Перегляньте статті та зміст, опубліковані в цьому носії, а також електронні зведення наукових журналів на момент публікації

Будьте в курсі завжди, завдяки попередженням та новинам

Доступ до ексклюзивних рекламних акцій на підписки, запуски та акредитовані курси

Іспанська хірургія є офіційним органом Іспанської асоціації хірургів (AEC) та Іспанського товариства торакальної хірургії (SECT), обидва наукові товариства охоплюють більшість загальних та грудних хірургів, а також інші субспеціальності іспанської хірургії. Журнал є найкращим показником технічного та концептуального розвитку іспанської хірургії таким чином, що на його сторінках, подібно до еволюції, яку пережила хірургія у світі, все більше уваги приділяється біологічним та клінічним аспектам хірургічної патології, перевищуючи таким чином оперативну дію, яка в минулому була головним акцентом уваги в цій галузі медицини. Зміст журналу структуровано за розділами «Оригінали», «Огляди», «Клінічні примітки» та «Листи до редактора», а статті відібрані та опубліковані після ретельного аналізу відповідно до міжнародних стандартів.

Індексується у:

SCIE/JCR, Index Medicus/Medline, IBECS, IME

Слідкуй за нами на:

Фактор впливу вимірює середню кількість цитат, отриманих за рік за твори, опубліковані у виданні протягом попередніх двох років.

CiteScore вимірює середню кількість цитат, отриманих за опубліковану статтю. Читати далі

SJR - це престижна метрика, заснована на ідеї, що всі цитати не рівні. SJR використовує алгоритм, подібний до рейтингу сторінок Google; є кількісним та якісним показником впливу публікації.

SNIP дозволяє порівняти вплив журналів з різних предметних областей, виправляючи відмінності у ймовірності цитування, які існують між журналами різних тем.

побічні

Ця робота є частиною дослідницького проекту, що фінансується з грантом FIS 98/0916 від Фонду досліджень здоров’я.

Дослідження несприятливих наслідків особливо актуальне через вплив, який вони справляють на здоров'я пацієнтів та вплив на соціальні та медичні витрати. Крім того, це інструмент для оцінки якості допомоги. Прийнято, що приблизно одна третина пояснюється недоліками в медичному обслуговуванні 1-4. Його моніторинг дозволить визначити фактори, пов’язані з цими несприятливими наслідками, щоб, у свою чергу, зосередитись на них дії, спрямовані на їх попередження.

Апендектомія при гострому апендициті є дуже поширеним терміновим хірургічним втручанням. У клінічній практиці показання робить хірург, діагноз якого, хоча і може бути підтверджений додатковими обстеженнями (лабораторія, ультразвукове дослідження та комп’ютерна томографія), в основному є клінічним та залежить від його знань та досвіду 5,6. Незважаючи на те, що населення, яке втручається з приводу цієї хвороби, є переважно молодим і мало супутнім захворюванням, воно також може спостерігатися у літніх пацієнтів із супутніми захворюваннями ризику. Це хірургічний акт, який не слід вважати незначним, незважаючи на його стислість і простоту його виконання в більшості випадків. Можливість розвитку післяопераційних ускладнень не має значення, оскільки це внутрішньочеревний септичний процес. Затримки в діагностиці або стані лікування, апендицит, що розвивається з дифузним або локалізованим перитонітом 7,8 .

Метою цього дослідження є опис побічних ефектів у пацієнтів, які переносять апендектомію, з приводу гострого апендициту, аналізуючи зв'язок між цими результатами та певними характеристиками пацієнта та госпіталізації. Методологія була ідентичною методиці, представленій раніше нашою групою для біліарної хірургії 9 .

Матеріал і методи

Когорта пацієнтів, оперованих з приводу гострого апендициту за допомогою лапаротомії, протягом 5 років, у яких потенційно реєструвались побічні ефекти. У всіх випадках анатомопатологічне дослідження підтвердило діагноз апендициту. Профілактика антибіотиками з 1–2 г цефокситину, відповідно до ваги, проводилася всім пацієнтам і продовжувалась як післяопераційне лікування на основі оперативних висновків (перфорація та перитоніт). Всі пацієнти були помічені в амбулаторію після втручання.

