| |
Порушення харчування - це психологічні розлади, які мають серйозні зміни в харчовій поведінці. Приблизно від 2% до 4% молодих жінок страждають на синдроми повного розладу харчування (ЕД): анорексію та нервову булімію. Відповідно до критеріїв DSM-IV-TR (APA, 2000), патологія харчування, включаючи повні або субклінічні клінічні форми, такі як розлад переїдання, є однією з найбільш поширених психологічних проблем у жінок.
Вони є змінами, що відзначаються хронічністю та рецидивами та пов’язані з високим ризиком самогубства. Його наслідки можуть бути дуже серйозними, аж до того, що вони можуть спричинити смерть. Подібним чином вони мають високу супутню патологію з іншими типами розладів, такими як депресія, тривога, зловживання наркотичними речовинами, проблеми зі здоров'ям та ожирінням (Jonson, Cohen, Kasen and Brook, 2002; Lewinsohn, Streigel-Moore and Seeley, 2002; Newman et al. ., 1996; Patton, Selzer, Coffey, Carlin and Wolfe, 1999; Toro, 2004).
Менше третини людей з ЕД в кінцевому підсумку отримують лікування (Fairburn et al., 2000; Johnson et al., 2002) і навіть половина тих, хто отримує лікування, не досягає ознак ремісії (Agras, Walsh, Fairburn, 2000; Fairburn, Джонс, Певелер, Хоуп та О'Коннор, 1993).
В Іспанії, враховуючи клінічну та субклінічну форми, рівень захворюваності коливається від 3,3% до 5,56% у підлітків у віці від 12 до 20 років (Rojo et al., 2003; Pelбez, Labrador & Raich, 2007). Це останнє дослідження, проведене в Мадридській громаді на великій вибірці підліткового населення, дало загальну поширеність 3,43%. Оцінка для жінок становила 5,34%, зокрема: 2,72% неуточнених розладів харчування (NERD), 2,29% нервової булімії (BN) та 0,33% нервової анорексії (AN). Оцінка у випадку чоловіків становила 0,64%: 0,48% неуточненого розладу харчування (ASCT), 0,16% нервової булімії (BN) та 0,00% нервової анорексії (AN). Деякі фактори були пов'язані з появою цих розладів: стать, вік, будучи єдиною дитиною, неповний будинок та смерть батька чи матері.
TCANE є частковими синдромами анорексії та нервової булімії. Так само, як і порушення переїдання (APA, 2000), яке було запропоновано прийняти як розлад харчової поведінки, і в даний час викликає величезну увагу, особливо через його асоціацію із зайвою вагою та ожирінням. Здається, щонайменше третина людей, що страждають ожирінням, страждають на "розлад переїдання" (Saldaсa, 2001).
Ожиріння - це хронічне, складне та багатофакторне захворювання, яке зазвичай починається в дитячому та юнацькому віці. Воно походить від генетичної та екологічної взаємодії, причому екологічна або поведінкова частина є більш важливою, що встановлюється через дисбаланс між споживанням та витратою енергії. Характеризується надмірним накопиченням жиру в організмі і проявляється надмірною масою і об’ємом тіла. Однак дуже спрощено думати, що ожиріння обумовлене лише надмірним споживанням їжі та поганою фізичною активністю.
Демографічні та культурні зміни багато в чому вплинули на поведінку дітей, включаючи харчову поведінку та фізичну активність.
У цьому сенсі з’ясування ролі та впливу демографічних факторів є важливим для розробки ефективних та стійких превентивних стратегій (Serra Majem et al., 2003).
Ожиріння в дитячому віці, особливо у другій декаді життя, є потужним предиктором ожиріння у дорослих. Оскільки ожиріння в дитячому віці має важливі соціальні, економічні наслідки та наслідки для здоров’я, сьогодні розглядається як головна проблема здоров’я як у розвинутих, так і в країнах, що розвиваються.
Загалом, ожиріння серед дітей у розвинених країнах, як правило, частіше на соціально-економічних рівнях, що знаходяться в найнеблагополучніших ситуаціях, з нижчим рівнем харчування та освіти, що все ще розглядає його як показник стану здоров'я та соціального становища. Відсутність показників поширеності ожиріння в національному масштабі спонукала дослідження enKid (Serra Majem et al., 2003), покликане оцінити харчові звички та харчовий статус іспанського населення та дітей (1998-2000), включіть свою оцінку. Це було проведено на репрезентативній вибірці іспанського населення у віці від 2 до 24 років (n = 3,534). Вагу та зріст визначали за допомогою стандартизованих процедур із затвердженими приладами.
Поширеність ожиріння в Іспанії становить 13,9%, а надмірна вага та ожиріння - 26,3% (лише надмірна вага, 12,4%). Ожиріння у чоловіків (15,6%) вище, ніж у жінок (12%), а також надмірна вага. За віком молоді люди від 6 до 13 років демонструють вищі показники ожиріння. Ожиріння вище серед тих, хто не снідає або погано снідає. Тенденції вказують на збільшення поширеності надлишкової ваги та ожиріння серед дітей та молоді в останні десятиліття, що більше відзначається у чоловіків та в допубертатний вік (Serra Majem et al. 2003).
