиною. Завдяки читацьким дискусіям мені вдалося відвідати багато словацьких міст, і деякі з них припали мені до серця. Я регулярно повертаюся до Прешова, Кошице, Банської Штявниці, а також до Ліптова.

Як ти зайнявся творчістю для дітей?

Цілком природно. У дитинстві я любив світ бібліотек і казок, а коли навчився писати, одразу схильний створювати казки. Тоді я писав на машинці свого діда, годинами після школи. Я не міг відірватися від цього - це не були якісь виняткові з сьогоднішньої точки зору тексти, але радість, ентузіазм і наполегливість залишились з ними і залишились у моєму літературному житті. Потім під час коледжу я почав писати казки для дитячого журналу, а через кілька років опублікував свою першу книгу казок «Таємний цирк».

Чому, на вашу думку, важливо, щоб діти читали та читали дітям?

Література є незамінним джерелом пізнання світу та себе, моралі, цінностей, людських якостей та емоцій. Завдяки казкам діти вчаться розпізнавати добро і зло, формують мужність, приймають архетипи героїв і шахраїв і знають, як відрізнити їх один від одного. І останнє, але не менш важливе: вони формують свій словниковий запас, розвивають логічне мислення та уяву, а коли батьки читають їм казки перед сном, стосунки з ними складаються завдяки літературі.

У вашій книзі Зайко пояснює, чому саме ця тварина?

Мій казковий зайчик - не зовсім традиційна тварина, це плюшева іграшка і випадково просто моя. Одного разу я загубив кролика в Парижі, випадково залишив його в номері готелю і поїхав до Бретані без нього. Спілкуючись із директором невеликого готелю, я поступово дізнався про його дивну подорож, раз він загубився, потім опинився, опинився в прибиральні тощо. Мені одразу спалахнуло, що це унікальна тема для книги. Такого, від якого ви як автор не можете відмовитись. Тож я почав писати.

Чому Париж?

Париж - моє улюблене місто. Я люблю повертатися сюди, люблю гуляти Латинським кварталом та св. Жермен, а також околиці Монмартра. Я не знаю художньої душі, яка б не почувала себе вдома в Парижі. Кава навпроти Лувру, багет у парку, вино в Нотр-Дам. Це життя. Мені, мабуть, подобається і Париж, бо муза мене там завжди штовхає.

Наскільки важко сьогодні створювати для дітей? Вони не є рабами створення комп’ютерів, вони не обмінюють книгу на планшет?

У сучасних дітей багато пам'яток, і один з них - технологія. Для них це планшет, для нас це був телевізор. Я не вважаю нинішніх дітей грубими чи невігласами. Навпаки, я регулярно до них ходжу, вони дуже чутливі, вони можуть багато спостерігати, я швидко розумію контекст. Коли словацький учитель, батько або бібліотекар правильно працює з ними, вони вибудовують міцні та природні стосунки з літературою. Для мене творчість для дітей - одна з моїх основних мов, форма буття. Хоча я сам вже не дитина, в той же час я навіть не почуваюся дорослим, я трохи розумію і пишу з дітьми для себе - казки, які мені подобаються і які я хотів би читати в дитинстві.

Яка книга, яка сподобалась вам у дитинстві?

Особисто мені була і досі подобається історія Пітера Пена, Мак Пуха, Аліси в країні чудес, а також казки про Роальда Даля, Блакитного птаха Метерлінка, Муміні Туве Янссон, а також Мері Поппінс. Дивно, але вона в дитинстві здавалася мені дуже приємною і доброзичливою дамою, і лише коли я читаю її зараз у зрілому віці, я усвідомлюю, що вона була досить суворою і не завжди доброзичливою нянею. І, щоб не забути, я в дитинстві читав навколо книги британського автора Енід Блайтон.

Писати простіше для дітей чи дорослих?

Для мене як для автора це абсолютно різні шляхи. Це як у фільмі - ви любите драми, але це не означає, що іноді ви не любите хорошої наукової фантастики чи фантазії. Казки дають мені багато свободи, і це мені потрібно як автору - я створюю свій власний світ за своїми правилами. Домішок таємничості та містики, магії та анімуючих персонажів мене найбільше приваблює. Я мушу бути обережнішим та реалістичнішим, коли створюю для дорослих. Або мені не потрібно, тож я зараз пишу щось на зразок наукової фантастики.

Ви також працюєте над проектами, що розвивають читацьку грамотність дітей, розкажіть більше про них.

У співпраці зі словацькими бібліотеками я беру участь у дискусіях, де не лише презентую свої книги, але й читаю з дітьми, творю з ними, пояснюю їм, як створюється книга, як пише письменник, як грати з фантазією. Коли ви спілкуєтесь з дітьми як рівноправні партнери, а не як малюки чи немовлята, вони від природи цікаві, слухають і задають питання. Мене цікавить думка дитини, я не намагаюся змусити їх робити те, що добре і погано, я скажу їм, що я думаю, але я хочу, щоб вони сказали мені, що вони думають. Вони часто обурюють мене своїми думками, щирістю та розумінням. Іноді книги розуміють їх краще за дорослих.

Як виглядають сьогодні дитячі дискусії, чи беруть участь діти, запитують вони? Як вони реагують на письменника?

Для дітей письменник - дивовижна особистість, і вони цінують, коли він до них приходить. З дітьми я зустрічаюся переважно в бібліотеках. Бібліотеки - чудові місця, вони жвавіші та інтерактивніші, ніж коли я був дитиною. Співробітники бібліотеки - це відмінні, мудрі, охочі та витончені люди, вони точно знають, як залучити дітей, як розвивати з ними читацьку грамотність. Найкращі результати з читанням у дітей досягаються тоді, коли забезпечується тісний взаємозв’язок між бібліотекою та школою.

Те, до чого ти звикаєш читати?

Оскільки я не лише письменник, а й літературний публіцист, це моя робота читати. І тому я читаю майже все, що мене цікавить. Наприклад, востаннє це була письменниця Етгар Керет, Вероніка Шикулова, найближча для мене книга польського автора Тадеуша Боровського. Останніми днями я повернувся до «Гарного нового світу» Хакслі - це одна з моїх сердечних робіт.

Як розглядається книга для дитини? Згідно з якими процедурами, ви повинні взяти на себе роль маленької дитини?

На щастя, мені не потрібно звикати до маленького читача, коли я читаю книгу для дітей, я стаю дитиною. Я не уявляю, як і чому я повинен від цього відмовлятися. Сприймати світ очима дітей, принаймні на деякий час, спостерігати за всіма загадковими та магічними речами, бути цікавим і не сприймати себе занадто серйозно - це велика річ, від якої я не хотів би відмовлятися. Звичайно, як критик, я також помічаю стилістику, візуальну сторону, оповідність та інші більш професійні аспекти в дитячих назвах, але перш за все я отримую задоволення.

Автор: IVANA GÁLL BAJEROVÁ

Хто така Діана Машлейова?

Діана Машлейова (1987) - молода словацька письменниця, літературний публіцист, популяризатор дитячої літератури та письменниця казок. Опублікувала дві новели для дорослих (Також про вітер, Маяк), дві книги-казки для дитячого читача (Таємний цирк та У синій кімнаті). У 2017 році автор видає першу аудіокнигу за мотивами казки У синій кімнаті, яку прочитав популярний музикант, письменник та редактор Пішта Вандал Чраппа. Остання книга Діани Машлейови - казка "Загублений кролик у Парижі".