Служба загальної хірургії лікарні Lluís Alcanyís de Xàtiva (Conselleria de Sanitat, Generalitat Valenciana), яка надає спеціалізовану медичну допомогу населенню району 13, який складає 181 000 осіб.

Джерела інформації

Клінічні та адміністративні дані кожного епізоду госпіталізації були зібрані медичним персоналом служби у базі даних, яка використовувалася для підготовки автоматизованого звіту про виписку. На додаток до даних, необхідних для заповнення цього звіту (номер історії хвороби, адміністративна інформація, вік, стать, дати прийому, втручання та виписка, тип прийому, діагноз, тип анестезії, хірургічна процедура, хірурги, повторні операції з приводу ускладнень, госпіталізація в реанімації та інші) були включені специфічні поля для реєстрації 28 типів ускладнень (ранова, септична, внутрішньочеревна, судинна, органна недостатність та інші). Для забезпечення якості даних була створена непослідовна та екстремальна програма виявлення даних. Клінічна інформація була ретроспективно закодована документалістом з використанням 9-ї редакції Міжнародної класифікації хвороб, клінічна модифікація (ICD-9 CM).

З 6750 епізодів госпіталізації протягом 5-річного періоду (1994-1998 рр.) Випадки, оперовані з приводу гострого апендициту, були відібрані на основі відповідних діагностичних кодів ICD-9 CM, що відповідають апендициту (540,0; 540,1; 540,9; 541 та 542 ) та коди процедури апендектомії (47,0; 47,01; 47,09; 47,1; 47,11; 47,19).

Заходи результату

Ускладнення, виявлені за допомогою клінічного судження та операційних визначень. Були включені ті, що були розроблені під час госпіталізації та виявлені під час післяопераційного огляду в амбулаторії або біля дверей швидкої допомоги. Деякі ускладнення були згруповані в 3 групи: органічні, ранні та внутрішньочеревні недостатності; повторна операція через ускладнення попереднього втручання; допуск до реанімації; смерть; Зв’язана реадмісія, що визначається як термінова реадмісія для ускладнення втручання, проведеного в індексному епізоді (внутрішньочеревні абсцеси, внутрішньочеревні гематоми, біль у животі, обструкція фланців, субоклюзії, евентрації, ускладнення рани та тромбоз вен протягом 90 днів після втручання).

Визначення та змінні

Вік; стать; супутньої патології, що визначається як наявність співіснуючих діагнозів з основним та непов’язаним, для яких використовувалася адаптація індексу Чарльсона, яка надає вагу певному стану супутньої патології, що еквівалентно відносному ризику смерті за 1 рік, отриманому з наявність цього стану 10; тип діагнозу гострого апендициту, залежно від наявності або відсутності ускладнення з перфорацією та/або перитонітом; хірург, відповідальний за втручання, згрупований у 3 блоки відповідно до загального обсягу втручань за період.

З 792 випадків, які перенесли апендектомію, 32% були у віці до 16 років, додаткові 49% - у віці від 16 до 45 років, 11% - від 46 до 65 років, і лише 7,6% були старшими за цей вік. Майже 2/3 були чоловіками, а 4% мали клінічну перфорацію або перитоніт. Відповідно до низької частоти пацієнтів літнього віку, випадки супутньої патології не досягали 4%. Як і слід було очікувати, майже всі пацієнти (всі, крім 8) потрапили до відділення невідкладної допомоги, і операція була виконана терміново у 96,6% пацієнтів. Група з 7 хірургів з менш ніж 40 втручаннями відповідала за 23%, ще 7 хірургів знаходилися в діапазоні від 41 до 70 втручань і відповідали за 47%, а ще 3 хірурги, які перевищили цю останню цифру, відповідали за 30% що залишився.