У США, реагуючи на конкретну вимогу Конгресу запобігти та здійснити план зменшення тривожного збільшення рівня ожиріння серед дітей, Інститут медицини (МОМ) розробив національну стратегію, яка рекомендує конкретні дії сім'ям, школам, промисловість, громади та уряд (МОМ, 2005). Дослідження надає велику інформацію про характер, ступінь та наслідки ожиріння у дітей та молоді, включаючи екологічні та дієтичні фактори, що відповідають за його збільшення, конкретні цілі, а також рекомендації щодо його запобігання. У звіті зазначається: "Якщо ми нічого з цим не зробимо, ми виховуватимемо перше покоління дітей, які будуть хворіти і матимуть коротше життя, ніж їхні батьки" (IOM, 2005). В Іспанії SEEDO (Іспанське товариство вивчення ожиріння) аналізує фактори ризику та профілактику ожиріння.
Ожиріння є не тільки провісником захворювання, але також є потужним фактором для невдоволення організму та фактором ризику для нездорової поведінки з метою схуднення (Newmark-Sztainer, Story, Hannan, Perry & Irving, 2002; Boutelle, Newmark- Sztainer, Store and Resnick, 2002).
Newmark-Sztainer та Hannan (2000) під час епідеміологічного дослідження на вибірці з 6728 підлітків виявили, що 24% населення мали надлишкову вагу. Щонайменше половина дівчат сиділи на дієті, а 13% з них та 7% хлопчиків мали порушення харчування.
Це призвело до того, що нині говорять про "розлади, пов’язані з вагою". Насправді, згідно з Neumark-Sztainer et al. (2006), існує широкий спектр змін у харчуванні та пов’язаних із вагою, починаючи від чисто негативного іміджу та занепокоєння щодо ваги та фігури до розладів харчування, таких як анорексія та нервова булімія (Levine and Smolak, 2006; Neumark- Sztainer, 2005 ). Грошові кошти виявили між 19% та 6% молодих та дорослих жінок та чоловіків відповідно, які зазнали значного дискомфорту, пов'язаного з невдоволенням тіла (Cash, 2002).
Левін та Смолак (2006) підрахували, що спектр розладів харчової поведінки зачіпає від 10% до 15% дівчат та жінок у віці від 9 до 19 років. Ці показники можуть бути набагато вищими, якщо взяти до уваги людей, які здійснюють нездорову поведінку, хоча і не обов’язково екстремальну, для контролю ваги, наприклад: пропуск їжі, голодування або куріння. У великому лонгітюдному дослідженні підлітків (Neumark-Sztainer, Story, Hannan, Perry, & Irving, 2002) більше половини дівчат повідомили про участь у цих нездорових проявах поведінки минулого року.
У наших дослідженнях, коли те, що ми цінуємо, є невдоволенням організму, ми змогли спостерігати, що серед студенток із нормативною вагою 80% хочуть схуднути (Raich, Torras & Figueras, 1996). У вибірці з понад 120 пацієнтів, які відвідували центри краси, було виявлено набагато більшу стурбованість зображенням тіла, ніж у жінок (70) та чоловіків (70), які не відвідували таких центрів. Жінки, які відвідували косметологічні центри, перевищили точку відключення інструменту, що використовується для оцінки, на 32% порівняно з 10% у інших жінок та 0% у чоловіків (Raich and Torras Clarasу, 2002).
Протягом 15 років наша команда вивчала занепокоєння щодо іміджу тіла, представлене різними групами підліткового населення, спостерігаючи у всіх них, що рівень занепокоєння та невдоволення тілом вищий у жінок і пов’язаний із більшими зусиллями для схуднення (Райх, Сбнчез Карраседо, Torras, 2001; Raich, Torras Clarasу and Mora, 1997; Raich and Torras, 2002). Не дивно, що в цих умовах невдоволення застосовуються естетичні засоби, наприклад, дієта для зниження ваги, як це було відображено в дослідженні, проведеному Лупесом Гімерою, Портеллом, Фоке, Сбнчесом Карраседо та Райхом (2007).
Загалом можна сказати, що коло досліджень розладів харчової поведінки було розширено. Зараз ми перебуваємо в ситуації, яку можна охарактеризувати наступним чином. З одного боку, збільшення рівня поширеності ожиріння, особливо серед дуже молодих, аналіз токсичного середовища (Henderson and Brownell, 2004), що сприяє включенню поганих харчових звичок та поганих фізичних вправ, наслідків, а не лише фізичне, але соціальне та психологічне ожиріння та надмірна вага, і що ще більше насторожує, перебільшена стурбованість вагою у людей із нормальним ІМТ. З іншого боку, перебільшена і популярна обмежувальна дієта, рекомендована у багатьох ЗМІ як здорова (без пояснення тяжких наслідків, які це тягне за собою), в суспільстві, в якому пропагується невдоволення організму з метою сприяння невибірковому споживанню "засобів краси" і прагнення до неможливого ідеалу.
Зіткнувшись з цією панорамою, відповідальні за охорону здоров’я повинні втручатися в різні сфери - від особистості, сім’ї та школи до більш широкого рівня, такого як політичний, щоб змінити культуру, яка в даний час просуває багато описаних проблем.