Що стосується ускладнень, то загалом 116 страждали 78 пацієнтів (9,8%), із середнім показником 1,49 ускладнень на ускладнений випадок. Найбільш частими були травми рани (6,6%), внутрішньочеревні ускладнення (2,1%) та інфекції тракту (1,6%). Органна недостатність в цілому торкнулася 0,6% пацієнтів. 0,7% з них вимагали повторної операції під час госпіталізації, 0,5% були госпіталізовані до реанімації, а 5 пацієнтів (0,6%) померли під час госпіталізації (табл. 1). Повторні прийоми, якщо їх розглядати разом та протягом усього періоду спостереження (у середньому 845,4 дня), становили 4,3% усіх пацієнтів. Термінові повторні надходження до хірургічного відділення (з будь-якої причини) досягли 3,9% у період спостереження. Якщо враховувати лише реадмісію, пов’язану з попередньою операцією, цифри дуже схожі на попередню: 3,2% за весь період спостереження.

Ускладнення, повторні операції та смертність, як правило, зростали з віком, і високі показники в групі старше 65 років. Небажані явища також зростали із супутніми захворюваннями та наявністю перфорації або перитоніту, особливо смертності, яка становила 10,3% у групі перитоніту. Слід зазначити, що 4 померлих були пацієнтами старше 75 років зі значним супутнім захворюванням та дифузним перитонітом. Відмінностей за статтю, типом прийому, типом хірургічного втручання та групами хірургів не виявлено, за винятком смертності, яка була зосереджена в групі хірургів із найменшою кількістю втручань (Таблиця 2).

У логістичній регресії, проведеній для оцінки факторів, пов’язаних з наявністю ускладнень, контролюючи ефект інших коваріатів (табл. 3), вікова група старше 46 років потроїла відсоток ускладнень, рівних іншим коваріатам, а вік був вищим у 65 років він помножив ризик ускладнення на 8. Чоловіки мали вищий ризик ускладнень, ніж жінки, хоча він не досяг статистичної значущості 0,05; наявність перфорації та/або перитоніту також було пов'язано з підвищеним ризиком ускладнень. Група хірургів з проміжним обсягом операцій увійшла в модель з вищим ризиком ускладнень, ніж решта. Супутня патологія, можливо, витіснена віком, з огляду на її низьку кількість, не була включена в модель регресії з попередньо встановленими ймовірностями в'їзду та виїзду. Модель продемонструвала помірну дискримінаційну здатність (статистика С = 0,74) та хорошу калібрування (незначущий тест Хосмера-Лемешоу χ 2). У регресії Кокса, здійсненій щодо реадмісії, пов'язаної з попередньою операцією, лише наявність ускладнень показала вищий ризик реадмісії (табл. 4).

Загалом, випадки принаймні одного ускладнення мали тривалість перебування майже в 3 рази довше, ніж неускладнені (9,6 днів проти 3,5). Таким чином, ускладнення рани (10,2 доби), абдомінальні ускладнення (12,1 доби), збої органів (14,4 доби), інфекції тракту (9,4 доби) та група інших ускладнень (8, 6 днів) мали значно довше перебування, ніж неускладнені випадки. Те саме трапилось із повторно оперованими пацієнтами (20,5 днів) та померлими (12,6 дня); відмінності були значними у всіх випадках.

При оцінці побічних ефектів після хірургічної процедури першою проблемою, що виникає, є методологія, що застосовується для їх виявлення та реєстрації. Моніторинг післяопераційної захворюваності, заснований виключно на мінімальному наборі базових даних (MBDS), за допомогою програми скринінгу ускладнень (CSP), має свої обмеження як показник якості 11. Важливо, щоб кожне ускладнення було зафіксовано як вторинний діагноз, і тому необхідно, щоб побічна подія була задокументована лікарем, який написав звіт про виписку 12. Якщо, крім того, мова йде про короткочасне хірургічне втручання після операції, таке як апендектомія, і ускладнення виникає після виписки пацієнта, його виявлення та подальше кодування абсолютно неможливо. У цьому дослідженні до інформації, зібраної в MBDS, додано перспективну сукупність післяопераційних ускладнень, як тих, що виявляються під час госпіталізації, так і після виписки. Ця методологія показала більшу чутливість та вищі позитивні та негативні прогнозні значення, ніж ті, що базуються виключно на CMBD 13 .

Апендектомія не має незначної захворюваності та потенційного ризику смертності, який у цьому дослідженні становив 0,6%. Хоча побічні явища частіші у старшої групи, у пацієнтів із супутніми захворюваннями та у випадках із запущеним апендицитом, ускладненим перфорацією та перитонітом, як це сталося у представленій серії, вони також можуть траплятися, хоча і вкрай виключно, у пацієнтів молодшого та здорового віку через до затримок діагностики або лікування 7,8,14,15. Будь-яка несприятлива еволюція не є прийнятною для суспільства.

Оскільки діагноз гострого апендициту є принципово клінічним, хоча він підтверджується додатковими обстеженнями, існує група пацієнтів з можливістю діагностичної помилки, приблизно 5-15% і з ризиком непотрібної операції 6,16. Лапароскопія при гострому апендициті розроблена з 2 різними, але взаємодоповнюючими цілями. Перший, як діагностичний метод для визначення походження гострого болю в животі, особливо у жінок дітородного віку та у людей похилого віку 17,18. По-друге, це дозволяє виконати апендектомію лапароскопічно, припускаючи, що це забезпечить подібні переваги як лапароскопічна холецистектомія. Було встановлено, що в порівнянні з лапаротомічною апендектомією вона пропонує скорочення часу на повернення до роботи та менший рівень зараження рани, хоча це не скорочує термін перебування та тягне за собою більш тривалий оперативний час. У представленій серії лапароскопічна апендектомія ще не проводилась.

Єдиними змінними, які були пов’язані з наявністю післяопераційних ускладнень, були вік та наявність перфорації або перитоніту під час втручання. У серії з 417 апендектомій, переважно лапаротомічних, було показано, що перфорація апендикула збільшила частоту внутрішньоочеревинного абсцесу з 1,7% до 7,5%. Жодна із змінних змін пацієнта та прийому не продемонструвала незалежної залежності від післяопераційних ускладнень. Решта побічних ефектів, таких як повторні операції та смерть, були дуже рідкісними. Перший, оскільки інтервенційна рентгенологія вирішує багато ускладнень, які раніше підлягали хірургічному перегляду. Ризик смерті існує при хірургічному втручанні з приводу гострого апендициту, головним чином, у групах підвищеного ризику, таких як пацієнти старше 65 років, у групі з супутніми захворюваннями та у тих, хто має перфорацію апендикуляра.

Що стосується реадмісій, пов’язаних із попередньою операцією, вони відбулися протягом перших 3 місяців. Вони рідко з’являються пізніше і, як правило, відповідають різним грижам та кишковим підключенням. Рівень реадмісії був трохи нижчим, ніж інші, зафіксовані в літературі 23. Наявність ускладнень було пов'язано з реадмісією, пов'язаною з попередньою операцією. Наявність післяопераційного ускладнення не тільки подовжує термін перебування, але й зумовлює більшу ймовірність реадмісії. У цей момент виникає суперечка щодо ідеального моменту виписки з лікарні у пацієнта, який мав ускладнення.

На закінчення слід сказати, що при аппендектомії найбільш важливими побічними ефектами є інфікування хірургічної рани та внутрішньочеревний абсцес, які пов’язані із старшим віком пацієнтів та перфоративним апендицитом. Тому слід бути обережним у цих підгрупах пацієнтів, до яких хірург повинен бути особливо пильним; у людей похилого віку, запобігання декомпенсації органів та використання, за можливості, малоінвазивної хірургії У профілактиці перфорації апендикуляру або перитоніту шляхом ранньої діагностики та лікування, крім хірурга, беруть участь лікарі первинної медичної допомоги та лікарні швидкої допомоги. Зменшення частоти ускладнень зменшить рівень реадмісії.